Читати книгу - "Котофей і пан Печерецький, Народні"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: Народні
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Був собі чоловік з бабою, і був у них єден син Іван,— да і той дурний. От і тії старії померли. Остався Іван єден на світі — сирота, і кіт з ним. Іван був дуже ледащий, незгодливий ні до якої роботи. Він все лежав на печі. В хаті не топлено кілька днів, холодно... То він в піч влізе та й сидить, гріється... І все за його робив кіт; де що достане для його — накормить, бо кіт був розумніший за Івана.
— Може б, ти, Іване, чого-небудь з'їв? — питає кіт.
— Чому? Може б, і з'їв, коли б то було що їсти,— каже Іван. Той принесе йому хліба, сала.
— А може б, ти, Іване, чого-небудь напився?
— Чому? Може б, і напився, коли б то було що пити.
І так у них все...
От єдного разу нагодував кіт Івана, накормив його, напоїв та й питає:
— Може б, ти женився, Іване?
— Чому,— каже Іван,— може б, я і женився, коли б то хто висватав мені яку панну — гарну та багату.
— Добре,— каже кіт,— я тобі висватаю.
Кіт наготовив Івану багато всякої їжі і пиття, поки він з сватів вернеться... От він побіг дорогою і забіг до злотника. Забіг по дорозі до злотника і,— звиняйте за це слово,— взяв та позолотив собі хвостика. Прибігає він в таку страну, де нема котів. Як побачили люди, що таке до них прибігло,— маленьке, хвостате, з усами, а хвостик позолочений,— та й стали бігати за котом, дивитися на його... Дивуються люди, що він такий цікавий.
— Хто ти такий? — питають його.
— Я Котофей,— каже кіт.
Ще ми не чули,— кажуть люди,— щоб такий був на світі.
— Ось як бачите.
— А за чим же ти, Котофей, прийшов до нас?
— Хочу висватати для свого Івана гарну та багату панну. Кажіть-но ви мені тепера, де у вас тут єсть багатий пан і щоб у його була собі гарна дочка?
Тії йому показали на такого пана багатого (так як ніби королик, що колись бували... Тепер вже вони потроху перевелися).
Прийшов Котофей до пана та й каже:
— Я, прошу пана, прийшов до вас в свати, до вашої панни. Видайте ви свою панну за мого пана Івана.
— А хто ж буде такий пан?
— Він сирота, остався в світі єден — без батька і матері. Треба йому тепер жениться, то він послав тепера мене в свати.
— А чому ж він сам не прийшов?
— Бо він дуже важний пан, то він не хоче.
— А чи багатий твій пан?
— Занадто багатий... Такий, що і не приведи господи.
— Нехай же він мені гостинця якого-небудь пришле, коли він такий багатий.
— Добре... Пождіть трохи, ось незабаром пришле вам такого гостинця, що ви ще і не чули.
— Добре, будемо ждать, що то за гостинець такий.
От вони поговорили обо всьому і кіт збирається додому.
— А коли ж буде весілля? — питає той пан.
— Я,— каже кіт,— дам знати, як ми приготовимося.
Одправляється кіт додому, біжить собі лісом і стрічається з вовком на дорозі.
— А де ти був, Котофей? — питає вовк.— Хто тобі хвостика позолотив?
— Злотник,— каже кіт.
— Може б, і мені позолотив?
— Єдному тобі не позолотить; а якби зобралось вас хоть копа, то, може б, і позолотив, а єдному то не буде, бо для його малий заробіток.
От той вовк як почав ревти, то набігло їх більше як копа, а кіт дожидає, поки вони зберуться, щоб до злотника повести. От вони зібралися і пішли до злотника, а кіт попереду дорогу показує да тільки хвостиком помахує. А вовки нічого не знають, ідуть собі да утішаються.
Приводить він їх до свого свата на дзидинок крозь браму... А огорожа кругом. Нігде не вилізуть. Зараз казав браму зачинити і до пана прийшов. Каже свату:
— Зять прислав вам гостинця, що ви ждали.
— А де ж він?
— А там на дворі.
Пан вийшов, подивився та й охолонув, що стільки вовків. Він казав слугам брати ружжа і давай їх бити та стріляти. І так їх вибили до єдного і стали шкури здіймати, а Котофей побіг додому.
Біжить він, стрічає по дорозі в лісі так само зайця. Каже заєць на його:
— А де ти, Котофей, був? Хто тобі хвостика позолотив?
— У злотника. Він всім може позолотити.
— Може б, і мені позолотив?
— Не буде єдному золотити; якби вас з копа, то, може б, позолотив.
Допіро став заєць кумавкати, кричати... То назбігалось їх більш як копа, і він їх повів знов до свата.
Загнав зайців на двір, казав зачинити браму і пішов до свата знати давати, що зять прислав гостинців на весілля.
Побачив сват, що стільки зайців, зрадів, що буде печеня і шуби; казав, щоб вибити всі зайці, а Котофей вже знов побіг додому.
І таким чином Котофей багато всякого звіра доставив своєму сватові.
Прибігає Котофей додому і застає Івана Печерецького — тільки що жив. Каже:
— А що, ти ще жив, Іване Печерецький?
— Чуть живий... Як не даси їсти, то вже хутко умру.
Побіг зараз кіт до хати, достав хліба, приніс і дав йому їсти, і скоромного также достав йому — сала і всякого. Подав йому в піч. Той поїв...
— А що, тобі лучче стало, Іване Печерецький? — питає Котофей.
— Трошки полегшало, але не зовсім.
Той ще приніс сала, і наварив галушок, і став його цаньгом кормити цілий місяць.
— А як тобі, Іване Печерецький?
— Нещо тепер дужчий став. Ну що, найшов мені жінку?
— Найшов.
— А де ж вона? Чому не привів сюди?
— Який ти дуже розумний... Ще й хочеш, щоб сюди привести. Збирайся-но ти, Іване Печерецький, до неї в дорогу.
— Може, далеко? То я лучче не піду.
— Ні, недалечко...
— Добре,— каже,— може, я як-небудь і вилізу з печі.
Побіг кіт до свата і каже пану:
— Ми вже зовсім приготовилися весілля робити.
Пан сказав, щоб вони через три дні приготовилися вже йти в церкву.
Кіт зараз побіг назад і застав Івана Печерецького ще дужим, бо він ще не всі харчі з'їв, що були для його наготовлені од Котофея, і він мав ще чим живитися.
— Гей, Іване Печерецький, вилазь-но з печі, бо вже тобі настав час женитися, то тобі треба в церкву іти.
— Ой,— каже,— може б, другим коли часом, бо не хочеться вилазити з печі.Змилуйся,— каже,— нехай завтра буде весілля.
— Ну, нехай завтра.
На другий день знов не хоче Іван
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Котофей і пан Печерецький, Народні», після закриття браузера.