read-books.club » Дитячі книги » Свинка-Парасинка, Владислав Ширяєв 📚 - Українською

Читати книгу - "Свинка-Парасинка, Владислав Ширяєв"

40
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Свинка-Парасинка" автора Владислав Ширяєв. Жанр книги: Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Свинка-Парасинка, Владислав Ширяєв» була написана автором - Владислав Ширяєв, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Дитячі книги".
Поділитися книгою "Свинка-Парасинка, Владислав Ширяєв" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати

Жили собі чоловік і жінка. Не були вони багатими, та жили у добрій злагоді й любові.

Але сумували, бо не мали дитини в хаті.

Тільки й утіхи, що старий кіт на припічку.

Чи мало, чи багато часу так минуло, та ось одного дня зібрала жінка якісь грошенята, пішла до лісової баби-ворожки і попросила її помогти своєму горю.

Порозкидала ворожка різне чарівне причандалля й вибрала жінці жменю чорного зерна.

– Змели ції зернятка на борошно, спечи собі паляничку та й з'їж її. Буде тобі дитинка, але дивись, щоби до півроку нікому її не показувала – ні сусіду, ні родичу, ні дальньому приятелю, ні чужому подорожньому. Затям собі – нікому!

Все зробила жінка, як наказала їй ворожка, і дійсно – незабаром знайшлася в неї ясноока, мила, як лялька, дівчинка. Назвали її Парасинкою.

Росла Парасинка, як кажуть, на очах. Дуже тішилися чоловік і жінка та з нетерпінням чекали часу, коли можна буде з усіма поділитися своєю радістю.

Якось, коли жінка була одна в хаті, у двері хтось постукав. Жінка завісила колиску з Парасинкою й відчинила двері. У дверях стояла сива згорблена бабця у подертій одежині, з ціпком. Вона привіталася з господинею та попросила води напитися.

Жінка відійшла від дверей набрати води і незчулася, як стара нишком прослизнула до кімнати й наблизилася до колиски. Відхилила баба завіску, що закривала Парасинку від сторонніх очей, пошепотіла щось над дитятком та й зникла геть, ніби її й не було.

Коли жінка повернулася з кухлем води до дверей, нікого там вона не побачила.

Відчуваючи недобре, кинулася жінка до колиски та й зблідла від жаху – у колисці сиділа свинка!..

Поплакали чоловік із жінкою, але що було робити? Так і стали вони жити із свинкою Парасинкою.

А незабаром дивні речі почали коїтися в їхній хаті. Вертаються вони з поля, а вдома все прибрано, заметено, на столі чекає готовий обід.

Дивуються старі – що то за чудасія така!

Отак спливав час, а Парасинка так і лишалася маленькою веселою свинкою.

– Але одного дня сусідським парубок Іванко запримітив, як від сусідського подвір'я з кошиком за плечима до лісу поспішала свинка.

"Що то за диво!" – думає Іванко. І так це його зацікавило, що пішов він за свинкою назирці до лісової хащі.

А у хащі побачив, як свинка залізла під кущ з одного боку, а з другого боку куща з'явилася дівчина, вродлива, як горлиця.

Підкрався Іванко до того куща і побачив під ним свинячу шкуру. Підійшов тоді Іванко до красуні.

– Скажи мені, чарівна дівчино, чому ти ховаєшся у свинячу шкуру?

Опустила очі дівчина:

– Зачарувала мене в колисці чорна чарівниця, і тепер мушу я жити у цій шкурі, доки... – ще нижче опустила красуня очі, – доки не засватає мене гарний парубок.

– Тож будь моєю жінкою! – враз запропонував Іванко.

– Ой, Іванку, дивись, щоб не пожалкував! Адже усе село буде сміятися, як поведеш мене до шлюбу. А стану я дівчиною лише тоді, як поцілуєш мене за весільним столом.

Та Іванко й слухати нічого не схотів. Наступного дня заслав сватів, а першої ж неділі вів Парасинку до своєї хати.

Все село висипало на вулицю. Такого реготу тут ще не чули. Усі глузували та сміялися – від малого до старого.

А більш за всіх реготав багацький син Василь:

– Ви лишень подивіться на того дранця! Який іде – таку і з собою веде!

Та Іванко з Парасинкою ніби й нічого не чують. Чимчикують собі своєю дорогою.

Ось і Іванкове подвір'я. За весільний стіл, окрім батьків Іванка та Парасинки, ніхто з села сісти не захотів.

Люди поставали за тином та кепкували, хто як міг.

Василь аж заходився:

– Диви, диви, як він свинюку цілує! Ой не витримаю! Ой лусну від сміху!

Та тільки Іванко поцілував свинку, як свиняча шкура впала з неї – і стала Парасинка перед столом вродлива та щаслива.

Тут увесь сміх припинився, а Василь з подиву ледь не впав. Як побачив він Парасинку – аж увесь затрусився від заздрощів.

Ось тобі й Іванко! Ось тобі й дранець!

П'ять днів не міг Василь ні їсти, ні пити.

І сон йому не йшов. Усе думав, де б йому засватати ще гарнішу красуню.

Шостого дня надумав: "Той жебрак Іванко взяв собі миршаве порося бідного сусіди, а я за свої гроші засватаю... найкращу графську льоху! Отакого!"

І не гаючи часу, рано-вранці, прихопивши торбинку грошей, Василь побіг до графського замку – до управителя.

Той довго не міг второпати, що від нього хоче цей навіжений, але торбинка з грішми дещо прояснила, і він погодився віддати за Василя Маню – найгрубшу графську льоху.

Найближчої ж неділі графські хлопи ледь животи не позривали, як тягли Маню на Василеву бричку.

І ось Василь, гордий, як імператорська кобила, летів із своєю нареченою до весільного столу.

Все село завмерло від нової несподіванки. Люди не знали, що й казати.

А ось і весільний стіл, повний їжі та питва. У Мані очі порозбігалися – стільки тут усього!

Але ж правду кажуть: пусти свиню до столу – вона й ноги на стіл.

Ось і Маня усіма чотирма рвонула до смаженої бараболі.

Ледь-ледь вдалося Василеві пригорнути льоху пикою до себе. Ось він, бажаний чарівний поцілунок!

Тільки чогось ніяка шкура не впала з льохи ні після першого, ні після другого, ні після десятого поцілунку.

Але й розлютився тут Василь. Випхав він спересердя Маню копняком з-за столу.

Отут уже все село впало від сміху.

– Але й Василь! Але й легінь! Кричи, кричи, Василю! Нехай вся округа знає, що ти одружився! Хай усі чують!

Лишень Василю було зовсім не до сміху. Пригадалося йому отут своє: "Який іде – таку і з собою веде".

А Іванко з Парасинкою зажили собі весело та щасливо.

За мотивами української народної казки "Свинка-Парасинка та попова льоха".

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свинка-Парасинка, Владислав Ширяєв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Свинка-Парасинка, Владислав Ширяєв"