Читати книгу - "Пасажир"

Нарцис зиркнув на художницю. Ребекка малювала як автомат, наче її рукою водила якась невидна сила. Вона не відривала олівця від паперу, не поверталася до раніше проведеної риски. Тягла і тягла червону нитку свого божевілля… Корто вже виходив із майстерні.

— Ви збирали художників по всій Європі? — спитався Нарцис.

— Так. Я продовжував те, що робили мої попередники — Ганс Принцгорн із Німеччини, Лео Навратіл із Австрії. Завдяки їм існує ар-брют.

— Ар-брют? Що воно таке?

— Мистецтво божевільних, маргіналів, медіумів та любителів. Назву цю вигадав Жан Дюбюффе. Хтось воліє інші терміни. Аутсайдер-арт, мистецтво навіженців… Англійці, наприклад, кажуть raw art, тобто сире мистецтво. Промовисті назви, правда ж? Це мистецтво вільне від умовностей, від будь-якого впливу. Вільне мистецтво! Пам’ятаєш, як я казав? «Не мистецтво лікує нас, а ми лікуємо мистецтво!»

Корто переступив порога ще однієї кімнати. Усі стіни тут були обвішані великими малюнками, де були зображені вигадливо вигнуті жіночі постаті: ці переступали через веселки, ті купалися в буремних хмарах, ті спали на хмарках… Часто лінії малюнків продовжувалися на стіні, наче творча могуть автора не могла втриматися в межах прикріпленого до стіни аркуша.

— Це Ксав’є, — сказав директор закладу. — Він уже вісім років тут.

Чоловік років сорока сидів перед столиком на кушетці, упершись ногами в долівку. Убраний він був у вояцький однострій: френч кольору хакі, брезентові штани. Войовничість вбрання трохи пом’якшували барвисті олівці, якими були напхані його кишені, та старі мотузяні черевики на босу ногу. Обличчя його вряди-годи пробивав нервовий дрож.

— Ксав’є вважає, що служив в Іноземному легіоні, — прошепотів Корто.

Художник узяв олівця і застромив його у прикріплене до стола точильце.

— Йому здається, наче він брав участь у війні в Перській затоці у складі дивізії Даґе.

У кімнаті запанувала тиша. Нарцис спробував зав’язати розмову.

— У вас гарні картини.

— Це не картини. Це щити.

— Щити?

— Проти ракових клітин, проти бактерій. Проти всієї цієї біологічної нечисті, що насилають на мене через землю.

Корто взяв Нарциса за руку й відступив із ним у куток.

— Ксав’є вірить, що зазнав в Іраці хімічної атаки. Насправді він там ніколи й не був. У сімнадцять років він жбурнув свого меншого братика, якого ніс на плечах, у річку із сильною течією. Хлопчик утопився. Ксав’є прийшов додому, та не зміг відповісти, куди подівся брат. Він нічого не пам’ятав. Потім він п’ятнадцять років пробув у психіатричній лікарні для суспільно небезпечних хворих. Мені пощастило його звідти визволити.

— Просто так? Без будь-яких застережних заходів?

— За всі ці роки у психлікарні з Ксав’є жодного разу не було проблем. Комісія вирішила, що можна його довірити мені.

— А чим його лікують?

— Нічим. Він повсякчас малює. І мозок його тільки цим і переймається.

Психіатр добротливо дивився на свого пацієнта, що сидів і з палючими очима точив олівці один за одним. Нарцис мовчав. То було скептичне й осудливе мовчання.

— Облиш, — сказав йому Корто. — У нас тут майже не буває несамовитих витівок. Ніхто ні на кого ні разу не накинувся. І жодного випадку самогубства. Художня творчість всотує в себе всі навіжені наміри. Та, на відміну від нейролептиків, людина від неї не дуріє. Вона служить утіхою. І єдиною підтримкою. У дні відвідувань у нас перед брамою немає черги, повір мені. До нас ніхто ніколи не приходить. Це самотні люди, яких усі покинули і забули. Вони обділені любов’ю. Добре, ходімо далі. Відвідини тривають!

У жандармській дільниці Брюжа було тихо і порожньо, мов на міському цвинтарі. Може, навіть і порожніше та тихіше. На цвинтар бодай по неділях приходять люди. Анаїс штовхнула двері. Вона була в кепському гуморі. Після марної зустрічі з батьком вона зателефонувала Ле Козові, щоб підбити підсумки. Багато часу на це не пішло. Новин не було. Рослідування вбивств Філіппа Дюрюї, Патріка Бонфіса і Сільвії Робен більше не стосувалося їх. Дістатися до «Метиса» не було змоги. Що ж до її подальшої долі, то відділ внутрішніх розслідувань навіть не призначив дати розгляду її справи. То, питається, нащо вона повернулася до Бордо?

Їй телефонував Кроньє.

— Як ся маєш? — поцікавився він.

— Мала фіфочка почувається гаразд. Є новини з Ніцци?

— За Янушем і слід запав. Наче випарувався чоловік. Я повернувся до Марселя. Особисто розпитав працівників закладу, де він ночував. Щоправда, він назвався Нарцисом, та немає сумніву, що то був таки він.

— А пощастило дізнатися, хто на нього напав?

— Та є тут один свідок. Волоцюга. Останні десять років пиячить мов свиня.

— І що він розповів?

— Ніби на Януша напали політики. Чоловіки в костюмах. Та він що хоч наверзе. Він уже й забув, коли був тверезий.

Убивці з Ґетарі. Чоловіки на авто моделі Q7. І голос її батька, що промовляє: «Метис» — це лад». Убивці були заразом і злочинці, й охоронці ладу. Убивці, що могли промикнутися і до поліції. Убивці, які поліцією і були…

Приймальня жандармської дільниці скидалася на карикатуру. Вичовганий дерев’яний облавок. Лінолеум на підлозі. Стіни зі стружкових плит. І двоє сонних жандармів… Ох, навряд чи пощастить їй тут щось дізнатися. Вона запитала лейтенанта Дюсара, того офіцера, що складав заяву про викрадення авта. Їй сказали, що в нього сьогодні вихідний. Чергові з підозрою вивчили її службове посвідчення і недовірливо вислухали її пояснення, коли вона казала, навіщо їй потрібен був їхній колега: з’явилися додаткові дані у справі про викрадення авта марки «ауді» моделі Q7 Sline TDI, номер 360 643 АР 33, про що сповіщено 12 лютого 2010 року.

Ні, вони не можуть дати їй хатню адресу Дюсара. І протокола про прийняття заяви про викрадення показати не можуть. Анаїс не наполягала. Повернулася до авта й зателефонувала до довідкової служби, де їй відразу ж дали адресу Патріка Дюсара. Жандарм мешкав у північному передмісті Бланкфора, за заповідником Брюж.

Вона подалася сільською дорогою. Цього недільного пополудня її скрізь супроводжувала мертва тиша. Безлюдні вулиці. Будинки, з яких не долинало жодного звуку. Порожні садки. Дюсарів дім виявився сірою бетонною коробкою, що була оточена гарно постриженим моріжком. У