Читати книгу - "Чорний ром, AvianWay"

Артем

«Якщо в мене запитають, що таке ад. Я відповім, що це відстань між людьми, котрі кохають один одного.»

Дзвін у вухах і пекельний біль в середині. Коктейль пристрасті і розуму, та нажаль ніхто з них не переміг. Біль та його найліпша подруга злість ось хто супроводжує мене останніх чотири з половиною роки.

Іноді, щоб вижити потрібно вміти зціплювати зуби до скреготу. Потрібно забути про те, що існує будь-що окрім звірячих інстинктів та боротьби за своє нікчемне життя.

– Судом було прийнято рішення, визнати не дійсними всі звинувачення, що були висунути по справі Березневого Артема В’ячеславовича. Справу відправлено на перерозгляд.

Від люті стискаю міцніше кулаки, які так і чешуться, щоб врізати по нахабній пиці прокурора. П'ять років, п'ять матір вашу років. За що я сидів? За кого?

І перше, що спадає на думку це Кинов тварюка. Ну, нічого я ще доберуся до тебе. Заплатиш за кожен день, який я провів за ґратами.

Мене звільняють одразу з зали суду. І перше, що я роблю це звісно їду додому. Хоч знаю, що мене там ніхто не чекає та все ж. На завтра беру квитки і лечу нахрін звідси, бажано якомога далі.

Щоб не було жодного шансу розбити стіну лютої, пекельної суміші, що оволоділа мною. Я просяк помстою. Помстою за час, який довелося втратити. І тому бридкому щуру, доведеться заплатити мені за кожну секунду. 

Вже о восьмій ранку я був в аеропорту. Пройшов перевірку, речей я із собою не брав. Навіщо? Нове життя набагато краще ніж те, що було. Як же ж добре, коли бачиш життя справжнє, а не лише кімнатку з решітками  й прогулянка за розкладом.

Дзвін скла і хтось врізається в мої ноги. Опустив голову і побачив дівчинку років троьох. Світло сірі очі, каштанове волосся та рожевий сарафан. Тільки но побачив біля неї розбитий флакон парфуму на руки одразу взяв.

– Привіт. Що трапилось? Де мама?

– Поля, поля.

– Мама? – дівчинка захитала головою, ні.

Ще мить і я зустрівся з кошмаром своїх ночей, зелені очі пронизливо дивляться на мене. Скануючи ніби з середини. Ніби намагалися розгадати, що ховається за оболонкою тіла. Нема там нічого. Порожнеча!

– Привіт! Поля, чого ти втікаєш? Мама хвилюється.

Я навіть нічого відповісти не встигаю, адже як тільки дівча опиняється у руках Елі, одразу починає плакати розповідаючи, що ненавмисно розбила парфюм. За якусь мить підходить мама дівчинки і мала знову заходиться в сльозах.

– Тримай, це і моя вина, що не дивився під ноги. – простягаю дівчинці сто баксів.

– Не потрібно. Дякую, Артеме.

– Дякую, Артеме запізно говорити. – втискаю її в себе вдихаючи до болю у венах улюблений аромат лаванди. Напевно у кожного свій наркотик. І сидячи у тій сраній тюрмі я розумів – вона мій та для мене. – Хоча у тебе були усі шанси, щоб шепотіти мені це щоночі. – кажу доволі рвано та йду геть, щоб не зірвати вже давно пульсуючий у голові надпис «небезпека».

Я доволі довго намагався викорінити її із своєї голови, забути, зпопелити. Але бляха, вп’ялася залізною хваткою і не зрозуміло чого ж так криє.

Вже у літаку дозволяю собі розслабившись поринути у вир спогадів, стискаючи міцніше пальці, аж до болю. Я кохав, а вона продалася...