Читати книгу - "Лис і Дрозд, Народні"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: Народні
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Ішов Кабан у Київ на ярмарок. Аж назустріч йому Вовк.
— Кабане, Кабане, куди йдеш?
— У Київ на ярмарок.
— Візьми й мене з собою.
— Ходи, кумочку.
Ішли, ішли, аж назустріч їм Лис.
— Кабане, Кабане, куди йдеш?
— У Київ на ярмарок.
— Візьми й мене з собою.
— Ходи, кумочку.
Ішли вони, йшли, аж назустріч їм Заєць.
— Кабане, Кабане, куди йдеш?
— У Київ на ярмарок.
— Візьми й мене з собою.
— Ходи, небоже.
Ось вони всі йдуть. Ішли, йшли, аж під ніч наскочили на яму, глибоку та широку. Кабан скочив — не перескочив, а за ним і всі інші поскакали і всі разом у яму попадали. Що робити, мусять ночувати. Зголодніли вони, а вилізти нема куди, їсти нема чого. От лис і надумав.
— Нумо, — говорить,— пісні співати. Хто найтонше голосом потягне, того ми й з’їмо.
От вони й затягли. Вовк, звісно, найгрубше: у-у-у! Кабан трохи тонше: о-о-о! Лис іще тонше: е-е-е! А Зайчик зовсім тоненько запищав: і-і-і! Кинулися всі на бідолашного Зайчика, розірвали його та й з’їли. Та що там їм із того Зайця за ситість? Ще не розвиднілось гаразд, а вже всі вони такі голодні, що ледве дихають. Знов Лис загадує:
— Нумо пісні співати. Хто найгрубше голосом потягне, того ми й з’їмо.
Почали співати. Хотів Вовк тонесенько затягнути, та як не завиє грубо: у-у-у! Тут кинулися на нього та й зараз його роздерли.
Лишилися ще два: Кабан і Лис. Поділилися вони Вовковим м’ясом. Кабан швидко з’їв свою часть, а Лис трошки з’їв, а решту сховав під себе. Минув день, минув другий, Кабан голодний, нема що їсти, а Лис усе в куточку сидить, витягає по шматочку Вовкового м’яса та й їсть.
— Що се ти, кумочку, їси? — питає його Кабан.
— Ой, кумочку, — зітхає Лис. – Що маю робити! Свою власну кров п’ю з великого голоду. Зроби й ти так само. Прокуси собі груди, висисай помалу кров, то побачиш, що й тобі легше стане.
Послухав дурний Кабан. Як запоров кликами, зараз розпоров собі груди, та поки дійшов до того, щоб напитися своєї крові, то й увесь кров’ю підплив та й став зовсім небіжчик. От Лис тоді й кинувся на його м’ясо і ще кілька день мав що їсти. Та далі не стало й Кабанового м’яса. Сидить Лис у ямі, і знов йому голод допікає. А над тою ямою стояло дерево, а на дереві Дрозд гніздо в’є. Дивиться Лис на нього, дивиться з ями, а далі почав промовляти:
— Дрозде, Дрозде, що ти робиш?
— Гніздо в’ю.
— Нащо тобі гніздо?
— Яєць нанесу.
— Нащо тобі яєць?
— Молоді виведу.
— Дрозде, Дрозде, коли ти мене з сеї ями не видобудеш, то я твоїх дітей поїм.
— Не їдж, Лисику, зараз тебе виведу, — проситься Дрозд.
Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як йому Лиса з ями добути. От він щодуху полетів лісом, почав збирати патички, гіллячки та все в яму кидає. Кидав, кидав, поки Лис по тих патичках із ями не виліз. Думав Дрозд, що він піде собі геть, та де тобі! Лис ляг під Дроздовим деревом тайговорить:
— Дрозде, Дрозде, вивів ти мене з ями?
— Вивів.
— Ну, а тепер нагодуй мене, а то я твоїх дітей поїм.
— Не їдж, Лисику, вже я тебе нагодую.
Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як йому Лиса нагодувати. Далі надумав і каже Лисові:
— Ходи зо мною!
Вийшли вони з лісу, а попід лісом польова доріжка йде.
— Лягай тут у жито, — каже Дрозд Лисові, — а я буду міркувати, чим тебе нагодувати.
Бачить Дрозд, а доріжкою баба йде, чоловікові в поле полуденок несе. Скочив Дрозд у калюжку, у воді обмочився, в піску обтатлявся та й бігає по доріжці, перхає сюди й туди, немов зовсім літати не може. Бачить баба — пташина мокра та немічна.
«Дай, — думає, — зловлю отсю пташину, принесу додому, буде забавка для дітей».
Підбігла трохи за Дроздом — він біжить, перхає, та не летить. От вона поставила кошик з горнятками на доріжці, а сама давай Дрозда ловити. А Дрозд то підбігає, то підлітає, а все далі та далі, а баба все за ним та за ним. Нарешті, бачачи, що вона відбігла вже досить далеко від свойого кошика, знявся вгору та й полетів. Баба тільки рукою махнула та й вертає назад до кошика. Ба, ба, ба! Там застала добрий празник. Поки вона бігала за Дроздом, а Лис тим часом вискочив із жита та до горняток. Повиїдав усе чисто, решту порозливав, а сам драла.
Сидить дрозд на дереві та й в’є гніздо, аж тут зирк, а Лис під деревом.
— Дрозде, Дрозде, — говорить Лис, — чи вивів ти мене з ями?
— Вивів, Лисику.
— А нагодував ти мене?
— Нагодував.
— Ну, тепер же напій мене, а то я твої діти геть поїм.
— Не їдж, Лисику, я тебе напою.
Дрозд горює, Дрозд нудьгує, як би йому Лиса напоїти. Далі надумав і каже Лисові:
— Ходи зо мною!
Вийшли з лісу знов на ту саму польову доріжку.
— Лягай тут у жито, — каже Дрозд Лисові, — а я буду міркувати, чим тебе напоїти.
Бачить Дрозд, а доріжкою чоловік їде, бочку води везе капусту підливати. Підлетів Дрозд, сів коневі на голову, дзьобає.
— А тю! — крикнув чоловік та й замахнувся на Дрозда батогом. Дрозд пурхнув, а чоловік луснув батогом коня по голові. Мов нічого й не бувало, сів собі Дрозд на другого коня да й дзьобає його в голову. Знов замахнувся чоловік і знов луснув коня по голові. Розлютився чоловік на Дрозда.
«От каторжна пташина! — думає собі. — І чого вона прив’язалася!»
Дрозд тим часом сів на бочку з водою та й дзьобає собі.
«Чекай же ти», — думає чоловік та несподівано як вихопить ручицю з воза, як не лусне по бочці! Дрозда не вцілив, а бочка від важкого удару похитнулася та й гепнула з воза на землю і вся вода з неї вилилася та потекла здоровою річкою по дорозі. Вискочив Лис із жита, напився доволі, а чоловік, проклинаючи Дрозда, взяв порожню бочку і поїхав додому.
Сидить Дрозд на дереві та й в’є собі гніздо, аж тут зирк, а Лис знов під деревом.
— Дрозде, Дрозде, вивів ти мене з ями?
— Вивів.
— Нагодував ти мене?
— Нагодував.
— Напоїв ти мене?
— Напоїв.
— Ну, а тепер посміши мене, а то я, їй-богу, твоїх дітей живцем поїм.
— Не їдж, Лисику, я тебе посмішу.
Горює Дрозд, нудьгує
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лис і Дрозд, Народні», після закриття браузера.