Читати книгу - "Мій поганий і ласкавий звір, Таміла Калас"

Навколо тиша. Ще дуже рано. У мене в руках чашка гарячого чаю. Небо ще темне. Світ спить. Наближається новий день. Ще трохи — і він настане. Він бурею увірветься в моє життя разом зі сходом сонця. Тиша ранку зміниться шумом дня. Спокій усамітнення буде витіснений наполегливістю людських потреб. Тиха гавань ранка буде порушена необхідністю прийняття рішень. У наступні 12 годин день буде ставити свої вимоги.

Скоро рік, як я працюю у великій компанії. Моя робота це: Каріна принеси, подай, домовся про зустріч — я секретар, така собі сіра миша, яка має виконувати всі забаганки боса. Особистий менеджер, або його записник.

Ілля Олексійович - цей чоловік просто звір, в прямому й переносному значенні. Коли він проходить поз мене то навіть не повертає голову у мій бік.

На робочому місці, я мушу бути швидше нього, щоб на його столі стояла чашка міцної, чорної кави, як його очі. Якщо я, запізнюсь хоч раз, то просто буду звільнена. Чорні, похмурі кольори в Іллі Олексійовича його улюблені. Він жодного разу не був вдягнутий у білу, або кольорову сорочку, тільки чорні, або сірі костюми.

 Його темний стиль одягу та життя викликає страх та небезпеку, так само як й звірська зовнішність: довга до грудей борода, яка закриває майже все лице. Волосся темне,  ледь до плечей - вони в нього дуже широкі. Коли я прийшла влаштовуватися суди на роботу, мені пощастило. Ілля Олексійович перебував у відпустці, тому прийняв мене на роботу його заступник - Ігор. Тоді був великий скандал коли повернувся Ілля Олексійович, я думала мене від разу звільнять разом з Ігорем.

Іллі Олексійовичу я зовсім не сподобалась, він вирішив я у свої 22 роки, ще дуже молода й недосвідчена для такої роботи. Тепер розумію, він мав рацію, я справді недосвідчена для цієї роботи. У мої обов'язки входить ще така не велика й огидна деталь, яку я, ледь від сорому терплю і лише тому, що платять мені дуже добре, я роблю це, дуже часто — замовляю й підбираю через телефон дівчат, для втіхи мого боса. Його смак не змінно нудний, я б сказала класичний, здебільшого цікавлять тільки параметри дівчини, колір волосся або очей не важливий.

Головна умова - це гарний бюст, інакше він повертає дівчину. Ще вона немає бути надмірно худорлявою і, як на диво мінімум косметики, ну і не дуже досвідчена, а таких серед повій повірте важко знайти. 

З моїми параметрами мені не пощастило, я надмірно худорлява, а про бюст можна взагалі мовчати. Хоч косметики в мене справді мінімум, та й навіщо вона. Мені не потрібна чиясь увага. Я взагалі ніколи немала ніяких відносин, та й заміж виходити не збираюся. 

Мої батьки розлучилися коли мені було 8, а мама залишила мене на бабусю з дідусем, а сама чкурнула до Італії, інколи вона телефонує і нагадує мені словесно як вона мене сильно любить і не забуває, як її важко без мене живеться. Як би мені хотілося їй вірити.

 Сьогодні в Олексійовича пресконференція і я маю підготувати деякі документи, роботою він мене часто завалює, думає я не справлюся, і він таки мене позбудеться. Та я хоч і сіра худорлява мишка, але толк у своїй роботі знаю, життя мене добре навчило бути сильною, і домагатися свого.

- Каріна!

Чую його голос і бігом до боса.

- Аспірин принеси - хрипло й протягло промовив він.

Останнім часом Ілля Олексійович почав зловживати спиртним і вже декілька разів з'являвся на роботі у п'яному вигляді, хоч раніше такого собі не дозволяв.

 Я повернулася зі склянкою води в руках і пластиною аспірину.

 Він підійшов до мене.

- Як ти думаєш, — спитав він, і на мене одразу дунув запах алкоголю — Що більше потрібно жінкам секс чи гроші? Що найбільше приносить їм задоволення?

Він так близько до мене нагнувся, що я відхилила голову назад. На його питання, я немала і не знала відповіді, тому просто стулила плечима й відмахнула головою.

Він тільки легко посміхнувся й хмикнув, провівши мене холодним поглядом, вхопивши аспірин й воду в мене з рук, відійшов трохи далі.

- Іди - Відказав  мені.

Та я чомусь на пів оберту зупинилась.

- Їм потрібна любов, думаю нічого так не приносить задоволення як справжні ніжні почуття.

Він задумливо зупинився біля свого робочого столу.

-Маленька ти дівчинка, щоб розуміти щось в любові "Хто не любив той не знає".

Дивно та він знав, що я справді ніколи ще не любила. Подобалось мені багато хлопців та далі ніж симпатії діла не було.

- Хм, ти дивишся на мене і думаєш звідки, це він знає, що я не любила? Ти працюєш в мене майже рік і ще жодного разу не спізнилася на роботу, я завжди приходжу, а в мене на столі стоїть запашна кава. А коли дівчина може вставати так рано? Лише тоді коли її нічого не відволікає, немає ніяких стосунків чи любові — яка забиває голову. Тобі пощастило, можливо надалі буде так само, й ти не полюбиш. В любові нічого нема хорошого, ти повністю належиш одні людині: твої думки, мрії, дії тільки про неї й для неї. А її байдуже.

-А якщо це взаємна любов?

Він задумався.

- Її не існує, тієї взаємності запам'ятай:

" Любов то супутниця болі й розчарування". Знаєш що, замов мені на вечір дівчинку, але з такими синіми очима як в тебе. 

Я, аж зніяковіла, напевно тільки зараз він побачив колір моїх очей.

Я виконала побажання Іллі Олексійовича. Вже  увечері приїхала дівчина, вона увійшла і сіла в залі очікування. Дівчина була дуже вродлива, хоч і надмір нафарбована, ще десь мого віку великі сині очі довге русяве волосся не висока навіть трохи схожа на мене. 

Збираюся до себе на знімну квартиру. З офісу вийшов Ілля Олексійович. Коли я прощаюся, і вже хочу йти, він зупиняє мене й пропонує підвезти.

Чесно я такого не чекала, але погодилась.

В машині нас буде троє, тому бояться мені нічого. 

По дорозі до машини я познайомилась з дівчиною, її звали Джулія, та думаю, це тільки псевдонімом. Джулія виявилась балакуча, цікава, привітна дівчина. Це вперше, я спілкувалася особисто з такою людиною, та це мене зовсім не відлякувало. В думках було лише що могло трапитися в неї що вона почала займатися такою "Професією".