Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Схоже, тут ніхто не живе вже багато років, і немає слідів волоцюг,— сказала Робін Страйкові, виходячи з того боку хатини.
Страйк, який щойно закурив, не відповів. Він дивився на велику улоговину серед лісу — площею десь двадцять квадратних футів, оточену деревами й зарослу кропивою, переплутаними колючками й високими бур’янами.
— Ти б назвала це лощовиною? — спитав він у Робін.
Робін зазирнула у схожу на басейн яму.
— Я б сказала, що це схоже на лощовину найбільше з усього, що ми бачили,— мовила вона.
— «Він задушив дитину, тоді вони її закопали в лощовині біля батькового дому»,— процитував Страйк.
— Я туди зазирну,— сказала Робін.— А ти сиди тут.
— Ні,— заперечив Страйк, піднімаючи руку,— ти нічого корисного не знай...
Але Робін уже зісковзнула крутим схилом «лощовини»; колючки чіплялися за джинси.
Пересуватися дном виявилося надзвичайно складно. Кропива майже сягала пояса, довелося підняти руки, щоб не обпектися і не подряпатися. Гирча і гребінник пересипали темну зелень спалахами білого й жовтого. Всюди, де ступала Робін, шипшина тягнула довге віття, закручене, мов колючий дріт.
— Пильнуй,— гукнув Страйк, почуваючись безсилим; Робін боролася з хащами, на кожному кроці обпікаючись чи дряпаючись.
— Та все нормально,— озвалася вона, крізь дикі зарості роздивляючись землю. Якщо тут щось і закопали, все давно заросло, і копати буде дуже важко. Так Робін і сказала Страйкові, нахиляючись подивитися, чи немає чогось під щільним клубком ожинових пагонів.
— Не думаю, що Кінвара зрадіє, коли ми тут копатимемо,— сказав Страйк і одразу пригадав слова Біллі: «Мене вона копати не пускає, а вас пустить».
— Зажди,— напруженим голосом мовила Робін.
Попри цілковиту певність, що вона нічого не могла знайти, Страйк і собі напружився.
— Що?
— Там щось ж,— сказала Робін, крутячи головою, щоб розгледіти дещо серед латки густої кропиви просто в центрі лощовини.— О Боже.
— Що? — повторив Страйк. Він перебував набагато вище, ніж Робін, але теж не міг роздивитися, що там, на тій латці. Страйк бачив, як Робін нахиляється і тягне щось із землі. Випроставшись, вона завмерла, схиливши золотаву голівку над знахідкою, і Страйк нетерпляче спитав:
— Та що там?
Волосся впало з обличчя, яке здавалося блідим на тлі темної зелені, що серед неї стояла Робін. Вона підняла маленький дерев’яний хрест.
— Ні, сиди,— наказала вона Страйкові, який автоматично рушив на край лощовини, щоб допомогти Робін вилізти.— Впораюся.
Насправді вона була вся подряпана й обпечена кропивою, але вирішила, що гірше вже не буде, й енергійно подряпалася з лощовини нагору, руками чіпляючись за схил, поки не опинилася досить близько, щоб Страйк міг простягнути їй руку і допомогти на останніх кількох футах.
— Дякую,— задихано вимовила Робін.— Він ніби вже кілька років там лежить,— додала вона, очищуючи землю з нижнього кінця хреста, загостреного, щоб було легше встромити у ґрунт. Земля була полога, бруднилася.
— Тут щось було написано,— сказав Страйк, взявши в Робін хреста і роздивляючись слизьке дерево.
— Де? — спитала вона. Її волосся торкнулося його щоки. Стояли дуже близько, роздивляючись слабкі сліди, залишені ніби фломастером, який давно вже змили дощі й роси.
— Схоже на дитячий почерк,— тихо мовила Робін.
— Тут ніби «ІД»,— сказав Страйк,— у кінці... то «а» чи «и»?
— Не знаю,— пошепки відповіла Робін.
Вони мовчки стояли й роздивлялися хрест, аж тут у їхнє заціпеніння проник далекий лункий дзявкіт норфолкського тер’єра Раттенбері.
— Ми досі на землі Кінвари,— знервовано сказала Робін.
— Так,— погодився Страйк і, не випускаючи з рук хреста, покульгав туди, звідки вони прийшли, зціпивши зуби, бо боліла нога.— Пошукаймо паб. Я вмираю з голоду.
44
Але на світі стільки різних білих коней, пані Гелсет...
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
— Звісно,— сказала Робін дорогою до села,— коли з землі стирчить хрест, це ще не означає, що під ним когось поховали.
— Так і є,— погодився Страйк, який на зворотному шляху ок задихався від матюків, що ними стиха сипав, коли спотикався і ковзав на землі,— але на думку спадає саме це, авжеж?
Робін не відповіла. Її руки на кермі покривали пекучі й болючі опіки від кропиви.
Сільський «заїзд», до якого дісталися за п’ять хвилин, ніби зійшов з листівки про Англію: білий дерев’яний будинок з вітражними еркерами, замшілою дахівкою і повзучими червоними ружами навкруг одвірка. Картину довершував пивний сад з парасольками. Робін скерувала «лендровер» на невелику стоянку неподалік.
— Це вже дурня якась,— буркнув Страйк, який лишив хрест на приладовій панелі й саме вилазив з машини, поглядаючи на
— Що там? — спитала Робін, обходячи авто і стаючи поруч з ним.
— Він називається «Білий кінь».
— На честь отого на пагорбі,— мовила Робін, коли разом рушили через дорогу.— Глянь на вивіску.
На дошці на дерев’яній жердині було зображення дивної крейдяної фігури, що її вони бачили.
— Паб, де я познайомився з Джиммі Найтом, теж називається «Білий кінь»,— сказав Страйк.
— «Білий кінь»,— мовила Робін, коли піднімалися східцями до пивного саду (Страйк кульгав помітніше, ніж раніше),— це одна з десятьох найпопулярніших назв для пабів у Британії. Я читала статтю. Швидше, он звільняють столик — займай, а я принесу напої.
В пабі з низькою стелею було велелюдно. Робін спершу сходила до жіночої вбиральні, де зняла і пов’язала навколо талії куртку, а також помила обпечені руки. Шкода, що не знайшла на зворотному шляху від Стеда-котеджу щавлю від кропив’яних опіків — але тоді її увага була віддана головно Страйкові, який ще двічі мало не впав, шкутильгав, злився на себе, грубо відмовлявся від допомоги й важко спирався на ціпок, що його вона зробила з гілляки.
Дзеркало показало Робін, яка вона брудна й розхристана в порівнянні з заможними представниками середнього класу, яких вона щойно бачила в пабі. Але вона квапилася повернутися до Страйка й обговорити ранкові справи, тож так-сяк зачесалася, стерла зелену пляму на шиї і стала в чергу по напої.
— Дякую, Робін,— щиро мовив Страйк, коли вона повернулася з пінтою «Аркеллз вілтшир голду», і підштовхнув до неї меню.— А, чудово,— додав він, зробивши ковток.— То котрі найпопулярніші ?
— Вибач?
— Найпопулярніші назви пабів. Ти казала, що «Білий кінь» у першій десятці.
— А, точно... це чи «Червоний лев», чи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Убивчий білий, Джоан Роулінг», після закриття браузера.
