Читати книгу - "Усі її обличчя, Love"

Дощ лив стіною, змішуючи запах старого паперу з вологою цвіллю. Міра затягла на собі каптур і обережно ступила за рипучі двері архівного відділу університетської бібліотеки — того самого, який давно мали закрити через аварійний стан. Вона не шукала нічого особливого, просто ховалась від шумного світу, як завжди. Її приваблювали забуті місця, мовчазні шафи, темні кути, де книги ще пам’ятали руки, що їх колись відкривали.

В самому кінці темного коридору вона помітила металеву шафу з вигорілим написом. Замок був зламаний. Усередині — пил, павутиння… і книга. Сама книга здавалася живою — ніби хтось щойно її залишив. Обкладинка була обтягнута темно-бордовою шкірою, з тисненням у вигляді дивного символу — коло, вписане у квадрат, а всередині — чотири маленькі знаки, схожі на стародавні руни.

Міра провела пальцями по обкладинці. Книга була теплою на дотик. Коли вона її відкрила, повітря раптом загустіло. Сторінки самі перегорталися, слова світилися м’яким золотим світлом.

— "О, носійка ключа, час пробудив тебе..." — прошепотіло щось їй у голові.

Світ захитався. Підлога зникла під ногами. Її тіло охопило світло, мовби хтось вирвав її зі звичного простору. Останнє, що вона встигла побачити — це як сторінка книги згортається в спіраль і всмоктує її всередину.

А потім був інший світ.