Читати книгу - "Кмітливий дроворуб, індійська казка"

Жив у селі, край дрімучого лісу, дроворуб. Щодня ходив він у ліс, набирав в’язку дров, завдавав її собі на спішу й ніс до ближчого містечка продавати. Що виручав за дрова, тим і перебивався з дружиною, бо нікого більше в нього не було – ні дітей, ні батьків, ні сестер, ні братів. Харчами та одежею не перебирав, задовольнявся тим, що мав, і так собі жив.

Але серед дроворубових сусідів були такі, яким здавалося, що дроворуб і його дружина живуть надто вже тихо та мирно: тож і почали вони їм дошкуляти, де тільки могли.

Якось дроворуб подався в ліс. Виліз на дерево, щоб нарубати сухих гілок, і зненацька глянув униз. Глянув – і очам своїм не повірив: між корінням дерева лежала велика перлина.

«Звідки вона тут узялася? – здивувався дроворуб. – Ану ж подивлюся, що воно буде далі».

Дроворуб принишк, вряди-годи позираючи вниз, на могутня коріння. Чекати довелося недовго. З нірки вискочила мишка й поклала біля перлини іще одну, а тоді знову шмигнула в нірку.

«Еге, там, певно, цілий скарб схований!» – промайнуло в голові у дроворуба. Він зліз на землю, розкопав мишачу нірку й побачив купу золота та самоцвітів. Забувши про свої дрова, він мерщій побіг додому й розповів про щасливу знахідку дружині.

– Тільки ж дивись мені, – додав дроворуб, – нікому жодним словом не прохопися про папі скарб!

Дружина пообіцяла, що нікому не скаже, але терпцю їй стало не надовго, і вона поділилася радістю з сусідкою.

Дроворуб, дізнавшись про це, розлютився, але потім заспокоївся й став думати-гадати, чим тут можна зарадити. Нарешті надумався.

Опівночі він вирушив у ліс, розкидав навколо дерева трохи монет та коштовностей, трохи понавішував на гілля, а в ставок неподалік укинув два великих глеки. Потім повернувся додому, а щойно зайнявся ранок, повів дружину в ліс показати свої скарби.

– Поглянь-но, – мовив він, – не інакше, як уночі випав золотий дощ. 1 на землі золото, і па дереві поначіплялось!..

Дружина неабияк здивувалася, але, побачивши, що на гіллі висять золоті монети, таки повірила, що вночі пройшов золотий дощ.

– О, диви! – знову вигукнув дроворуб. – Ще й глеки в ставку ростуть! Та такі великі!

Дружина втупилася в воду – і справді, там стояло два великих глеки.

Дроворуб з дружиною позбирали золоті монети й коштовності і повернулися додому.

А тим часом дружина торговця розповіла своєму чоловікові, що їхній сусід дроворуб знайшов у лісі скарб. Торговець побіг до царя Й розповів про дроворуба і його знахідку. Цар звелів привести дроворуба та його дружину і кинути у в'язницю. А наступного дня дроворуб постав перед царем.

– Признавайся! – звелів цар. – Ти справді знайшов у лісі неоціненний скарб? Так чи ні?

– О, царю! – смиренно мовив дроворуб. – Вас підманули, не інакше! Хіба ж можу я, вага покірний слуга, брехати вам?

– Гей! – гукнув цар сторожу. – Прив’яжіть дроворуба до стовпа і приведіть його дружину. Коли вона підтвердить, що він таки знайшов скарб, ми скараємо цього брехуна на смерть!

Дроворуба прив’язали до стовпа, а дружину привели до царя.

– Дивись мені, – суворо попередив цар, – не думай брехати! Це правда, що твій чоловік знайшов скарб?

– Свята правда, пресвітлий царю! – злякано відповіла жінка. – Знайшов мій чоловік скарб! Це сталося вчора, після того, як пройшов золотий дощ, після того, як у воді повиростали великі-превеликі глеки!..

– Що?! – сердито вигукнув цар. – Який золотий дощ? Які глеки повиростали у воді? Чи ти при своєму розумі, жінко? Що ти верзеш?

– Правду вам кажу, достославний царю! – наполягала дружина дроворуба. – Так усе й було, як кажу!

Женіть їх обох з палацу у три шиї! – аж почервонів від люті цар. – Ця жінка, певно, зовсім зсунулася з глузду!

– Таки правда ваша, царю! – погодився перший радник царя. – Вона не при своєму розумі!

– Слід було раніше про це здогадатися! – невдоволено буркнув цар.

Повернувся та й пішов у свої царські покої.