read-books.club » Сучасний любовний роман » Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон 📚 - Українською

Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

141
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Покоївка з привілеями" автора Софі Бріджертон. Жанр книги: Сучасний любовний роман. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 98 99 100 ... 158
Перейти на сторінку:

— Бачиш, ти усе-таки дозволила йому вмовити тебе лишитися, — підкуривши, почала Сильвія. Нехай ми перетнулися вперше з того часу, як стикнулися біля агентства, але їй все одно було відомо, що я не пішла. Вона ж підбирала мені одяг. Та це не завадило зараз звертатись до мене як до дитини, котра влаштувала перед плановим оглядом в лікаря справжню істерику. І цим добряче бісити мене.

— Я вже пошкодувала про це, — крижаним тоном повідомила я.
— Що трапилось? Крім того, що він не попередив тебе, куди ви йдете. Вибач, кицю, — розсміялася вона, — але це й досі написано в тебе на лиці.

Дідько! Я ж була певна, що опанувала свої емоції! Виявляється, не дуже.

— Якщо він не розповів, я також не буду.

Нехай Сильвія й подруга Тоні — а зараз це нібито табір ворогів, і я в самому його осерді, — але не моя, і зближуватися з нею мені не кортіло досі. Не після рожевої сукні.

Хоча дивлячись на її шалене поєднання футболки з Ріком на Морті, джинсів-кльош та приблизно десяти браслетів Картьє — і звісно це геть не репліка, — на зап’ястку, я швидко втямила, що той мій стиль від неї «золотої дівчинки зі старими грошима», нехай в мене й нових не було, не такий вже поганий. Могло бути гірше. Значно гірше. Та я не відмовилася б змінити чергового светра — цього разу темного, з написом «Прада» на грудях, й шорти на старі джинси та футболку з емблемою коледжу. Чомусь вона дарувала мені душевний спокій і рівновагу, а ще дещо зменшувала бажання прибити Тоні.

Сильвія знизала плечима, прикидаючись, ніби їй байдуже, та полегшення, що вона не розпитуватиме, тривало недовго — за кілька секунд вона вже вхопила мене за зап’ясток, й мій роздратований загрозливий погляд, котрий, між іншим, час від часу змушував Соретті нервувати, її анітрохи не збентежив.

— Якщо не певна, що хочеш зостатися, краще йди зараз, Елізабет. Нам цієї халепи в майбутньому не треба.

Вона випустила цівку диму, додаючи своїй заяві містичності й ще більшої химерності. Ніби вона без того не була цілковитим абсурдом.

— Що це взагалі значить?
— Ти не надто уважно слухала мене тоді, еге ж? — перепитала вона.

Я скривилася.

Можливо. Я ж попереджала, що була не налаштована на лекцію з сореттілогії, хіба я знала, що потрібно робити нотатки на майбутнє.

— Він не вміє відпускати людей. Не тих, кому він небайдужий. Та й хіба можна очікувати цього від хлопця, на якого усе дитинство всім було начхати? Татко працював або бігав за спідницями, а мачухи… Ти й сама усе знаєш, — затиснувши між губами цигарку, вона змахнула рукою, продовжуючи тримати мене. — Тож зараз він вдається до будь-чого, тільки щоб близькі лишалися поряд. Я не кажу про Луку — той ледь не його споріднена душа, такий самий бешкетник, тільки трохи іншого штибу. Тоні в дитинстві постійно втікав до нього на ночівлю, коли приїздила Петра. Лукині батьки приймали його як рідного, ким би вони не були зрештою, — я нахмурилася. А це як розуміти, враховуючи, що Луку я сьогодні побачила вперше в житті? Ну гаразд, вдруге, але все одно анічогісінько про нього не знала. — Кірстен Тоні оплатив навчання у Франції, вона закінчила Le Cordon Bleu і зараз працює су-шефом. А я… Ну, інколи мені здається, що Тоні навмисно псує речі, тільки щоб я й далі опікувалась ним та його гардеробом.

— Гаразд, ти натякаєш, що інколи він лишає поряд з собою тих, з ким спав колись. Ну окрім Луки, звісно.

Сильвія всміхнулася і заперечно похитала головою.

— Ні, з Кірстен він ніколи не спав. Пам’ятаєш, я розповідала тобі про його шкільні оборудки?

— Бізнес на сльозах? — гмикнула я. — Як таке забути.

Він ще снитиметься мені у нічних жахіттях, я певна.

— Як я вже казала, ніхто не ридав, — вона збила попіл у вікно. Й знов зосередилась на мені. — Та звісно ж були ті, кого це обурило. І Кірстен одна з них. Тоні кинув її замість її хлопця. Вона тоді розлютилася настільки, що випросила в їдальні сире яйце, намалювала на ньому розбите серце й на наступній перерві з криком «Ось що ти зробив зі мною, паскудь» пожбурила його Тоні просто у лоба…

— Стривай… Ти не вигадуєш? — вточнила я, зціпивши губи, щоб придушити посмішку.

— Нащо це мені? Я ж рекламую тобі Тоні, не Кірстен, — форкнула вона. Ось тоді я дозволила собі розсміятися. Це ж треба! Кірстен відтепер мій особистий взірець виховання Соретті! — Він, звісно, був шокований. Але це витверезило його. Тоні зібрав гроші, що заробив, й запросив усіх дівчат, які постраждали від нього, на побачення з піцою. А потім змінив концепцію бізнесу…

І вже тоді Тоні користувався їхнім родинним — майже — безвідмовним методом перепрошувати — їжею. Не дивно, що він цього й досі не навчився.

— Ні, не треба. На сьогодні досить, — спинила її я. Черговий шалений бізнес-план Соретті в цей день мені вже не проковтнути. — Тобто Кірстен йому пробачила?

— Як бачиш. Але пообіцяла при цьому ніколи з ним не спати. Й дотримала свою обіцянку. На відміну від мене. Дурна. Вона багато що втратила, — точно варто узяти з неї приклад хоч в чомусь. — Тому, кицю, якщо ти усе ще вагаєшся і тобі здається, що він забуде про тебе, якщо у вас не складеться, забирайся, — Сильвія змахнула недопалком в мене перед носом. Й викинула його у вікно, мабуть, порушивши цим десь з п’ятнадцять законів штату. — Втікай з усіх ніг. Нас вже не врятувати, — хоч вона і жартувала, в її очах не було й натяку на веселощі.

І мені не сподобалось, як вона говорила про прихильність Тоні. Гаразд, дещо збочену, хворобливу й токсичну прихильність, але він її вважав щирою. Та й не схожі його друзі на заручників. І якого біса я взагалі його захищаю та виправдовую?

— Власне я вважала, що він сам відмовиться від мене, коли я йому набридну.

— Ти мене вбиваєш, Елізабет, — простогнала Сильвія, виймаючи з портсигара, котрий лежав на підвіконні, нову цигарку. Та ні, дорогенька, тебе вбиває паління. — Він з першої твоєї появи у пентхаусі був вражений. Здебільшого панталонами, що були на тобі в той день, але й твоєю зухвалістю також.

1 ... 98 99 100 ... 158
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"