Читати книгу - "Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648—1783 років"

його гетьманування Україна, поза всяким сумнівом, переживала своє останнє у XVIII ст. політичне, господарське та культурне піднесення. Причому в спадок від свого попередника — «Правління гетьманського уряду» — гетьман отримав цілком розладнаний державний організм. Отож, уже перше уважне знайомство з українськими справами переконало Розумовського в необхідності проведення радикальних перетворень. Вихований при петербурзькому дворі й поєднаний родинними зв'язками з найвищою російською аристократією завдяки одруженню з родичкою імператриці Катериною Наришкіною, звичайно ж, гетьман бачив майбутнє України як частини Російської імперії. Але такої частини, де б і надалі шанувалися місцеві права та звичаї, а також були створені умови для господарського піднесення краю та культурного розквіту його народу.

Насамперед Розумовський взявся за проведення судової реформи. За задумом гетьмана, реформа була покликана не тільки створити струнку систему судових установ, але й забезпечити належний правопорядок. З цією метою універсалами 1760 і 1763 рр. скасував судові повноваження Генеральної військової канцелярії, передавши виняткові повноваження вищого апеляційного органу і вищого суду до Генерального військового суду. У кожному з десяти полків Гетьманату було створено станові шляхетські суди — земські, ґродські і підкоморські, діяльність яких регламентували відповідні положення Литовських Статутів.

Водночас істотних змін зазнала структура державного управління. Тут гетьману вдалося, хоч і на короткий час, перебрати на себе прерогативу призначення полковників — глав місцевих органів влади, яких з часів Петра І визначали в Петербурзі. Крім того, Розумовський відновлює практику регулярного скликання старшинських рад, на засідання яких виносяться найважливіші питання державного життя. Вносячи в політичне життя гетьманату елементи публічності, прозорості прийняття рішень, гетьман виношував плани поступового конституювання шляхетського сейму як станово-представницької установи Гетьманату. Прагнучи активізувати господарське життя, гетьман скасовує внутрішні мита й добивається дозволу на вільну торгівлю українських купців за межами Російської імперії. Проаналізувавши збитки, що приносить краю надмірне поширення винокуріння, гетьманський уряд залишає право на реалізацію цього промислу лише за «владельцами і козаками, котрие свои грунти і лісниє угоддя імєют».

На увагу заслуговують і реформи Розумовського в царині освіти та культури. За усталеним звичаєм гетьман надавав передусім значну підтримку Києво-Могилянській академії. За часів його правління в 1752, 1763 і 1764 рр. розроблено інструкції, покликані осучаснити зміст навчального процесу в стінах академії. Однак зупинити інспіровану церковними ієрархами трансформацію Києво-Могилянської академії в суто духовний заклад йому не поталанило, і гетьман дедалі більше проймався ідеєю створення в Україні нової, цілком світської системи освіти, яка б складалася з університетів і гімназій. 1760 р. з'являється проект заснування Батуринського університету, котрий мав повністю відповідати тогочасним європейським стандартам. Інший університет передбачалося відкрити на базі Києво-Могилянської академії, яка повинна була увійти до його складу на правах богословського факультету. З огляду на незадовільний стан книгодрукування в Україні, неабиякого значення набувала пропозиція заснувати при університетах, а «где запотребно судишся і при гімназіях», друкарень для друкування книжок, як церковного, так і світського змісту.

Нарешті, неабиякий державотворчий зміст гетьман вкладав у розбудову гетьманської резиденції в Батурині. Тут, на мальовничому схилі річки Сейм, петербурзький архітектор, англієць за походженням, Чарлз Камерон на гетьманське замовлення збудував розкішний палац в стилі класицизму, а італієць Рінальді заклав довкола парк. До проектування «національних строєній» були залучені також найвідоміші на той час у Російській імперії придворні майстри — Квасов, Аксамитов і Старцев. У Батурині гетьман зібрав одну з найкращих в російській імперії бібліотеку, слава про яку дійшла і до Європи. На посаді гетьманського бібліотекаря більше п'ятнадцяти літ служив виписаний з Франції фахівець. Переповідали, що Розумовський навіть виношував плани запросити на посаду завідувача бібліотеки відомого французького просвітителя Жан-Жака Руссо. Атмосфера національного піднесення сприяла пожвавленню інтересу до української історії, розгортанню творчого пошуку письменників і митців, зрештою сформувала цілу генерацію політиків й інтелектуалів.

«Ты Великая, а я Малая, живем в смежных странах».

Проекти ушляхетнення України

Намагання зробити з Батурина «маленький Петербург» логічно перегукувалося із заходами Розумовського стосовно законодавчого виокремлення української аристократії, народженої з козацької старшини. Остання ж, відчуваючи підтримку гетьмана, восени 1763 р. скликає в Глухові старшинський з'їзд, маючи на меті законодавче закріплення й розширення автономії Гетьманату.

Наочне уявлення про те, як сприймала тогочасна українська еліта становище України в складі Російської імперії у середині XVIII ст., демонструє полемічний віршований твір «Разговор Великороссии с Малороссией», написаний сином козака Стародубського полку Семеном Дівовичем 1762 р. У поемі висувалася принципово важлива на той час ідея — Україна (Мала Росія) не ввійшла до Великої Росії як її складова частина, а, зберігаючи свої «вольності», і далі залишалася рівноправною з нею країною, визнаючи лише владу царя як спільного монарха:

Знаю, что ты Россия, да и я так зовусь.

Что ты пугаешь меня? Я и сама храбрюсь.

Не тебе, Государю твоєму поддалась,

При которых ты с предков своих и родилась.

Не думай, чтоб ты сама была мой властитель.

Но государь твой и мой общий повелитель.

А разность наша єсть в приложенных именах.

Ты Великая, а я Малая, живем в смежных странах...

Результати гострих дебатів, що розгорнулися восени 1763 р. на з'їзді козацької старшини, було вміщено в двох петиціях, поданих на ім'я нової імператриці Катерини II. Одна з них, складена від імені гетьмана, старшини, шляхти, усього Війська Запорозького. та українського народу, наголошувала на добровільності українсько-російського об'єднання, яке базується на запевненнях російських монархів не лише дотримувати непорушно всі ті права і привілеї, що їх отримало козацтво від литовських князів і польських королів, а й значно розширяти їх. Відтак і порушувалося клопотання, аби імператриця своїм указом ствердила всі ці права, привілеї, вольності та звичаї. Конкретні ж пропозиції стосувались підтвердження прав на вільний вибір гетьмана, затвердження компетенції Генеральної ради, заснування університетів в Батурині та Києві, гімназій і друкарень по всій Україні, а також про виведення російських військ з українських земель тощо. По суті, ішлося про відновлення договірного характеру українсько-російських стосунків, зруйнованого Петром І.

У другій петиції порушувалось питання збереження гетьманської влади за династією Розумовських. Пропонувалось на випадок смерті гетьмана вибрати на його місце одного з його синів «достойнішого». Однак ідея щодо запровадження в Україні спадкової гетьманської влади була ініційована доволі незграбно й спричинила спротив частини української шляхти.

«Коли в Малоросії не буде гетьмана,

то треба намагатися, щоб і назва гетьманів щезла».

Ліквідація Гетьманату Катериною II

Катерина II також видавала себе за щиру прибічницю ідеї освіченого правління. Однак в системі російського освіченого абсолютизму