Читати книгу - "Молодий місяць"

Едвард не відповів.

— Але твоя стриманість! — Аро зітхнув. — Я й не знав, що така сила волі взагалі можлива. Привчити себе ігнорувати такий потяг, і не один раз, а знову і знову, — якби я не відчув цього сам, я б ніколи тобі не повірив.

Едвард байдуже спостерігав, як Аро висловлює свій захват. Я знала Едвардове обличчя занадто добре — час не змінив його, — я знала, як він може приховувати бурхливі емоції під маскою спокою. Я докладала чимало зусиль, щоб дихати рівно.

— Варто мені згадати, як вона тебе притягує… — захихикав Аро, — і мене одразу починає мучити спрага.

Едвард напружився.

— Не хвилюйся, — запевнив його Аро. — Я не завдам їй шкоди. Та мене цікавить одна річ, — він подивився на мене, не приховуючи цікавості. — Можна? — запитав він, піднявши руку.

— Запитай у неї, — мовив Едвард спокійно.

— Ну звісно, як це невиховано з мого боку! — вигукнув він. — Белло, — тепер він звертався до мене. — Мене так дивує той факт, що ти — єдиний виняток, єдина, хто не підпадає під силу Едвардового непересічного таланту — цікаво, як таке могло статися? А оскільки наші таланти певним чином схожі, то мені цікаво — звісно, якщо ти дозволиш мені спробувати, — чи будеш ти також винятком для мене?

Я обернулася до Едварда, в моїх очах спалахнув жах. Незважаючи на неприховану ввічливість Аро, мені було важко повірити в те, що у мене є вибір. Мене лякало його бажання доторкнутися до мене, але все-таки інтригувала можливість відчути на дотик його дивну шкіру.

Едвард кивнув, підбадьорюючи мене, — можливо, він був упевнений, що Аро не заподіє мені шкоди, а може, просто тому, що не було іншого вибору, — важко сказати.

Я повернулася до Аро й повільно простягнула йому свою долоню. Вона тремтіла.

Він підійшов ближче і, я впевнена в цьому, спробував надати своєму обличчю якомога дружелюбнішого виразу. Але його пергаментні риси були занадто дивні, чужі та страшні, щоб переконати мене. Його погляд був більш переконливим, ніж слова.

Аро гойднувся вперед, наче хотів потиснути мені руку, і діткнувся своєю нереальною шкірою до моєї. Вона була тверда, але крихка — радше сланець, аніж граніт, — і навіть холодніша, ніж я очікувала.

Його імлисті очі усміхнулися мені, я просто не змогла відвести погляд. Вони якимось дивним, неприємним чином гіпнотизували мене.

Я побачила, що обличчя Аро змінилося. Його впевненість кудись поділася, на зміну їй прийшов сумнів, тоді недовіра, яку він одразу ж сховав під дружньою маскою.

— Як цікаво, — мовив він, відпустивши мою руку й ступивши назад.

Я подивилася на Едварда, і хоча на його обличчі не можна було нічого прочитати, мені здалося, що він поводиться трохи самовдоволено.

Аро продовжував відходити з глибокою задумою на обличчі. Якусь мить він мовчав, тоді його погляд почав уважно вивчати почергово нас трьох. Тоді Аро різко хитнув головою.

— Це вперше, — сказав він сам до себе. — Цікаво, чи є у неї імунітет до інших наших умінь… Джейн, люба?

— Ні! — заревів Едвард. Аліса схопила його за руку. Він одразу ж її відкинув.

Маленька Джейн послала Аро щасливу посмішку.

— Так, хазяїне?

Тепер Едвард справді гарчав навіженим тваринним ревом, уп’явшись зловісними очима в Аро. Ніхто не рухався, кожен присутній у кімнаті дивився на нього зі здивуванням і недовірою, ніби Едвард переступив межі пристойності. Я помітила, як Фелікс посміхнувся з надією і зробив кілька кроків назустріч Едвардові. Аро глянув на нього, і Фелікс завмер на місці, його посмішка перетворилася на ображену гримасу. Тоді він заговорив до Джейн:

— Мені так цікаво, люба, чи має Белла імунітет проти тебе?

Через злісне гарчання Едварда я ледве чула слова Аро. Едвард відпустив мене й загородив собою, щоб заховати від їхніх поглядів. Гай чорною тінню наблизився в оточенні своїх охоронців, щоб поспостерігати за нами.

Джейн обернулася до нас, на її вустах цвіла прегарна усмішка.

— Не смій! — гукнула Аліса, адже Едвард націлився на маленьку дів чинку.

Перш ніж я встигла хоч якось відреагувати, перш ніж хтось устиг до нас підскочити, перш ніж охоронці Аро напружилися, Едвард опинився на землі.

Ніхто не торкнувся його й пальцем, але він лежав на кам’яній підлозі, звиваючись від болю, а я тільки з жахом спостерігала за цим.

Зараз Джейн усміхалася тільки до нього, і раптом усе стало таким зрозумілим. І те, що Аліса розповідала мені про їхні непересічні таланти, і чому всі так шанобливо ставилися до Джейн, і чому Едвард заступив мене, перш ніж вона всміхнулася мені.

— Припиніть! — заверещала я. Мій голос луною віддався у тиші, і я вискочила вперед, щоб стати між ними. Та Аліса схопила мене своїми незламними руками й міцно тримала, ігноруючи мої спроби вивільнитися. Жоден звук не злетів з уст Едварда, поки він корчився на кам’яній підлозі. Мені здавалося, що моя голова вибухне від того болю, який я відчувала, дивлячись на нього.

— Джейн, — мовив Аро тихим голосом. Джейн швидко підвела погляд, досі усміхаючись, в її очах читалося вдоволення й нерозуміння. Щойно вона відвела погляд від Едварда, як він заспокоївся.

Аро кивнув у моєму напрямку. Джейн повернула свою посмішку до мене. Я навіть не звернула уваги на її пильний погляд. Я дивилася на Едварда, досі нестямно вириваючись із сильних рук Аліси.

— З ним усе гаразд, — прошепотіла Аліса напружено. Поки вона підбадьорювала мене, він сів, а тоді легко скочив на ноги. Його очі зустрілися з моїми, і в них читався жах. Спочатку я подумала, що причина всьому — біль, якого він щойно зазнав. Але він швидко подивився на Джейн, а тоді на мене — і його обличчя розслабилося.

Я також глянула на Джейн, тепер вона не усміхалася. Вона пильно дивилася на мене, її щелепи міцно стиснулися. Я вся напружилася, приготувавшись відчути біль.

Та нічого не сталося.

Едвард знову стояв біля мене. Він торкнувся руки Аліси, і вона віддала мене йому.

Аро засміявся.

— Ха-ха-ха, — хихотів він. — Це просто чудово! Джейн роздратовано шипіла, нахилившись уперед, наче збиралася стрибнути.

— Не засмучуйся, люба, — сказав Аро заспокійливим тоном, поклавши білу руку їй на плече. — Вона бентежить нас усіх.

Верхня губа Джейн полізла вгору, оголивши всі її зуби, вона й далі витріщалася на мене.

— Ха-ха-ха, — знову захихотів Аро. — Ти дуже відважний, Едварде. Витримати все це без жодного звуку! Якось я попросив