Читати книгу - "Всупереч кордонам, Вів Жарні"
- Жанр: Любовне фентезі
- Автор: Вів Жарні
"Всупереч кордонам" - захоплюючий і емоційний роман, який перенесе вас у світ пригод, відкриттів і змагання з власними обмеженнями. Вів Жарні, талановита українська письменниця, розповідає історію про молоду дівчину, яка мріє втілити свої найсміливіші мрії, незважаючи на всі перешкоди.
У цій книзі ви знайдете сильний дух пригоди, непередбачувані повороти сюжету і глибокі почуття, які змусять вас переживати разом з героїнею її радість, сумніви і досягнення. Жарні створює яскраві і реалістичні образи, розкриваючи їх внутрішній світ і боротьбу зі своїми страхами і ваганнями.
Які виклики йдуть на зустріч героїні? Як вона зможе подолати свої страхи і зробити вибір відповідно до своїх мрій? Чи зможе вона пройти через кордони, що її обмежують, і знайти своє місце в цьому світі? Відкрийте для себе відповіді на ці запитання у захоплюючій книзі "Всупереч кордонам".
Ця книга змусить вас задуматися про важливість відважних вчинків і відкриття нових горизонтів, про те, що навіть найбільші обмеження можуть бути подолані. Підготуйтеся до захоплюючої подорожі.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Аррум озирнувся на Крі́стал, яка стояла біля дуба, й, махнувши на прощання хвостом, зник з поля зору. Кріс багато важила для перевертня, але свобода вовку була дорожчою і обманювати закохану в нього дівчину Аррум не хотів.
— Поспішай назустріч своїй долі, — мовила магічка, дивлячись на гілки чорниці, що гойднулися за перевертнем, і накреслила в повітрі охоронний знак. Їй боляче було прийняти, що в кожного з них свій шлях, і Зельтайн знала, що їхні дороги більше не перетнуться».
Підкоряючись натиснутій клавіші, останнє речення зникло.
«Крістал боляче було визнавати, проте у кожного з них був свій шлях, і вона була впевнена, що їх з перевертнем дороги більше не перетнуться. Вовку на роду було написано стати щасливим, тоді як про себе дівчина не могла сказати того ж. Свого майбутнього не могла зчитати жодна володарка магічного дару».
Мелані поставила крапку і висякалась в паперову серветку. Наприкінці рядка в такт серцю пульсував курсор. Закриє файл — зупиниться. Життя героя чи письменниці? Відповіді не було. Текст плив, бо дивилася вона на нього крізь сльози. Дівчина п'ять місяців провела в компанії свого перевертня, і зараз серце обливалося кров'ю, ніби прощалася не з черговим плодом фантазії, яких вже чимало випустила в мережу, а зі справжнім другом. Так боляче їй не було навіть після розставання з першим персонажем, а тут… Її ніби огорнуло саваном безпросвітної туги. Фаєрс читала на літературних форумах, що з авторами, які надмірно захоплюються й віддають себе тексту, таке трапляється, і ось пізнала на собі. Розуміла, що поводить себе наче дитина, яка загубила в парку іграшку й роздула проблему до вселенських розмірів, хоча схожі ведмедики продавалися у всіх супермаркетах. Однак усвідомлення самонадуманості біди не позбавляло від цілком реального болю.
По-хорошому варто було б одразу відправити заключний розділ беті, щоб розділити з вірною соратницею трагічність моменту, але руки тремтіли, голова розколювалася, а перед очима стояв образ великого вовка, що біг крізь лісову гущавину. Загалом Мелані було не до е-мейлів.
— Досить! — вона рішуче закрила ноутбук і випила таблетку від мігрені. Благо бігати за нею далеко не довелося. Рятівний засіб було розіпхано по всіх столах лісового притулку. Посидівши хвилин десять уявляючи, як чорний хижак ганяє по залитій місячним світлом галявині сонну куріпку, Мел посміхнулася крізь сльози і важко підвелася. Перед сном слід було виконати щовечірній ритуал перевірки датчика тиску на старому опалювальному котлі.
***
Куріпка була Арруму на один зуб. Ло́ви скоріше послужили розминкою перед далекою дорогою, ніж сам птах їжею. Живучи в людському селищі, перевертню рідко вдавалося випускати свого звіра, і тепер вовк надолужував дні вимушеного ув'язнення, граючись, немов піврічне щеня. Гарний настрій не псувало навіть настирливе відчуття стороннього спостереження. За останні місяці Аррум звикся з цим незрозумілим явищем, яке спочатку сильно його нервувало й лякало. Ніс казав: «Поруч із тобою нікого немає»; очі підтверджували: «Обрій чистий». І тим не менше тваринний інстинкт волав: «Небезпека по п'ятах слідує за тобою!» Ні-ні, та й вставала шерсть на загривку напівзвіра дибки від майже відчутного погляду, а по потилиці легкою пір'їнкою пробігав чужий подих.
Саме нав'язливий невидимий супутник спонукав Аррума вирушити до відьми (магічки, як сама себе величала Крістал), після того як шаман перевертнів не зміг позбавити виснаженого вовка від напасті. Мудрий Шарріт сказав, що від нав’язливого духа хвилі ворожості не йдуть, і порадив братові ватажка пожувати корінь валеріани. Молодий чоловік пирхнув на дідівський метод та підійшов до проблеми іншим шляхом. Ось тільки Крістал Зельтайн, яку називали сильною майстринею, також не змогла ні сказати, ні зробити нічого путнього. Не рахувати ж за допомогу кинуту нею фразу: «Зряча крізь світи шкоди не завдасть»? Магічка хіба що статеву приналежність духу визначила, проте користі в тому вовк не знайшов.
Чотири місяці провів волелюбний перевертень під одним дахом з відьмою, побоюючись, що ілюзорна присутність — ознака підступаючого розщеплення. Кріс же як могла, переконувала Аррума в тому, що він помиляється. В хід йшли і гіркі настої, і нудотні обкурювання, і жаркі, сороміцькі ласки, про які він і подумати не міг до знайомства з магічкою. Не заведено було в кланах перевертнів ділити ложе з одноіпостасними. Та й ті не горіли бажанням вступати у зв'язок із «тваринами». Почувши про природу прибулого до лікарки пацієнта сільський люд його цурався, а відьма на те і відьма, що загальноприйняті закони їй не указ. Власне кажучи, спалахнувша «протиприродна і богомерзька», як перешіптувалися селяни, пристрасть більше відволікала перевертня від думок про божевілля, ніж ліки. Йому просто ніколи було зациклюватися на своєму спостерігачеві, коли поруч знаходилася палка, жадібна до тілесних втіх магічка. У якій, до речі, під час постільних баталій прозирало щось нелюдське. Ну, а коли під час повного розслаблення, часом вовк навіть рукою не міг поворухнути, абсолютно виснажений Крістал, таємнича Зряча зла йому справді не принесла, то й надалі очікувати на нього було не варто. Примирившись, таким чином, з безтілесною супутницею молодший співправитель клану Міронгів вирішив, що настав час і честь знати, а то загостився у домі Зельтайн. Плати з Аррума Крістал не взяла: пожартувала, що своє і так отримала сповна — попросила лише забігати, якщо буде в цих краях. Відкрито про свої почуття вона не говорила, проте по відведеному погляду було зрозуміло, як непросто даються магічці посмішки, тому затягувати з прощанням перевертень не став.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Всупереч кордонам, Вів Жарні», після закриття браузера.