Читати книгу - "Серце Дракона, Вікторія Калінгер"

- А що я отримаю взамін?!

- Натомість, я незавдам болю тобі і моєї ноги більше не буде у цьому палаці.

- А не здається тобі, що це не чесна угода?

- Не випробовуй мого терпіння, Владлене! – За вікном знову пролунав гуркіт грому. І здається цього разу він був в рази гучнішим.

- Гаразд. Я клянуся, що не вб’ю ні тебе, ні ту шмаркачку.

- Саме з того часу я перестала навідуватися до палацу. – Завершила свої спогади Мо.

- Але я не розумію? – Мира розгублено дивилася на жінку.

- Справа в тому, що Нгаруї мають дуже унікальну здібність. Вони можуть відбирати і давати клятви. І ці клятви священні, Миро. Давши клятву Нгаруї, ти вже ніколи не зможеш її порушити. Саме так я врятувала і твоє, і своє життя. Я змусила дати Владлена клятву, яку він так і не зміг порушити. А в замін, я поклялася йому, що ніколи в житті більше не зайду до палацу.

- То я жива лише завдяки тобі?

- Це найменше, що я могла зробити для тебе, моя люба. До хатини у лісі я перебралася ще задовго до твого народження. Тому, для мене це не було сильною втратою. Єдине, що змушувало мене страждати, так це те, що я ніколи не могла бути поруч з тобою, коли ти цього потребувала. Вчасно лікувати твої рани, чи просто оберігати тебе. Однак, я добре знала, що щоб він тобі не зробив, та вбити все ж не міг. Адже, порушивши клятву, Владлен одразу б помер. А власне життя він любив дуже сильно.

Між жінками повисла тиша. Тепер, через стільки років, Мира нарешті дізналася, чому ж Мо ніколи не переступала порогу того проклятого замку. І дівчина була дуже вдячна цій жінці, адже тоді вона врятувала її життя, даючи їй шанс прожити гідне і щасливе життя.