read-books.club » Фентезі » Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля, Джон Рональд Руел Толкін 📚 - Українською

Читати книгу - "Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля, Джон Рональд Руел Толкін"

112
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля" автора Джон Рональд Руел Толкін. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 98 99 100 ... 165
Перейти на сторінку:
грум, ну, ви народ квапливий, а їхнє повне ймення такс саме довге, як роки муки... тих орків-паразитів. Вони приходили з-за Ріки і з Півночі, а ще з усіх околиць Лауреліндоренану, куди не могли дістатися завдяки Великим, котрі там мешкають.

Він уклонився Володареві та Володарці Лорієну.

— Ті потворні істоти були дуже здивовані, натрапивши на нас на Пустирі, бо ніколи про нас не чули, хоча те саме можна сказати і про кращі народи. Мало хто з них нас пам’ятатиме, бо небагато їх уціліло після зустрічі з нами, а більшість тих, хто вцілів, забрала Ріка. Та це було добре для вас, адже якби вони нас не зустріли, то король зелених луків не далеко заїхав би, а якби і заїхав, то не мав би дому, до якого міг би повернутися.

— Це нам добре відомо, — сказав Араґорн, — і про це ніколи не забудуть ані в Мінас-Тіріті, ні в Едорасі.

— Ніколи — слово занадто довге, навіть для мене, — відказав Деревобородий. — Краще скажи: доки триватимуть ваші королівства. Та їм доведеться тривати справді довго, щоби виглядати тривалими в очах ентів.

— Почалася Нова Епоха, — озвався Ґандальф, — і в цю епоху може статися так, що королівства людей перетривають тебе, друже Фанґорне. Проте повідай мені: чи впорався ти з дорученням, яке я дав тобі? Як Саруман? Він іще не стомився від Ортанка? Тому зрадникові, напевно, стає кепсько, коли він дивиться на краєвид за його вікном, який ти вдосконалив.

І Деревобородий кинув на Ґандальфа довгий погляд, — майже хитрий, подумав Мері.

— Ет! — сказав ент. — Я чекав, що до цього дійде. Стомився від Ортанка, еге ж? Власне, він справді нарешті дуже стомився, проте не від своєї вежі, а радше від мого голосу. Грумі Я розповідав йому довгі історії чи принаймні такі, які можна вважати довгими у вашій мові.

— Тоді чому ж він слухав їх? Ти заходив до Ортанка? — запитав чарівник.

— Грум, ні, я не заходив до Ортанка! — відповів Деревобородий. — Він сам підходив до свого вікна і слухав, адже не міг здобути новин у жоден інший спосіб, і, хоча новини були для нього вкрай невтішні, він жадібно прагнув їх, і я бачив, що він усе чує. Та я додав до вістей іще чимало того, про що йому варто було поміркувати. Він страшенно втомився. Бо завжди був квапливий. І це його знищило.

— Я помітив, добрий Фанґорне, — зауважив Ґандальф, — що ти надто ретельно наголошуєш: був, підходив, слухав. А тепер що? Невже Саруман мертвий?

— Ні, не мертвий, наскільки мені відомо, — відказав Деревобородий. — Але його тут немає. Так, ось уже сім днів, як його тут немає. Я його відпустив. Од Сарумана залишилося мало, коли він виповз назовні, а щодо тієї червоподібної істоти, котра була при ньому, то вона взагалі нагадувала зблідлу тінь. І не кажи мені тепер, Ґандальфе, що я обіцяв охороняти його, бо я це знаю. Та відтоді багато змінилося. Я утримував його, доки Саруман став безпечний, адже він уже не зможе нікому зашкодити. Ти маєш розуміти, що понад усе я ненавиджу, коли живе створіння ув’язнюють у клітці, тому не міг витримати, щоби навіть такі потвори, як ці двоє, ниділи в полоні без великої на те потреби. Змія, що не має отруйних зубів, може повзати, де їй заманеться.

— Можливо, ти і маєш рацію, — погодився Ґандальф, — але, гадаю, в цієї змії залишився ще один зуб. Саруман не позбувся свого отруйного голосу, відтак, припускаю, він умовив тебе — навіть тебе, Деревобородий! — знаючи слабинку твого серця. Що ж, Сарумана немає, і додати тут нічого. Проте Вежа Ортанк нині повертається у володіння Короля, котрому належить. Утім, напевно, вона йому не потрібна.

— Це ми ще побачимо, — озвався Араґорн. — Однак я дарую ентам цілу цю долину, щоби вони впорядкували її на власний розсуд, а тим часом наглянули й за Ортанком і подбали, щоби ніхто не заходив туди без мого дозволу.

— Ортанк замкнено, — сказав Деревобородий. — Я змусив Сарумана замкнути його й віддати ключі мені. Вони — у Спритнодрева.

Спритнодрев уклонився, як дерево, що гнеться від вітру, і вручив Араґорнові два великі чорні ключі химерної форми, з’єднані сталевим кільцем.

— Дозволь іще раз тобі подякувати, — додав Араґорн, — і попрощатися з тобою. Нехай твій ліс знову росте спокійно. Коли оживиш цю долину, то для тебе знайдеться місце на захід од гір, де ти вже колись давно походжав.

Обличчя Деревобородого посмутніло.

— Ліси можуть рости. Дерева множитимуться. Тільки не енти. У нас немає ентинґів.

— Однак тепер ваші пошуки матимуть більше надії на успіх, — сказав Араґорн. — Адже перед вами відкриються східні простори, куди раніше вам не випадало вирушати.

Деревобородий похитав головою і мовив:

— Туди далеко йти. І там наразі надто багато людей. Але я геть забув про гостинність! Може, залишитеся тут і трохи перепочинете? А може, серед вас є такі, хто захоче пройтися лісом Фанґорна і скоротити шлях додому?

І він поглянув на Келеборна та Ґаладріель.

Але всі, крім Леґоласа, сказали, що повинні прощатись і рушати на південь чи на захід.

— Ходімо, Ґімлі! — озвався Леґолас. — Тепер, із Фанґорнового дозволу, я відвідаю найдальші закутки Ентівського Лісу і побачу такі дерева, яких годі знайти деінде в Середзем’ї. Ти підеш зі мною і дотримаєш свого слова, і так ми разом дістанемося до наших земель у Морок-лісі та поза ним.

Ґімлі пристав на це, хоча, здавалося, не вельми охоче.

— Отепер Братство Персня розпадається остаточно, — мовив Араґорн. — І все-таки я сподіваюся, що невдовзі ви повернетеся до моєї країни з обіцяною допомогою.

— Ми прийдемо, якщо нам дозволять наші володарі, — відповів Ґімлі. — Ну, бувайте, любі гобіти! Тепер ви вже безпечно дістанетеся додому, і я не прокидатимуся зі сну, боячись, що вам щось загрожує. Ми пришлемо вам звістку, щойно випаде така нагода, і дехто з нас іще може колись зустрітися, проте, боюсь, усі разом ми не зберемось уже ніколи.

Потому Деревобородий попрощався з кожним із мандрівників зокрема і тричі з великою шанобою повільно вклонився Келеборнові та Ґаладріель.

— Давно, дуже давно ми вже не стрічалися ні між дерев, ні при камені. А

1 ... 98 99 100 ... 165
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля, Джон Рональд Руел Толкін», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володар Перснів. Частина третя. Повернення короля, Джон Рональд Руел Толкін"