read-books.club » Бойовики » Після падіння, Денніс Ліхейн 📚 - Українською

Читати книгу - "Після падіння, Денніс Ліхейн"

211
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Після падіння" автора Денніс Ліхейн. Жанр книги: Бойовики. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 97 98 99 ... 107
Перейти на сторінку:
ним, вона поглянула на Рейчел — згори вниз, так, наче знала, що звати її не Ніколь, наче бачила заколки, що тримали її перуку.

Манфред перебирав ключі на кільці, доки не знайшов той, який хотів. Зауважив, що поруч із ним стоїть Ешлі.

— У тебе перерва?

— Тобто, Менні?

— Дякую за ключі, та нам ще треба керувати банком.

Ешлі всміхнулась йому так, що Рейчел зрозуміла, що він заплатить за це згодом, а також зрозуміла, що вони трахаються, а це може й не бути новиною для дружини з порожнім обличчям, що виднілася на фотографіях, але, напевно, буде новиною для двох сповнених надій пухкеньких хлопчиків на тих-таки знімках. Коли Ешлі пішла, Рейчел вирішила, що Менні зраджує дружину через її внутрішню порожнечу, але синів зраджує через те, що вони гладкі. «А ти цього й не знаєш, так, сучий ти сину?! Бо в тобі немає порядності. Тому обітниці — ті, які ти приніс у церкві чи мусив принести самому собі, — не значать нічого».

Він і не позирнув на картку для підпису, перш ніж вийти з-за столу.

— Тоді ходімо, так?

Коли вони вийшли з кабінету, дівчини в почекальні вже не було. Може, вона чекала на хлопця чи подружку? Вони домовилися зустрітися тут, бо її коханій людині треба було владнати якісь банківські справи, перш ніж вони змогли б зайти до «Чиліз» через дорогу. У банку її вже не було — принаймні в тій його частині, яку бачила Рейчел. Отже, все ясно: з нею зустрівся хлопець чи подружка і тепер вони замовляють курку «текіла-лайм» через дорогу.

Або сценарій номер два: вона розпізнала Рейчел, написала Недові, Ларсові чи комусь такому, як вони, а тепер їде додому з обґрунтованим запереченням у кишені на той випадок, якщо поліціянти раптом почнуть її розпитувати про жінку в білявій перуці, вбиту на автостоянці цього ранку десь о чверть на одинадцяту.

Менні зупинився перед дверима сховища заввишки вісім футів. Наблизився до клавіатури й натиснув на ній кілька цифр. Відступив на крок ліворуч і притиснув великий палець до іншої панелі. Двері сховища клацнули й відчинилися. Він відсунув їх назад. Тепер перед ними були ворота. Менні відімкнув їх ключами зі свого кільця, а тоді провів Рейчел у сховище.

Вони зупинилися там, в оточенні сейфових комірок, і Рейчел усвідомила, що так і не спитала у Браяна номер.

А Браян їй так його й не назвав.

Як можна годинами вчити людину підробляти підпис, тижнями, якщо не місяцями, готуватися до найгіршого сценарію, робити фальшиві посвідчення, фальшиві закордонні паспорти, обирати ідеальний банк… і все одно не назвати, блін, своїй дружині номера самої сейфової комірки?!

Чоловіки.

— …Якщо ви хочете усамітнитися.

Менні звертався до неї. Рейчел слідом за ним поглянула на чорні двері ліворуч від себе.

— Ви користувалися кімнатою для усамітнення, коли були тут востаннє?

— Ні, — мимоволі відповіла вона. — Не користувалася.

— Сьогодні вона вам знадобиться?

— Так.

Тут, напевно, було шістсот комірок. І це все — на маленьке поселення колишніх фермерів? Що туди кладуть — рецепти персикового коблера? Татів годинник «Таймекс»?

— Добре, — сказав Менні.

— Добре.

Він підвів її до середньої стіни. Вона сягнула у свою сумочку по ключ. Узяла його вказівним і великим пальцями й намацала на ньому цифри. Опустила його на долоню — 865, — тимчасом як Менні вставив у дверцята комірки під номером 865 власний ключ. Рейчел вставила свій ключ у другий замок, і вони повернули їх одночасно. Він витягнув комірку й поклав на ліве передпліччя.

— Ви сказали, що вам знадобиться усамітнення?

— Так.

Менні показав на двері самим лише підборіддям, і Рейчел відчинила їх. У крихітній кімнатці за ними не було нічого, крім чотирьох сталевих стін, столу, двох стільців і тонких білих променів від заглиблених світильників.

Менні поставив комірку на стіл. Поглянув просто на Рейчел, стоячи за якихось кілька дюймів від неї, і вона усвідомила, що цей гад насправді сподівається на якийсь «момент», наче його чари такі всепереможні та знадливі, що жінки в його присутності просто не можуть не поводитись як порнозірки.

— Вийду за кілька хвилин.

Вона пройшла на той бік столу та скинула з плеча сумку.

— Звісно, звісно. Побачимося за дверима.

Рейчел навіть не показала, що чула Менні, і озирнулась аж тоді, коли він зачинив за собою двері.

Вона відчинила комірку.

Усередині, як і було обіцяно, лежала сумка-месенджер, із якою Браян на її очах увійшов до банку чотири дні тому. Невже це було так недавно? Їй здавалося, що відтоді минула тисяча років.

Рейчел висмикнула сумку з вузької комірки та взяла за ручки, поки вона розкручувалася. Гроші лежали вгорі, як і обіцяв Браян: стоси банкнот у сто доларів, а в одному випадку — в тисячу, охайно скріплені ґумками. Вона переклала їх до своєї сумочки. Залишилося тільки шість закордонних паспортів.

Вона сягнула всередину, витягнула їх, і в її роті опинилося трохи жовчі та блювотиння: вона побачила, що паспортів лише п’ять.

Ні.

Ні, ні, ні, ні.

Вона заблагала до заглиблених світильників і холодних сталевих стін: «Ні, прошу. Не чиніть зі мною так. Тільки не зараз. Тільки не тоді, коли я зайшла так далеко. Будь ласка».

«Стримуй себе, Рейчел. Перш ніж геть зневіритися, поглянь на паспорти».

Вона розгорнула перший — на неї звідти визирнуло Браянове обличчя. Там був і останній його псевдонім: «Г’юїтт, Тімоті».

Розгорнула наступний — Калебів. Його псевдонімом було «Бранч, Сет».

Із дрожем у руках Рейчел потягнулася до третього паспорта. Вони трусилися так сильно, що їй довелося зупинитися на мить, стиснути їх у кулаки, а тоді стиснути кулаки докупи й дихати, дихати, дихати.

Вона розгорнула третій паспорт і спершу побачила ім’я: «Кармайкл, Ліндсі».

А тоді — фотографію.

Ніколь Алден.

Розгорнула четвертий паспорт: «Бранч, Кійоко». Звідти на неї дивилася Хая. Розгорнула п’ятий і останній — на дитину.

Рейчел не закричала, не почала жбурлятися предметами й не перекинула стільця.

Вона сіла на підлогу, приклала долоні до очей і вдивилась у пітьму себе самої.

«Я все життя тільки спостерігала, — думала вона. — Не діяла на жодному кроці свого шляху, а виправдовувала свою бездіяльність, кажучи, що моя справа — бути свідком. Але насправді я просто обирала не діяти.

Дотепер.

І ось до чого це мене довело. Я сама. А далі помру. Все інше — мішура. Обгортковий папір. Продажі й

1 ... 97 98 99 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Після падіння, Денніс Ліхейн», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Після падіння, Денніс Ліхейн» жанру - Бойовики:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Після падіння, Денніс Ліхейн"