Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

І я дійсно заснула. Й проспала до самого ранку без жодних сновидінь. Щоб прокинутися від неспішної ласки чоловічих рук, відвертих доторків, від ніжного поцілунку на моїх губах.

Розплющивши очі, потонула в розплавленому сріблі, загубилася в чорних ущелинах зміїних зіниць... щоб тієї ж миті видихнути в чоловічі губи, коли в мене проникла тверда плоть.

Реальність розчинилася в солодкому дурмані, прошитому моїм задоволенням і тихими стогонами.

Немає більше жодного сумніву, що я стаю незворотно залежною від таких от пробуджень. Як я потім житиму без цього? Без їхніх обіймів, їхньої близькості, їхньої пристрасті?

Не знаю. Боюся навіть уявити. Тож... краще буду жити одним днем. І насолоджуватимусь. Не тільки сексом і невимовним задоволенням, а й можливістю потім просто лежати, переплівшись з великим сильним тілом, купатися в його п’янкому ароматі, відчувати на собі ніжні руки...

Хіба існують моменти прекрасніші?

Перш ніж мене ментально закинуло до на-агарів на корабель, я ні з ким і ніколи не мала справді близьких або тривалих романтичних стосунків. Ні з ким не спала, ось так от, щоб усю ніч, і щоб прокинутися потім поряд. Весь мій досвід обмежувався зовсім невеликою кількістю побачень, кількома поцілунками, і одним не особливо вдалим, або точніше, зовсім невдалим позбавленням цноти. Це сталося з хлопцем, якого я довгі роки вважала другом, а потім... так сталося, що ми почали зустрічатися. Я йому начебто довіряла. Але хімії між нами так і не сталося. Як і насолоди.

Власне… після цього своєрідного та не особливо приємного досвіду наші відносини й закінчились. Не дуже добре. Через те, що я затрималася і вчасно не повернулася додому, моя мама заявилася додому до нього. І влаштувала страшенно негарний скандал, розпинаючись про те, що її невинну і таку хорошу, правильну дівчинку розбещують усілякі поганці. Це була мамина звичайна пісня, але тоді це лягло на сприятливий ґрунт. Адже ми із Сірим справді не написанням реферату займалися. І з мого вигляду це було видно. Загалом прямого зіткнення з моєю мамою не витримали не тільки наші з моїм першим хлопцем стосунки, а й наша з ним багаторічна дружба.

Цікаво, але саме цей випадок і став для мене тим справжнім пенделем, який змусив дуже чітко побачити, як складеться моє життя, якщо я негайно не вирвусь з-під контролю мами. Отже, за це Сергію дякую. Хай секс з ним і не приніс мені нічого крім болю та почуття незручності, зате потім я знайшла в собі сили змінити себе та своє життя.

А тепер моє життя взагалі перетворилося на науково-фантастичний роман з еротичним ухилом. Повертатися назад буде боляче. Навіть не тілу. Серцю. Як я існуватиму без цих двох неймовірно привабливих, сексуальних, владних хвостатих?

− Тебе щось турбує? − Са-Ард все ще лежить поряд, змінивши своїй звичці відсторонюватися від мене відразу після ранкового сексу. Його велика долоня лежить на моїх грудях, кінчики пальців ліниво погладжують чутливу ареолу. А уважний погляд зосереджений на моєму обличчі.

− Не те щоб. Просто думки всілякі в голову лізуть, − смикаю плечима. − Всі ці видіння, сни, мої, чужі ... Часом я практично впевнена, що божеволію. Іноді я навіть замислююся над питанням, а якщо все це взагалі лише плід моєї фантазії. Ви, цей корабель, наша подорож… Чарпатчхе, зрештою. Вона ж капець яка дивна. Що коли я просто лежу десь, а це все мені сниться?

Замість того щоб просто запевнити, що я дурниці мелю, Са-ард задумливо звужує очі.

− І часто тобі раніш-ш-ше такі деталізовані с-с-сни снилися?

Чому він питає?

− Настільки деталізовані ніколи. Але взагалі я в дитинстві нерідко бачила дуже барвисті та реалістичні сновидіння. Часом настільки правдоподібні, що вранці не могла зрозуміти, де я.

− А с-с-себе зі сторони бачила? Перш ніж потрапила в нашу ляльку.

Моргнувши, я відкриваю рота, щоб сказати «ні», та так і завмираю. У пам'яті раптово, немов вивуджений з найдальших глибин свідомості, спалахує давній дитячий спогад. Такий розмитий, що я навіть не одразу можу його схопити й «розгледіти». Здається, мені тоді було років сім, чи вісім. І я начебто лягла спати. Але раптом відчула себе так, ніби злітаю. Прямо під стелю. Страшно мені не було. Навпаки я весело розсміялася, перевернулася в повітрі. І тут побачила унизу себе. Сплячу, на ліжку. Отут мені й стало страшно. Я подумала, що мене зараз віднесе кудись геть, і я ніколи не зможу повернутися.

Заверещавши, я каменем звалилася вниз. У саму себе. Підірвалася з ліжка, ридаючи та кричачи. До кімнати увірвалася мама. Я спробувала їй все розповісти, але у відповідь почула, що це все вигадки й просто сон. Вранці я й сама в це повірила. Мабуть, мозок так захищався. Здається, зі мною це ще кілька разів траплялося. Але щоразу я переконувала себе, що це мені наснилося. І забувала.

Власне, я й досі не впевнена, що все це було насправді, а не у снах. Або що це не виникло зараз у моїй голові у відповідь на його запитання.

− Щось таке невиразно пригадую, − бурмочу розгублено. – Але в дитинстві. А потім… я, мабуть, просто піддалася маминим переконанням і перестала думати про такі дурниці. Але, якщо чесно, я не впевнена, що ці спогади є реальними.

− Якщо захочеш-ш-ш, ми можемо перевірити потім, чи реальні, чи ні. Мене цікавить ще дещо. Деякі моменти, які мені довелося побачити у твоїй пам'яті й твоя досить гостра реакція на витівку Чарпатчхе наштовхнула мене на думку, що зі своєю матір'ю ти сильно не ладнаєш-ш-ш, − спокійно зауважує Са-ард.

− Моя гостра реакція була зумовлена ​​тим, що я точно знала – моя мама тут ну ніяк не може опинитися, − заперечую.

− Припустимо. Але я бачив у твоїй пам'яті уривки вашої з нею с-с-сварки. І твої думки щодо цього.

− Усі іноді сваряться зі своїми батьками, − хитаю головою.

Змій старший виразно хмикає.

От наполегливий. Навіщо це йому? Але... я теж у них питала про сім'ю. І про своїх матерів вони мені розповіли.