Читати біографію - "Біографія Павла Тичини"
- Категорія: Біографії
Павло Тичина був найважливішим українським поетом 20-го століття. Він народився в селі під Черніговом на півночі Центральної України, де його батько був учителем. Будучи студентом місцевої семінарії, він познайомився з Михайлом Коцюбинським, основоположником імпресіонізму в українській літературі, який справив великий вплив на його творчість. У 1913 році Тичина переїхав до Києва і прожив там більшу частину свого життя. Працював у редакціях кількох київських газет, де були опубліковані його найбільш ранні роботи.
Перша збірка Тичини "Соняшні Кларнети" (1918) відобразив радість і променисту енергію революційного часу. Це принесло йому миттєве визнання як головного українського поета свого покоління. Його друга збірка "Плуг" підтвердила місце Тичини в українській культурі. Опублікований в 1919 р, він випромінювала ентузіазм до роботи і конкретних дій в нову епоху.
Початок творчості
Тичина жив у Києві під час усіх 12 змін уряду з 1917 по 1920 рік, а в 1920 році опублікував невелику збірку з дванадцяти віршів, яку назвав «Замість сонетів або октав». Перший вірш "Світанок" служить прологом до одинадцяти прозових віршів, кожен з яких складається з двох частин: перший дуже скупо описує сцену, другий пропонує інший можливий погляд на ситуацію. Вірші темніють у міру того, як суспільство руйнується навколо киян, а уряди змінюються з наростаючою швидкістю. Більшість сил прибувають із зброєю, спрямованою на розгублених мешканців, які в кінцевому підсумку перетворюються на «звірів, що пожирають звірів», як каже Тичина. Збірка " спирається на унікальний монтаж роздумів і драматичної віньєтки... Це розширене опосередкування ідеї та реальності революції...",- зазначав сучасник.
Тичина зазнав негайних наслідків за цю публікацію і ніколи не дозволяв перевидавати жоден з віршів, а також ніколи не згадував про цю збірку. Перша повноцінна публікація вийшла вже після його смерті, коли Радянський Союз вже розвалювався. Тоді вперше було виявлено багато прихованих культурних скарбів. Ця похмура колекція не знайшла резонансу в ті роки надії.
Духівником Тичини був Григорій Сковорода (1722-1794) - поет і філософ, поневірявся з села в село, навчаючи народ. Тичина працював над монументальною епопеєю під назвою «Сковорода. Симфонія " з 1920 по 1940 рік, але так і не завершив роботу.
У 1927 році в.Чубар напав на Тичину, звинувативши його в «торгівлі націоналістичними опіатами під прапором пролетарського мистецтва». Після декількох років мовчання Тичина видав дуже неоднозначний збірник «Чернігів», але потім в 1934 році «перебудувався» в «партії веде». Його пізніші збірки підтвердили його статус офіційного автора оди Сталіну та соцреалізму в Україні. Тичина навіть цензурував свої ранні роботи.
Тичина все життя вивчав мови. Окрім слов'янських мов, він вільно володів грузинською, вірменською, турецькою, арабською та івритом.
Павло Тичина і радянський період
Канонічна інтерпретація Тичини в радянський період була чіткою: нерадянська або антирадянська позиція полягала в тому, щоб підкреслювати і цінувати «ранню» Тичину і фактично відкидати «пізню»; радянська позиція полягала в тому, щоб стверджувати «пізню» (тепер перевизначену як «зрілу») Тичину, привласнюючи все, що можна було врятувати або мати відношення до більш раннього періоду (а те, що не було врятовано, ігнорувалося або піддавалося прямій цензурі). Парадигмою такого підходу стало дослідження Леоніда Новиченка 1956 року "Поезія і революція", де поезія Тичини сприймається саме через топоси "дорослішання", прийняття революції, відкидання смутного, "абстрактно-гуманістичного". Однак найбільш показовими є події після здобуття незалежності. В результаті, український літературний істеблішмент відійшов від радянської позиції і механічно (і опортуністично) прийняв колишню антирадянську, без, однак, більш глибокого вивчення питань і критеріїв, не переглянувши і навіть не відзначивши різні основні, глибинні установки (народництво, колективізм, ембіентний нелібералізм і т.д., само собою зрозуміло, що від радянських практик і способів мислення відмовилися). Характерно, що ця нова версія Тичини, де його "ранній" період тепер віддавався пріоритету, а "пізній " період очорнявся (і фактично ігнорувався), була написана для нової історії української літератури ХХ століття не ким іншим, як Леонідом Новиченком — самим красномовний і старанний представник колишньої радянської точки зору.
Його вірш і однойменний збірник «Партія веде» є одним із прикладів все більшого конформізму, підтримки партії, пов'язаної зі все більшою боязкістю, якщо не малодушністю. Тут напрошуються два ключових питання: реальний момент (якщо такий є) цієї трансформації і, що більш важливо, критерії, за якими ця трансформація сприймається і визначається.
Тичина - автор гімну Української РСР
Примітним фактом є те, що його слова написав Павло Тичина – один з найвидатніших українських поетів ХХ століття.
Резюме
Доля Тичини була зразковою для української історії того періоду: народжений у селянській родині, він прославився як молодий геній, який створив свій поетичний стиль. Багато його віршів присвячені національній боротьбі українців за незалежність. Однак після приєднання України до Радянського Союзу більшість її поетів поступово опинилися у в'язницях, страчені або покінчили життя самогубством. Під загрозою смерті Тичині довелося відмовитися від українського патріотизму і стати типовим сталінським придворним поетом, втративши при цьому більшу частину свого таланту. Аж до своєї смерті в 1967 році він залишався (або, здавалося, залишався) переконаним сталіністом, але все ще зберігав великий страх бути заарештованим за свої минулі роботи, що прославляють вільну і незалежну Україну.
Читати книги онлайн українською мовою в хорошій якості на нашому сайті - read-books.club
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біографія Павла Тичини», після закриття браузера.
