Читати книгу - "Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко"

  Трохи заспокоївшись, з полегшенням видихнувши та опанувавши свої емоції Діана наважилася знову подивитися у бік незнайомого чоловіка. Та відчула розчарування не побачивши його. Навела фотоапарат натискаючи режим приближення, щоб пошукати. Та його ніде не було видно, крім тих двох туристів які зібралися вже покидати замок.

  Повертаючись до селища Діана думала тепер не про замок, а про незнайомця, який її привабив. Зайшла до будинку Любов Семенівни, яка до приходу Діани встигла приготувати смачну вечерю.

-Ти проходь, мий руки та сідай поки не охолонуло,- Любов Семенівна була ввічливою до своєї гості.

-Дякую, я так сильно зголодніла,- Діана мило посміхнулася до жінки, сівши за стіл та спробувала страву,- у вас такий смачний борщ.

-Звичайно, що смачний, бо з домашньої курочки та з овочів зі свого огорода,- Любов Семенівна присіла по інший бік столу.

  Це жінка років шістдесяти п’яти з пишним тілом та гарячим характером. Жила сама, бо ще років три назад вона стала вдовою, а двоє її синів жили далеко від неї, десь за кордоном. Будинок у Любов Семенівни був великим та просторим. Була рада квартирантці, бо це безумовно додатковий прибуток до пенсії.

-Дякую, все було дуже смачно,- сказала Діана закінчивши вечеряти,- Любов Семенівно, хочу у вас дещо запитати. Та ви не дивуйтеся, це просто журналістське розслідування.

-Питай,- Любов Семенівна заінтриговано дивилася на Діану в очікуванні запитання.

-Коли я оглядала замок, то побачила чоловіка який тренувався.

-Що робив?- не зрозуміла та.

-Він мабуть серйозно займається карате, тож повторював деякі прийоми. Я його випадково сфотографувала,- в Діани не вистачило сміливості зізнатися, що не могла відірвати від нього погляду.

-А ну покажи, бо вперше чую, що тут у нас спортсмени є,- Любов Семенівна підсіла ближче до Діани, яка вже встигла взяти фотоапарат та повернутися за стіл,- нічого собі який красунчик. Але я не знаю хто він, вперше бачу. Може до когось із односельчан, якийсь родич приїхав. А іншого місця для тренувань у нього не знайшлося, що аж на вежу виліз.

-Може йому захотілося саме у замкові, серед руїн, бо це так романтично,- Діана ніби зачарована переглядавала кадри.

-Бачу, що запала ти на нього,- Любов Семенівна посміхнулася,- завтра розпитаю у своїх знайомих.

-Ні, ні, ні - не треба,- Діані стало не зручно,- яка різниця хто він. Я приїхала сюди дізнатися про замок, а не про незнайомого чоловіка. Розкажіть краще все, що знаєте про замок.

-Та не багато я й знаю. Побудований він був давним давно, десь у 18 столітті. Знаю, що турки нападали на нього, дві світових війни пережив і вистояв, ну, майже вистояв. Розповідали, що там жила дуже заможна сім’я. І все навкруги, і в тому числі і наше селище було під їхнім покровом, селяни працювали на них. А потім господар замку, старий, овдовівший граф закохався в одну молоду сільську дівчину. Хотів, щоб вона вийшла за нього та дівчина йому відмовила. Тоді він її викрав і насильно утримував у замкові. Її родина та односельці збунтувалися і пішли визволяти полонянку. Графа вбили, дівчину врятували. А сини графа після того випадку не захотіли жити в цих краях, бо їхня родина стала ненависною для місцевих. А ще у замкові і бандити переховувалися і бої йшли і госпіталь був. А в результаті руїни.

-Цей замок в історію не увійшов. Про нього ніде не розповідають.

-Тому що, той самий граф своїми брудними вчинками зіпсував репутацію і своєї родини і свого замку. Тому він і не є популярний серед туристів,- закінчила свою розповідь Любов Семенівна.

  Діана втомлена лягла на ліжко у тій кімнаті, яку для неї виділили. Перед цим встигнула зателефонувати Вікі і поділитися з нею своїми враженнями.

-Ти про того незнайомця так захоплено розповідаєш, що у мене мимоволі виникає думка про те, що ти в нього закохалася з першого погляду. А точніше у його тіло,- відповіла на те Віка.

-Віка, що таке говориш,- обурилася Діана,- у мене алергія на чоловіків. Чи ти геть не пам’ятаєш? Після Дениса я більше не довіряю чоловікам і не хочу з ними зустрічатися. Принаймні наступні два роки хочу бути сама.

-Діано, ти говориш нісенітниці. Не всі такі мерзотники, як твій Денис,- Віка знала історію подруги і їй її було шкода,- тобі нарешті треба налаштуватися на нові стосунки. Не можна опиратися своїм бажанням і потребам. Ти ж сьогодні сама побачила, як тебе потягнуло на красунчика. Він неабияк збентежив тебе.

-Ти умієш заспокоїти,- Діана поважала Віку за відвертість,- про того красунчика варто забути.

-Гадаю…, та ні, я на сто процентів впевнена, що ти всю ніч про нього будеш думати. А завтра побіжиш до замку з надією його знову зустріти,- жартівним тоном додала Віка.

-Віка, я приїхала сюди не для того щоб за незнайомцями ганятися, а щоб зробити фоторепортаж старовинного замку,- запевнила Діана подругу.

-Буде подвійний репортаж один для журналу, інший для тебе особисто. Тільки зі мною поділишся, якщо тобі щось все-таки вдасться з’ясувати.

-Все Віка, я буду спати, на добраніч.

 Діана і справді ще довго не могла заснути, згадуючи образ незнайомця. Уявила, як вона опиняється у його обіймах, притуляючись до його оголеного красивого тіла. А він пристрасно цілує її, а потім знімає з неї одяг і вони кохаються…