read-books.club » Пригодницькі книги » Зуби дракона, Микола Олександрович Дашкієв 📚 - Українською

Читати книгу - "Зуби дракона, Микола Олександрович Дашкієв"

135
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Зуби дракона" автора Микола Олександрович Дашкієв. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Зуби дракона, Микола Олександрович Дашкієв» була написана автором - Микола Олександрович Дашкієв, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Пригодницькі книги".
Поділитися книгою "Зуби дракона, Микола Олександрович Дашкієв" в соціальних мережах: 

Пригодницько-фантастична повість про мужню боротьбу передових представників радянської та індійської біологічної науки з англійськими шпигунами за право володіти секретами Їжі Богів та Зубів Дракона. Так названі біокаталізатори, що дозволяють вирішити світову проблему голоду та проводити безприкладні операціїї з трансплантації органів.

На Республіканському конкурсі на кращу науково-фантастичну та пригодницьку книгу для дітей і юнацтва повість М.Дашкієва “Зуби дракона” відзначена третьою премією.


Краткое содержание произведения (открыв спойлер, - пеняйте только на себя!)
Приключенческая повесть Николая Дашкиева «Зубы дракона» (Зуби дракона, 1957) начинается 7 мая 1946 года в болотах дельты реки Ганг около индийского местечка Чандпур (ныне территория Пакистана). К легендарному радже, профессору Сатиапалу, непроходимыми джунглями следовали два английских шпиона Чарли Бертон и Майкл Хинчинбрук. Их заданием было не только разгадка тайны опытов, которые проводит известный биолог и химик, но и по возможности разжигание национальной вражды между мусульманами и индусами. Раджа Джаганнатх Сатиапал проживал уединено в своем дворце около селения Навабгандж. Вместе с ним здесь жила жена профессора Мария и их дочь Майя (по индийским меркам 22-летняя незамужняя девушка – уже стара), а также верная радже прислуга. Так получилось, что навдалеке расположилась и первая советская эпидемиологическая экспедиция, в состав которой входил и молодой, но уже довольно опытный, врач Андрей Лаптев.
Пути-дороги свели вместе в замке Сатиапала, англичан и советского врача, каждый из которых преследовал свои цели. Лаптева призвала сюда больная Мария, которая оказалась русской, т.к. индиец, еще до Октябрьской революции женился на ней в Англии, жил некоторое время в России, а в период гражданской войны возвратился обратно на родину. Традиционный для своего времени ход сюжетной линии выводит читателя к святая святых профессора Сатиапала – его открытию «Пищи Богов» – а именно, изготовлению съедобной пищи из любого, даже самого жесткого и непригодного для употребления, растения. Для этого была изобретена еще его тестем, русским ученым-физиологом, отцом Марии Александровны Федоровской, добавка, представляющая собой кристаллы красного и синего цвета, так называемыми «Зубами Дракона», за которыми, собственно, сейчас и охотилась английская разведка. Помимо этого Сатиапал экспериментировал и в биологии, производя с помощью медицинских операций скрещенные виды животных, как, например, шестирукая горилла Альфонс – эдакое «воплощение» богини Кали.
Сюжет выводит нас к финалу повести, где сплетаются воедино любовь Андрея Лаптева и Майи, предательство англичан (а затем и смерть каждого из них), разочарования профессора Сатиапала окружающей действительностью и своих идеалов, а также раздача таинственных «Зубов Дракона» крестьянам Навабганджа и открытие им секрета изготовления «пищи Богов». Победа над постоянным голодом в Индии было главной целью исследований ученого раджи, но вспыхнувшая в Калькутте и добравшаяся до этих мест резня между мусульманами и индусами, не пощадившая даже такую невинную девушку как Майя и самого профессора, застреленного Чарли Бертоном, не дала пути выхода такого важного открытия в большой мир.

© Виталий Карацупа, 2009


Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 67
Перейти на сторінку:
Розділ І
ЖАЛІСЛИВИЙ ВБИВЦЯ

На світанку 7 травня 1946 року болотами дельти ріки Ганг поблизу невеликого індійського містечка Чандпур, сторожко озираючись, посувалися двоє втомлених людей, вдягнутих в засмальцьоване й пошматоване військове обмундирування колоніального типу.

Ні нужденний вигляд мандрівників, ані їхнє пошарпане вбрання нікого не здивували б у Індії, де з давніх-давен панують злидні та голод. Привернуло б увагу хіба те, що оці двоє старанно уникали зустрічі з будь-ким і, обминаючи шосе, вперто продиралися крізь гущавину, рискуючи щохвилини наразитися на одну з тих незліченних небезпек, на які така багата екваторіальна смуга.

І справді: підстаркуватий рудий чоловік, що прокладав шлях через джунглі, раптом відсахнувся, одскочив назад і, витираючи піт з лоба, пошепки вилаявся англійською мовою.

— Що? — його супутник, молодий ставний мужчина, злякано пригнувся і рвучко простяг уперед руку з пістолетом.

— Кобра! — кинув перший. — Пильнуй, Чарлі!

— Досить, Майкл! — молодий випростався, гидливо провів рукою по лахмітті й показав на подряпані, вкриті виразками ноги. — Кожному й так буде ясно, що ми пробули в джунглях принаймні тижнів зо два.

— Ти так гадаєш, дитинко?! — рудий Майкл насмішкувато примружив око і почухав підборіддя. — Як на індію, у тебе вигляд такий, ніби ти щойно з Ніцци. А професор Сатіапал, кажуть, людина дуже спостережлива. Ні, ні! Ми повинні до брами його палацу доповзти, — саме так, доповзти, знемагаючи від голоду й утоми! — і аж тоді вона відчиниться перед нами. А заради цього не гріх і постраждати.

Немов ілюструючи своє твердження, Майкл пішов навпростець через чагарник, гострі шпички якого шматували і одяг, і тіло.

Чарлі поплентався слідом. Видно, ця подорож давалася йому взнаки. Він оберігав обличчя й руки, вибираючи якнайзручніший шлях, та його зусилля йшли на марне. Буйні хащі не лишали прогалин, а підступна зелень трясовини та нафтовочорне багно болота тільки й чекали на необачного, щоб засмоктати, поховати живцем.

Просування крізь джунглі забирало всю енергію. Двоє людей ішли мовчки, важко дихаючи. Нарешті, молодший не витримав і, люто вилаявшись, сів на колючу купину:

— Досить, Майкл! Час поснідати.

Старий зупинився, кинув зневажливий погляд на свого кволого супутника і вмостився поруч нього.

— Ну, снідай! — він простягнув руку й зірвав сіро-зелений слизький гриб. — Прошу! Майже шампіньйон. Дуже смачний, коли засмажити в сметані.

— Майкл!

— Що, мій любий?

Чарлі зробив такий рух, наче проковтнув щось велике й сухе, сплюнув густу слину і пожадливо глянув на солдатську сумку в руках свого супутника.

— Турбує? — співчутливо обізвався старий Майкл. — Це не гаразд!

Він витягнув з сумки красиво розмальовану банку консервів, понюхав її, покрутив у руках і енергійним рухом закинув геть далеко в болото.

— То дай хоч ковтнути рому, Майкл! В горлі пересохло.

— Рому? Н-ні! — старий видобув флягу і вилив на землю темну запашну рідину. — Ром шкідливо впливає на серце, дитинко! Пий воду. Особливо з болота. Житимеш років із сто.

— К бісу жарти! — розгнівався Чарлі. — Чого-чого, а чистої води можна було б прихопити. Чи ти хочеш, щоб я захворів на дизентерію?!

— О! Ідея! — старий схопився на рівні ноги, немов почув щось надзвичайне. — Справді, це було б чудово!

Чарлі кліпнув очима:

— Ти що — здурів? А чи не краще, коли б захворів ти?

— Мені не варто, — лицемірно зітхнув Майкл. — Ти — молодий, ставний, а я… Ось уяви: в маєтку професора Сатіапала з’являється красень мужчина. Він тяжко хворий…

— На дизентерію?

— Так. Професор Сатіапал помічає, що цей юнак дуже схожий на його сина, розстріляного англійцями. Професор… Ну, чого ти визвірився на мене? Хіба тобі не хочеться завоювати довір’я професора Сатіапала?

— Послухай, Майкл! — на щоках у Чарлі випнулися круті жовна. — Мені дуже хочеться тебе вбити. Я оце зважую, чи не вийде з тебе добрий біфштекс?

— Гадаю, що ні, — примирливо відповів старий. — Я жилавий. До того ж, Чарлі, в тебе немає вогню, а ти, як “гомо сапієнс” — “людина розумна” — сирого м’яса не їстимеш.

— Їстиму!

— Шлунок зіпсуєш, мій любий!

Ця відповідь щодо форми була продовженням напівжартівливої розмови, але тепер в голосі рудого Майкла прозвучали такі інтонації, що Чарлі, не чекаючи наказу, підвівся й мовчки пішов уперед, прокладаючи шлях через джунглі. На його щастя, найважчі випробування вже були позаду. Мангрові зарості пригангської смуги поступово змінювалися лісами саванного типу.

Індійські джунглі своєрідні. Тут, де нестримні зливи чергуються з страшними засухами, рослини змушені старанно пристосовуватися до складних кліматичних умов. Сухої пори року тропічні дерева скидають листя, ліси стоять голі, мало не мертві. Тільки жорстка сива трава, байдужа до палючих променів сонця, вперто пнеться догори.

Ще не настав період літніх дощів, коли задуха буває просто нестерпною. Квітень — травень в Індії найкраща пора року. Але сьогодні спека досягла виняткової сили: з гімалайських верховин на долину Гангу подув сухий, палючий феновий вітер “лу”. Опівдні, коли сонце стояло майже в зеніті, температура піднялась до сорока п’яти градусів Цельсія. Іти далі було безглуздям, майже самогубством: в першу-ліпшу мить людину міг звалити тепловий удар. Та рудий Майкл, здавалось, навіть прагнув цього: він ні на хвильку не давав спочити своєму супутникові, та ще й підганяв його, коли той хоч трохи сповільнював ходу.

Мандрівників рятувало хіба тільки те, що за цілий день вони не випили ані краплі води. Як люди, що бували в бувальцях, вони гамували нестерпну спрагу сіллю. Не можна сказати, що це був радикальний засіб, проте саме він давав сили витерпіти виснажливий похід у безводній місцевості. Збуджений сіллю, організм більш енергійно спалює сам себе, видобуваючи воду з власних клітин.

Така подорож змучила б хоч кого. Коли вранці обидва мандрівники просто мали вигляд дуже втомлених людей, то тепер на них страшно було глянути. Худі, аж чорні від голоду й спраги, вони йшли похитуючись, мало не

1 2 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зуби дракона, Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зуби дракона, Микола Олександрович Дашкієв"