Читати книгу - "Мисливці для світлої, Алена Бондар"

Глава 1 

Виходжу з притулку для тварин, куди влаштувалася волонтером, і йду в кафе. Коли переді мною ставлять ароматну каву, переосмислюю своє життя, – останні тижні нагадують страшний сон, і в цьому винна виключно я сама.

Адже коли Аріель, моя подруга, буквально змусила мене піти на мерзенний вчинок, потрібно було відмовити, проявити твердість характеру, а замість цього поступилася її бажанням і вимогам. Тільки після спілкування з Кайлі зрозуміла, що таке дружба, і що справжня подруга не попросила б мене про таке. Але тоді…

Я так огидно себе відчувала, коли все прийняло серйозний оборот, що це змусило мене зупинитися і замислитися. Що я роблю і для чого. Я щоранку підливала зілля в її чай. Соромилася свого вчинку, але не зупинялася. А все через нього...

Того, хто навіть не дивиться в мій бік.

Того, хто знехтував мною в найжорсткішій формі.

Спогади ще свіжі й ранять серце. Це тоді, в нічному клубі, думала, що у мене вийшло. Що Макс нарешті розгледів мене, але, опинившись з ним наодинці, пізнала весь ступінь своєї наївності.

– Давай я тобі допоможу. Якщо швидко змити з сорочки алкоголь, то і сліду не залишиться. Знімай, – тремтячим голосом пролепетала і сама здивувалася, як у мене взагалі духу вистачило на такі слова.

Макс кривувато посміхнувся і почав повільно розстібати ґудзики на сорочці, оголюючи ділянки шкіри. А я, підкоряючись пориву, проводжу рукою по його грудях, відзначаючи, які вони приємні на дотик і червонію. Адже, незважаючи на свій вік, я ще незаймана.

Розкажи кому – не повірять, але я чекала того самого, в якого закохаюся. Який буде особливий для мене, та ось дочекалася. Бабія, який не пропускає жодної симпатичної дівчини, але при цьому абсолютно не звертає на мене уваги. Ми обидва забуваємо про сорочку, про те, що її потрібно випрати.

Я досліджую заборонений плід, адже до цього дня він і близько не підпускав мене до себе, а він дозволяє. Не проявляє ініціативу, але і не перешкоджає. Осмілівши, опускаю руку ще нижче, окреслюючи кубики преса, і не можу припинити своє дослідження.

Він досконалий, ідеальний, на мій недосвідчений погляд.

Несподівано Макс підчіплює моє підборіддя двома пальцями і підіймає голову, ми зустрічаємося поглядами і, здається, моє серце вже ніколи не буде битися рівно. Воно божеволіє, поки його господиня тоне в блакитних очах. Таких чарівних і незвичайних. Ніколи не зустрічала брюнетів з насичено-блакитними очима.

Вони дивовижні та такі глибокі, що здається, ще трохи – і я загублюся в цих вирах. Вже не чую шум музики, не звертаю увагу на обриси кімнати, все меркне. Залишаються тільки його очі. Такі кохані та чужі.

Адже там немає відображення моїх почуттів, там тільки азарт і здивування. Дивуватися є чому, адже раніше не поводилася так розв'язно. Ніколи не пропонувала себе у такий спосіб.

– Маленька Сабіна вирішила пограти? – вимовив він із такою інтонацією в голосі, яка мені абсолютно не знайома.

Відчуваю, як мої щоки не просто червоніють, вони палають, але я не відвертаюся і не тікаю геть.

Просто не можу. Мене веде. Від одного його голосу, від посмішки.

– Вирішила допомогти, – видавлюю із себе слова на останньому диханні.

Адже ще трохи – і можу звалитися непритомною. Він так близько, а зараз схиляється ще ближче. Ось його губи обпалюють мої, а язик проводить по нижній. Це так прекрасно і незвично, що навіть набираюся сміливості піддатися вперед і поцілувати його.

Нехай боязко, але з усією пристрастю, що в моєму тілі пробуджує тільки Макс. Він підхоплює і відповідає. Наш ніжний поцілунок стає пристрасним. Хлопець накидається на мій рот, немов мандрівник у пустелі.

Він поглинає і поневолює. Здається, моя потреба взаємна.

Адже не може він так цілувати байдужу йому дівчину?

А його обійми?

Його нестриманість?

Поки підлаштовувалася під його шалений темп, Макс ривком втиснув мене у свої груди. Як би мені хотілося відчути його шкіру без одягу, адже на мені плаття, а його торс оголений. Але і цього тактильного контакту досить для того, щоб відлетіти. Щоб парити над землею.

"Він мене цілує... Так... Так..." – тарабанить у думках.

Але нашу прекрасну мить усамітнення руйнує дзвінок телефону. Я не хочу його втрачати. Ще не наситилася, але Макс не залишає мені ніякого вибору. Розриває поцілунок і, більше незважаючи на мене, відповідає на дзвінок.

Він говорить рубаними фразами. І це дає надію, що він так само приголомшений і вражений нашим поцілунком. Я цілувалася раніше, але всі ті поцілунки тьмяніють після цього.

– Зараз буду, – це останнє, що вимовляє хлопець, а я тільки після сказаного розумію, що він піде.

На його губах з'являється цинічна усмішка, а у мене серце стискається. Воно чує – зараз станеться кошмар. Підсвідомо вже готова до чогось страшного, а може, й образливого. Адже хлопець змінився після дзвінка так стрімко, немов і не було тієї магії між нами. Немов тільки я відчула щось чудове і прекрасне.

– Сабіно... – надламаним голосом вимовляє і впивається поглядом у мої очі. Не знаю, що він там бачить, але ось я бачу провісників своєї смерті. – Я не заводжу відносин, не зберігаю вірності, – ці слова б'ють сильніше батога, але я не можу закрити своє закохане серце. Воно вже болить, але вбирає кожне слово. – А ти готова була стати поруч із ними, бути однією з... – після цих слів у його погляді прослизає рішучість і навіть злість. – Втратити невинність у дамській кімнаті клубу. Коли кожен міг зайти та побачити. Мені така не потрібна. Не наближайся до мене, бо наступного разу можу не бути таким добрим.

Він повертається та стрімко йде. Розтоптавши мої надії, зганьбивши все те прекрасне, що було між нами всього пару хвилин тому.

Я переможена. Розтоптана і розбита.

А він, як ні в чому не бувало, йде. Розчиняється в ночі. Всі мої очікування і прагнення тиснуть на плечі, вони нещадні, вони показують мені, як все виглядало насправді. Не в моїх ілюзіях, а по-справжньому.