Читати книгу - "Гаррі Поттер і Смертельні реліквії"

- Так йому й треба, - буркнув Рон, оглядаючи свої подерті джинси й порізи на ногах. - Як думаєш, що вони з ним зроблять?

- Ой, маю надію, що не вб’ють! - простогнала Герміона. - Я тому й хотіла, щоб смертежери на мить побачили Гаррі, перш ніж ми зникнемо, й пересвідчилися, що Ксенофілій не брехав!

- А чого ж ти тоді заховала мене? - здивувався Рон.

- Бо всі думають, Роне, що ти лежиш хворий на бризкуху! Вони викрали Луну, бо її батько підтримував Гаррі! А що було б з твоєю родиною, якби вони довідалися, що ти з нами?

- А як же твої мама й тато?

- Вони в Австралії, - відповіла Герміона. - З ними все має бути добре. Вони ні про що й не здогадуються.

- Ти геніальна, - захоплено повторив Рон.

- Так, Герміоно, геніальна, - палко підтримав його Гаррі, - не знаю, що б ми без тебе робили. Вона сяйнула усмішкою, але відразу спохмурніла.

- А що ж буде з Луною?

- Якщо вони кажуть правду і вона ще жива... - почав було Рон.

- Не кажи такого, не кажи! - обурилася Герміона. - Вона мусить бути жива, мусить!

- Тоді вона, мабуть, в Азкабані, - припустив Рон. - Та от чи вона там виживе... мало хто зумів...

- Виживе, - урвав його Гаррі. Він і думати не хотів про щось інше. - Луна живуча, значно живучіша, ніж вам здається. Мабуть, розповідає зараз іншим в’язням про руйносмиків і нарґлів.

- Маю надію, що так воно і є, - зітхнула Герміона і провела рукою по очах. - Мені було б так шкода Ксенофілія, якби...

- ...якби він щойно не намагався видати нас смертежерам, - договорив за неї Рон.

Вони поставили намет і залізли всередину. Рон зварив чаю. Після вкрай ризикованого порятунку холодний зацвілий намет здавався їм рідним домом, безпечним і затишним.

- Ох, і чого ми туди поперлися? - простогнала Герміона після кількох хвилин мовчання. - Гаррі, ти правду казав, знову повторилася Ґодрикова Долина, тільки час змарнували! Смертельні реліквії... яке безглуздя... хоч може, - їй, здається, стрілила в голову думка, - він усе це вигадав на ходу? Можливо, він і сам не вірить у ті смертельні реліквії, а просто хотів нас затримати розмовою, аж поки прилетять смертежери!

- Навряд, - засумнівався Рон. - У стресовому стані щось вигадувати в сто разів важче, ніж ви думаєте. Я це зрозумів, коли потрапив у лапи хапунам. Набагато легше було прикинутися Стеном, про якого я хоч щось знав, ніж удавати абсолютно нову людину. Старий Лавґуд був страшенно напружений, коли намагався втримати нас у себе. Гадаю, він казав правду, або те, що сам вважає за правду, щоб зацікавити нас розмовою.

- Не думаю, що все те має якесь значення, - зітхнула Герміона. - Навіть, якщо він говорив щиро, я ще за все своє життя не чула відразу стільки нісенітниць.

- Зачекай, - сказав Рон. - Про Таємну кімнату теж казали, що то вигадка.

- Та Смертельні реліквії просто не можуть існувати, Роне!

- Кажи, що хочеш, але одна з них цілком реальна, - заперечив Рон. - Плащ-невидимка нашого Гаррі.

- «Казка про трьох братів» - вигадана, - рішуче не погодилася Герміона. - Розповідь про страх людей перед смертю. Якби уникнути її було так само легко, як заховатися під плащем-невидимкою, то ми б уже мали все, що нам потрібно!

- Не знаю. Я б не відмовився від всемогутньої чарівної палички, - пробурмотів Гаррі, крутячи в пальцях таку нелюбу йому тернову паличку.

- Таких паличок не існує, Гаррі!

- Ти ж сама казала, що було безліч чарівних паличок, таких, як той жезл Смерті чи як там їх називали...

- Ну нехай. Навіть якщо ти хочеш замакітрити собі голову, ніби бузинова паличка існує насправді, то що ти скажеш про «воскресальний камінь»? - Пальцями вона зобразила лапки над останніми словами, вимовляючи їх підкреслено саркастично. - Мертвих не воскресити жодними чарами - це ж ясно!

- Коли моя чарівна паличка з’єдналася з паличкою Відомо-Кого, з’явилися мої мама й тато... і Седрик...

- Але ж вони насправді не воскресли з мертвих, - заперечила Герміона. - Це просто... просто бліді копії людей, яких уже не оживити.

- Ота дівчина з казки - вона ж теж насправді не ожила. У казці і йдеться про те, що мертві люди належать до царства мертвих. Проте середульший брат таки зумів її побачити і з нею розмовляти. Він навіть прожив з нею якийсь час...

Він помітив у Герміони на обличчі стурбованість і ще щось таке, що нелегко було описати. Коли вона зиркнула на Рона, Гаррі зрозумів, що то був страх: він налякав її своїми розмовами про життя з небіжчиками.

- А той тип Певерел, похований у Ґодриковій Долині, - поспіхом змінив він тему, намагаючись говорити розсудливо й нормально, - ти щось про нього знаєш?

- Ні, - відповіла вона з явним полегшенням. - Я шукала згадок про нього після того, як побачила знак на його могилі. Якби він був відомий або зробив щось важливе, то точно був би у якійсь нашій книжці. Я знайшла прізвище Певерел тільки в книжці «Шляхетність природи: чаклунська генеалогія». Я позичила її у Крічера, - пояснила вона, коли Рон підняв брови. - Там перелічено чистокровні роди, що не мали продовження по чоловічій лінії. Очевидно, Певерели були серед перших вимерлих родів.

- Вимерлих по чоловічій лінії? - перепитав Рон.

- Це означає, - пояснила Герміона, - що прізвище Певерел зникло багато століть тому. Вони могли мати нащадків, але вже під іншими прізвищами.

І тут Гаррі осяяло, звучання прізвища Певерел розбурхало йому пам’ять. Він згадав брудного діда, що тицяв огидного персня під ніс міністерському службовцеві, і вигукнув:

- Ярволод Ґонт!

- Що-що? - перепитали одночасно Рон і Герміона.

- Ярволод Ґонт! Дід Відомо-Кого! У ситі спогадів! З Дамблдором! Ярволод Ґонт сказав, що його рід походить від Певерелів!

Рон з Герміоною були приголомшені.

- Той перстень, перстень, який став горокраксом, Ярволод Ґонт казав, що на ньому був герб Певерела! Я бачив, як він розмахував ним перед тим типом з міністерства, ледь не запхнув йому в носа!

-