Читати книгу - "Необхідні речі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Дядько, проте, мав радикально протилежні погляди.
– Нє, – відповів йому Реджинальд Маріон «Батя» Меррілл. – Знаю я, звідки твої гроші – коли вони в тебе є, звісно. Все від того білого гівна.
– Ой, дядьку Реджинальде…
– Не дядькуреджинальдай мені, – відказав Батя. – У тебе навіть зараз у носярі сліди від тієї фігні. Неуважний. Люди, які бавляться тим білим і штовхають його, завжди стають неуважні. А неуважні люди закінчують у Шенку. Це якщо пощастить. Якщо ні, вгноюють ділянку болота шість футів завдовжки й три завглибшки. Я не можу збирати гроші, якщо люди, які мені їх винні, мертві або термін мотають. Я б тобі й краплі поту в себе з очка не позичив, ось що я маю на увазі.
Особливо незручно стало невдовзі після того, як обов’язки шерифа округу Касл взяв на себе Алан Пенґборн. І його перша ж облава випала на те, як здивований Туз із двома дружками намагалися зламати сейф у кабінеті Генрі Бофорта в «Захмеленому тигрі». Дуже гарна облава була, як із підручника, тож Туз незчувся, як опинився в Шоушенку, менш ніж через чотири місяці після того, як дядько попередив його про те місце. Звинувачення в спробі пограбування зняли через угоду про визнання провини, проте Туз усе одно отримав непоганий шмат сутужних часів за звинуваченнями в нічному проникненні зі зломом.
Він вийшов навесні 1989-го й переїхав у Мекенік-Фоллз. Там отримав роботу: автодром «Оксфорд Плейнз» брав участь у програмі взяття під варту перед звільненням і Джон «Туз» Меррілл отримав посаду ремонтника й техніка на пів ставки.
Значна частина його старих друзів були ще на місці, не кажучи вже про старих клієнтів, тож невдовзі в Туза знову почався бізнес і кровотечі з носа.
Він утримував роботу на автодромі, доки не вичерпався його офіційний термін, і в той же день звільнився. Туз отримав телефонний дзвінок від Летючих братів Корсонів із Денбері, штат Коннектикут, і тому небавом уже продавав не лише болівійську понюшку, а й різноманітні пукалки.
Здавалося, поки він сидів у холодній, ставки неабияк зросли. Замість пістолетів, рушниць та магазинних дробовиків, він раптом побачив, як жваво йде автоматична й напівавтоматична зброя. Апогей прийшов у червні цього року, коли Туз продав ракету земля-повітря «Тандерболт» мореплавцеві з південноамериканським акцентом. Мореплавець сховав «Тандерболт», після чого заплатив Тузові сімнадцять тисяч доларів свіжими сотнями з непослідовними серійними номерами.
– Для чого вам така штукенція? – з часткою захоплення запитав Туз.
– Та для чого завгодно, сеньйоре, – не усміхаючись відповів мореплавець.
А тоді в липні все зламалося. Туз і досі до кінця не розумів, як так сталося, окрім того, що, мабуть, краще було б і коксом, і стволами торгувати лише з Летючими братами Корсонами. Він отримав доставку двох фунтів колумбійського порошку від хлопця з Портленда, фінансуючи цю оборудку з допомогою Майка і Дейва Корсонів. Вони підкинули приблизно вісімдесят п’ять тисяч. Ця конкретна гірка понюшки вартувала б і вдвічі більше – тест показав високий синій результат. Туз знав, що вісімдесят п’ять штук – дещо більша партія, ніж він звик, але почувався впевнено й готовим рухатися вгору. В ті дні «Без проблем!» було головним вказівним знаком у житті Туза Меррілла. Відтоді ситуація змінилася. Багато чого змінилося.
Зміни почалися, коли Дейв Корсон подзвонив із Денбері, штат Коннектикут, щоб запитати Туза, що це він собі надумав, видаючи столову соду за кокаїн. Той чувак із Портленда, очевидно, якось намахав Туза, хоч і з високим синім, і коли Дейв Корсон це усвідомив, його голос уже був не таким приязним. Навпаки, він почав звучати досить агресивно.
Туз міг злиняти. Натомість він зібрав усю свою сміливість – якої було досить багато, навіть у його середньому віці – і пішов на зустріч із Летючими братами Корсонами. Він запропонував їм свій погляд на те, що сталося. Пояснив на задньому сидінні фургона «додж» із килимом від стіни до стіни, теплою підлогою і дзеркалом на стелі. Він був дуже переконливим. Мусив бути переконливим, бо фургон було припарковано на краю проїждженої ґрунтової дороги за кілька миль на захід від Денбері, за кермом був темношкірий хлопець на ім’я Зависокий Тіммі, а Летючі брати Корсони, Майк і Дейв, сиділи обабіч Туза з безвідкатними гвинтівками «ейч-енд-кей».
Говорячи, Туз раптом пригадав, що казав йому дядько перед тим, як його схопили в «Захмеленому тигрі»: «Неуважні люди закінчують у Шенку. Це якщо пощастить. Якщо ні, вгноюють ділянку болота шість футів завдовжки й три завглибшки». Що ж, Батя мав рацію в першій частині, Туз збирався застосувати весь свій талант переконання, щоб уникнути другої. У болоті немає програм дочасного звільнення.
Він був дуже переконливий. А тоді в якусь мить промовив два чарівних слова: Дакі Морін.
– Ти ту хуйню в Дакі купив? – перепитав Майк Корсон, округливши червоні очі. – Упевнений, що то він?
– Так, упевнений, так, – відповів Туз. – А що?
Летючі брати Корсони перезирнулися й розсміялися. Туз не знав, чому вони сміються, але все одно був радий. Це здавалося гарним знаком.
– Як він виглядав? – запитав Дейв Корсон.
– Високий – але не такий високий, як він, – Туз показав великим пальцем на водія, що надів пару навушників «Вокмен» і хилитався в ритмі лише йому чутної музики, – але високий. Він канадець. Отак-о гхворить. Сережка у вусі маленька.
– Точно, наш старий Даффі Дак, – підтвердив Майк Корсон.
– От правда, дивно, що його ще ніхто не кокнув, – додав Дейв Корсон. Він глянув на брата, Майка, і обоє похитали головами в щирому спільному подиві.
– Я думав, він нормальний, – сказав Туз. – Дакі завжди був нормальний.
– Але ти собі взяв невеликий відгул, нє? – запитав Майк Корсон.
– Зробив собі невелику відпустку в готелі «Шконка», – додав Дейв Корсон.
– Мабуть, ти був там, коли Дакмен відкрив для себе очищений кокаїн, – сказав Майк. – Саме тоді його справи швидко покотилися вниз.
– Останнім часом Дакі любить показувати один маленький фокус, – сказав Дейв. – Знаєш, що таке замануха, Туз?
Туз подумав. Тоді похитав головою.
– Та знаєш ти, не гони, – сказав Дейв. – Саме через це ти по вуха в гімні. Дакі показав тобі гору пакетиків з білим порошком. В одному був справді хороший кокс. А в решті – хуйня. Як і ти, Туз.
– Ми перевірили! – вигукнув Туз. – Я витягнув випадковий пакет, і ми його перевірили.
Майк і Дейв перезирнулися з похмурою глузливістю.
– Вони перевірили, – промовив Дейв Корсон.
– Він витягнув випадковий пакет, – додав Майк Корсон.
Обоє закотили очі й поглянули одне на одного в дзеркалі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Необхідні речі», після закриття браузера.