Читати книгу - "Чому ведмідь клишоногий, американська казка"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: американська казка
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
У тому краї, де колись відбулася ця історія, денне світило то дуже довго сяяло, то раптом зникало, й наставала довга-предовга ніч.
От і посперечалися лісові звірі, чи потрібне сонце на небі. Денним тваринам, звичайно, хотілося, щоб воно світило завжди, а нічним хижакам лише заважало полювати.
– Коли є тепле хутро, то й без сонця чудово, – зауважила лисичка.
– А я взагалі не люблю світла, – пробубнів кріт, насунувши листочок клена на голову.
– Що ви таке кажете?! – занепокоїлася білочка. – Без сонця природа загине!
Слухаючи суперечку, ведмідь запропонував:
– Зіграймо в парне-непарне! Хто переможе, той і забере сонце та вирішить, що з ним робити.
Порадилися й довірили суддівську справу койоту та сові. Сірий спостерігав за денними звірами, перната – за нічними. Отож дістали камінчики для гри та сховали під лапами. Підготували дванадцять паличок для суддів, аби ті вели рахунок. Розклали приладдя на великому пласкому камені й розпочали.
Ох, і довго тривало змагання! Спочатку камінчики ховала денна команда. І звірі так спритно та завзято передавали їх одне одному, що сумнівів не залишалося: переможуть світлолюбні! Аж раптом кріт, який грав за нічну команду, правильно визначив, що камінчики в мухоловки та яструба. Настала черга вгадувати денним тварини.
Щастя всміхалося то одним, то іншим. Здавалося, що грі не буде кінця. Звірі так захопилися, що не помітили, як небесне світило почало підніматися все вище й вище. Сонечко аж знудилося від довгої гри й, позіхнувши, визирнуло з-за дерев, розправило промінчики й почало лоскотало хижаків.
Першим примружився ведмідь. Клишоногий грав за нічних звірів, і від довгого сидіння на колоді в бідолашного заніміли лапи. А тут ще й спекотно стало, довелося здорованю зняти черевики!
Побачило те сонечко, весело засміялося й застрибало по звірячих носах і спинах. Довелося нічній команді ховатися від палючих променів.
Першим покинув галявину койот. За ним, спотикаючись, побіг кріт. Погубивши камінчики, залопотіла крильми сова. Ведмідь так поспішав за друзями, що взув правий черевик на ліву лапу, а лівий – на праву. Шкутильгаючи, бідолаха чимдуж тікав у лісові хащі.
– Зачекайте! – кричав, перевалюючись з однієї лапи на другу.
Відтоді велетень так і ходить, за що друзі прозвали його клишоногим.
Жодна команда звірів не стала переможцем у грі за сонце, тому день і ніч приходять до нас по черзі, а кожна тварина полює тоді, коли їй зручно.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чому ведмідь клишоногий, американська казка», після закриття браузера.