Читати книгу - "Американські боги"

Мама Зузу дивувалася, що Вдові Парі ще не принесла сорока на хвості, як Жак щовечора сував свою квартеронську манюньку цюцюрку в дівча з рожевою шкірою у тому Колфаксі, що на півночі. Ну, може, не щовечора, а лише коли він не напивався в дим — бо тоді його цюцюрка була придатна хіба для сцяння. Певно, Вдова Парі все це знала сама. Певно, в неї була інша причина прийти.

Вдова Парі приходила до старої рабині раз чи двічі на тиждень. За місяць вона принесла подарунки: стрічки для волосся, пиріг з кмином і чорного когута.

— Мамо Зузу, прийшла пора навчити мене тому, що ти знаєш, — сказала вона.

— Точно, — відповіла Мама Зузу, яка і сама вже здогадалась, звідки вітер віє. Понад те, Вдова Парі зізналася, що народилась із перетинками між пальцями ніг. Це значило, що в неї було двійня, якого вона задушила в материному лоні. Хіба ж у Мами Зузу був вибір?

І вона навчила дівчину, що шуми в серці можна вилікувати, якщо повісити на шию два мускатні горіхи на шнурку і носити їх, аж доки шнурок не перетреться. І що якщо зарізати голуба, який ніколи не літав, і прикласти його до чола, той забере від хворого гарячку. Вона навчила молодицю, як зшити торбинку бажань: маленький шкіряний мішечок, у якому було тринадцять пенні, дев’ять бавовняних зерен і голки чорного дикобраза, і як цей мішечок терти, щоб бажання справджувалися.

Вдова Парі виявилася здібною ученицею. Однак вона геть не цікавилася богами. Направду, її інтереси були дуже приземлені. Вона рада була дізнатися, що якщо вмочити живу жабу в мед і покласти її на мурашник, то потім, коли мурахи залишать від тварини тільки біленькі кісточки, серед них виявиться одна у формі серця, і інша — з гачечком, і якщо ти хочеш, щоб хтось полюбив тебе, то гачечок треба зачепити за одяг тієї людини, а кісточку-серце тримати у безпечному місці (бо якщо загубити її, то людина, яка мала б тебе полюбити, накинеться на тебе, немов скажений пес). Якщо зробити все як слід, любов обов’язково запалає в серці цієї людини.

Вона дізналася, що якщо підсипати товченої зміїної шкіри у пудру ворогині, та стане нездорова з лиця, і що ворогиню можна змусити втопитись, якщо поцупити щось із її білизни, вивернути навиворіт і закопати опівночі під цеглиною.

Мама Зузу показала Вдові Парі чудосвітний корінь, великі і маленькі корінці Джона Завойовника, показала їй драконячу кров, валер’яну і п’ятипалу траву. Вона показала, як заварювати чай-звідник, воду-провідницю і воду-на-вроду.

Мама Зузу навчила Вдову Парі всього цього і ще більшого. Але Вдова Парі все одно розчарувала стару. Та з усіх сил намагалась передати учениці знання про приховані істини, глибокі одкровення, розповісти про Елеґбу, про Маву, про Айдо-Гведо, змію-вудуна, і про все інше, але Вдову Парі (і тепер я розкрию вам секрет імені, з яким та народилась, і яке пізніше вона зробила знаменитим: звали її Марі Лаво. Не та Марія Лаво, про яку ви чули, ні, то була її мати, яка, зрештою, потім стала вдовою Глапіон) не цікавили боги далеких земель. Якщо Сан-Домінґо стало родючою землею, де прийнялися африканські боги, то ця земля, з усією своєю кукурудзою і динями, раками і бавовною, виявилася безплідною і непривітною для цієї справи.

— Вона не хоче знати, — скаржилася Мама Зузу Клементині, своїй повірниці, яка брала прати фіранки і килимки для усієї округи. У Клементини була обпечена щока, а одне з її дітей зварилось заживо, коли на нього перевернулась каструля з окропом.

— То не вчи її, — знизала плечима Клементина.

— Я вчитиму її. Але вона не відрізняє зерен від полови і підбирає тільки те, з чого може мати практичний зиск. Я даю їй діаманти, а її цікавлять тільки гарненькі скельця. Я наливаю їй найкращого вистояного вина, а вона п’є бруднющу річкову воду. Я подаю їй перепелів, а вона наполягає на тому, щоб їсти щурятину.

— То чого ти наполягаєш?

Тепер вже Мама Зузу знизала плечима, аж захиталася її всохла рука.

Вона не мала, що відповісти. Вона могла б сказати, що навчає, бо вдячна, що ще жива, і це було б правдою: вона бачила надто багато смертей. Вона могла сказати, що мріє, аби одного дня раби повстали — так само, як повстали (і зазнали поразки) в Ла-Платі, і що відчуває серцем, що без богів Африки вони ніколи не зможуть подолати своїх поневолювачів і не зможуть повернутися на батьківщину.

Коли вона прокинулася тієї жахливої ночі, майже двадцять років тому, і відчула холодну сталь між ребер, тоді закінчилося життя Мами Зузу. Тепер вона не жила, а тільки ненавиділа. І якби її спитати про ненависть, вона не могла б розповісти про дванадцятилітнє дівча на смердючому кораблі — той спомин вже давно покрився струпами, бо після нього було забагато побоїв, забагато ночей у кайданах, забагато розставань, забагато болю. Вона, одначе, могла розповісти про свого сина — і про те, як хазяїн наказав відрубати хлопчику великого пальця, коли виявив, що він уміє читати і писати. Вона могла б розповісти про свою доньку, якій було дванадцять і яка вісім місяців носила під серцем дитя наглядача — і як у рудій землі викопали ямку, щоб помістити живіт її вагітної доньки, і як потім цю доньку шмагали, поки її спина не закровоточила. І як, незважаючи на завбачливо вириту ямку, донька втратила і свою дитину, і своє життя недільного ранку, коли всі білі були в церкві...

Забагато болю.

— Молися їм, — казала Мама Зузу молодій Вдові Парі на болотах за годину після півночі. Вони обидві були голі вище пояса, піт стікав їхніми тілами у вогку ніч, а на шкірі танцювали блищики місячного проміння.

Чоловік Удови Парі, Жак (чия смерть три роки потому трапилася, як то кажуть зараз, за загадкових обставин), трохи розповідав Марі про богів Сан-Домінґо, але її не цікавили ці байки. Влада приходила від ритуалів, а не від богів.

Удвох Мама Зузу і Вдова Парі співали, тупцювали і били поклони в багнюці. Вони співали пісню чорних змій: вільна небіла жінка і чорна невільниця зі всохлою рукою.

— Йдеться не просто про щастя тобі і нещастя ворогам, — сказала Мама Зузу.

Багато чарівних слів, слів церемоній, які вона колись знала, і слів, які знав її брат, стерлися