Читати книгу - "Сицилієць"

Тому Ферра міг передбачити доччину відповідь, тут не могло бути несподіванок. Але те, як вона зустріла цю новину, шокувало її батька. Дівчина хижо всміхнулася, наче сама спланувала це зваблення, наче знала, що може підкорити Ґільяно.

Глибоко в горах стояв замок норманів — уже майже руїна, де двадцять років ніхто не бував. Ґільяно вирішив влаштувати там весілля й провести медовий місяць. Він наказав Пішотті виставити навколо замку озброєний периметр, щоб жоден напад не міг заскочити пару зненацька. Абат Манфреді виїхав з монастиря у візку, запряженому віслюком, а тоді бандити Ґільяно пронесли його гірськими стежками в паланкіні. Він був дуже радий побачити в замку приватну капличку, хоча все цінне й дерев’яне звідти давно вже винесли. Однак саме голе каміння було прекрасне, як і камінний вівтар. Абат насправді не схвалював рішення Ґільяно одружитися, і коли вони обійнялися, він жартома завважив:

— Ти б краще дослухався до старої приказки: «Той, хто грає один, ніколи не програє».

Ґільяно засміявся й відповів:

— Але ж я мушу дбати про своє власне щастя. — І додав одну з улюблених абатових селянських приказок, якою він завжди виправдовував свої брудні схеми: — Не забувай, святий Йосип спочатку зголив власну бороду, перш ніж голити апостолів.

Це покращило абатові настрій. Він відчинив скриньку з документами й простягнув Ґільяно його свідоцтво про шлюб — дуже красиве, із середньовічними каліграфічними літерами, виведеними золотим чорнилом.

— Шлюб буде записаний у книгах монастиря, — мовив абат. — Але не турбуйся, ніхто про це не знатиме.

Наречену з батьками привезли на віслюках ще минулого вечора. Вони переночували в кімнатах, які люди Ґільяно розчистили й обладнали ліжками з бамбука та соломи. Ґільяно було боляче від того, що його власних батьків немає на весіллі, але за ними пильно стежив спеціальний загін полковника Луки.

На весіллі були тільки Аспану Пішотта, Стефан Андоліні, Пассатемпо, капрал Сільвестро та Терранова. Джустіна перебралася в ту білу сукню, у якій досягла такого успіху в Палермо.

Вона всміхнулася Ґільяно, і він був вражений сяйвом цієї усмішки. Абат провів коротку церемонію, і всі вийшли на галявину замку, де вже був накритий стіл: вино, хліб, холодне м’ясо. Усі швидко поїли й підняли тост за наречених. Зворотний шлях був небезпекою для абата та чоти Ферр: усі тривожилися, чи не заблукає в ці краї патруль карабінерів, з яким бандитам-охоронцям доведеться влаштувати бій. Абат хотів рушити якнайшвидше, але Ґільяно затримав його.

— Хотів подякувати вам за те, що ви сьогодні зробили, — сказав він. — Я хотів після весілля вчинити акт милосердя, але мені потрібна ваша допомога.

Вони тихо поговорили, тоді абат кивнув.

Джустіна обійнялася з батьками; її мати плакала й благально дивилася на Ґільяно. Наречена щось прошепотіла їй на вухо, і жінка засміялася. Вони знову обійнялись, і батьки сіли на своїх віслюків.

Свою шлюбну ніч молодята провели в головній спальні замку. Кімнату повністю обібрали, але Турі Ґільяно наказав привезти сюди на віслюках велетенський матрац, шовкові простирадла, перину з гусячим пухом та подушки з найкращої крамниці Палермо. Ванна кімната була не менша за спальню, із мармуровим басейном та величезним умивальником. Звісно, водогону не було, і воду довелося носити відрами — Ґільяно сам тягав її зі струмка поблизу замку. Були там і туалетне приладдя з парфумами — Джустіна ніколи такого не бачила.

Оголившись, вона спочатку соромилася, затиснувши долоні між ногами. У неї була золотава шкіра, струнка постава, але груди повні, як у зрілої жінки. Коли Турі поцілував її, вона трохи відвернулася, так, що він торкнувся тільки кутика її вуст. Чоловік був терплячий, не з умілістю коханця, а з тим тактичним розумінням, що добре прислужилося йому в партизанській війні. Джустіна розпустила довге смоляне волосся так, що воно закрило її повні груди — він пестив це волосся й говорив про те, як уперше побачив у ній жінку того вирішального дня в Палермо. Якою красунею вона тоді була. Турі з пам’яті прочитав їй вірші, які писав про неї, коли сидів один у горах і мріяв про її красу. Джустіна розкошувала в ліжку, закрившись периною; Ґільяно лежав на покривалі, і вона відводила від нього очі.

Наречена розповіла йому, як покохала його того ж дня, коли принесла йому звістку від брата, і яким горем для неї було усвідомити, що він не впізнав у ній ту дівчинку, якій стільки років тому відшкодував втрачені гроші. Розповіла, як молилася за нього щовечора, відколи їй було одинадцять, і як любила його відтоді.

Слухаючи це, Турі Ґільяно почувався неймовірно щасливим. Вона любила його, думала про нього, мріяла про нього, поки він був сам у горах. Він усе пестив волосся Джустіни, коли вона затримала його долоню у своїй, гарячій і сухій.

— Ти здивувалася, коли я попросив твого батька поговорити з тобою про весілля? — запитав він у неї.

Джустіна всміхнулася хитро й переможно.

— Ні, після того як ти витріщався на мене в Палермо. З того дня я готувала себе для тебе.

Турі схилився поцілувати її повні вуста, темно-червоні, мов вино, і цього разу Джустіна не відвернулася. Він здивувався тому, які солодкі в неї губи, який солодкий подих і як відгукується на це його власна плоть, бо вперше в житті він відчув, як його тіло тане й втікає від нього. Він затремтів. Дружина розкрила пухову перину, щоб він міг приєднатися до неї, і перекотилася на бік, щоб обійняти його, щоб вони могли колихатися на цих хвилях разом. Дотик