Читати книгу - "Сопілка і глечик, Народні"
- Жанр: Дитячі книги
- Автор: Народні
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Пішли мама, тато і дівчинка Женя збирати суниці до лісу.
– Ось тобі, донечко, гарне місце. Тут багато ягід. Ходи і збирай.
Ходила-ходила Женя, дивилась-дивилась і нічого не знайшла.
Пішла до мами.
– Мамо, там ягідок нема, самі листочки.
– А ти під листочки заглядала?
– Не заглядала.
А тато каже:
– Ягідки – вони хитрі, від людей ховаються. Їх треба вміти діставати. Ось дивись, як я це роблю.
Тато присів, нахилився до самої землі, заглянув під листочки і почав примовляти:
– Одну ягідку зриваю, на другу поглядаю, а третю примічаю.
– Спробую і я так, як ти.
Пішла Женя на свою галявинку, заглянула під листочки – а там ягідок повно, аж очі розбігаються.
Присіла Женя, збирає ягідки і примовляє:
– Одну зриваю, на другу поглядаю, а третю примічаю.
Заболіли в Жені ніжки. Заглянула в глечик, а там дуже мало ягідок.
– I коли ж це я назбираю повний глечик? Краще піду пошукаю галявинку, де сунички не ховаються, а самі в руки просяться. Ходила-ходила Женя, а такого місця в лісі не знайшла, втомилася, сіла на пеньок і почала ягідки їсти. Усі з’їла. Порожній глечик. „Що робити? Хто ж мені допоможе?”
Тільки подумала, заворушилася травиця, і з пенька виліз маленький дідусь: пальто біленьке, борода сивенька, капелюх оксамитовий, а на ньому суха травинка.
– Добридень, дівчинко,– каже.
– Доброго дня! А хто ви?
– Я дідусь боровичок-лісовичок, хазяїн над усіма ягодами і грибами. Чому ти зітхаєш? Хто тебе образив?
– Образили, дідусю, ягоди. Вони від мене під листочки ховаються. Нахиляйся за ними, шукай їх.
– Не сумуй! У мене для цього є сопілочка. Тільки заграє – усі ягідки з-під листочків з’являться. Вийняв дідусь сопілочку і каже:
– Заграй, сопілочко!
Сопілочка заграла, і всюди з’явилися сунички.
– Не грай, сопілочко!
Музика скінчилась, і всі ягідки сховалися.
Зраділа Женя:
– Дідусю, подаруй мені сопілочку!
– Подарувати не можу. Поміняймося: я тобі – сопілочку, а ти мені – глечик.
– Гаразд.
Віддала Женя глечик, узяла сопілочку і побігла на свою галявинку.
– Грай, сопілочко! – наказала Женя.
Тільки почулася музика, усі листочки заворушились і почали з’являтись ягідки: спочатку молоденькі – зелененькі, потім більші ягідки із рожевими щічками, а за ними – великі та червоні. Від ягід уся галявина стала червоною.
„Ось тепер можна збирати!” – подумала Женя.
А куди ж збирати? Глечика немає. Побігла Женя до боровичка-лісовичка:
– Дідусю, віддай мій глечик.
– Добре, а ти поверни сопілочку.
Віддала Женя сопілочку, взяла глечик – і бігом назад. А на галявинці ягідок не видно, всі поховалися. От біда! Що робити? Знову біжить до дідуся.
– Дідусю, дай мене знову сопілочку!
– Гаразд, а ти мені – глечик.
– Не дам. Мені глечик потрібний, щоб ягідки збирати.
– Ну, то я не дам сопілочку.
– Як же я без твоєї сопілочки сунички шукатиму?
– Так, як інші люди,– відповідає дідусь.
– Інші до землі нахиляються, під листочки заглядають. Мені так не подобається. Поки набереш глечик, втомишся.
– Ось у чому річ,– сказав боровичок-лісовичок і так розсердився, що його сива борідка стала чорно-пречорною. – То ти просто ледащиця! Забирай свій глечик. Не буде тобі ніякої сопілочки! – тупнув ногою і зник під пеньком.
Подивилася Женя на порожній глечик і пішла збирати ягідки, як татко навчав. I назбирала повно-повнісінько.
– Розумниця,– похвалив тато. – Мабуть, утомилася?
– Ні, таточку,– сказала Женя. – Мені глечик допомагав.
Валентин Катаєв
Художник Юлія Муравйова
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сопілка і глечик, Народні», після закриття браузера.