Читати книгу - "Все буде добре"

немає слідів боротьби, лише на ліжку лежить зібрана валіза. Мозаїка склалася докупи сама. Марія щось не поділила зі своїм коханцем, і той її вбив. Важко було сказати, як, але, дивлячись на синій відтінок обличчя, Віталік припустив, що Марію задушили. І єдине можливе ім’я вбивці – Антон Шуацу. Саме він щойно вийшов із готелю. Віталік чортихнувся, вибіг із номера й кинувся навздогін.

Чоловік швидко злетів сходами на перший поверх, не чекаючи на завжди повільний ліфт, та вибіг із готелю. Однак Антон уже зник. Віталік вилаявся й набрав номер свого шефа. «На даний момент абонент не може прийняти ваш дзвінок».

– Та дідько! – Віталік ледь не розбив свій телефон. – Олександре, де ж ви є, коли так потрібні? – скуйовдив волосся.

Усе було погано, дуже погано. Марія мертва, її вбивця втік, ще й «Інстер Банкін Груп» так невчасно активізувався… Віталік завмер і згадав той єдиний раз, коли мав нагоду побачити директора конкуруючої фірми на власні очі. Цей примружений погляд, тіло, зібране для удару, – від Ігоря Жатека просто тхнуло небезпекою, пафосом та паскудними парфумами. Такий не вмів продумувати багатоходові комбінації. Він пер напролом, покладаючись лише на власну інтуїцію та силу.

Може, щось змінилося, поки вони не бачили? Невже Жатек улаштував напад на Марію, щоб та потрапила в серверну й поставила жучок? Та ні, надто фантастично. Таке міг би придумати лише хтось зі сторони… Віталік потрусив головою й іще раз набрав Олександра Шипалка. «На даний момент абонент…». Добре, тоді доведеться покладатись на власні сили. Пальці швидко набрали інший номер.

– Коваль слухає, – відповів незадоволений голос.

– Привіт, це Віталій.

– Ого, друже! Упізнав тебе. Скільки літ, скільки зим? – настрій співрозмовника одразу змінився.

– Багацько. Але про це пізніше. Чув, ти працюєш у МВС?

– Є таке. Підполковник міліції. А це тобі не хухри-мухри, – усміхнулись у трубці.

– Як скажеш. Матиму до тебе одну дуже серйозну справу, – Віталік облизав губи. – Я щойно став свідком убивства. Убита – молода жінка. Зробив це чоловік, Антон Шуацу, і він щойно покинув місце злочину. Прошу тебе, оголосіть його в розшук, доки він не втік. Я надам усю необхідну інформацію.

– Зрозумів, – голос помітно посерйознішав. – Ти знаходишся на місці злочину?

– Так, – Віталік продиктував адресу. – Я відповім на всі запитання, які будуть необхідні слідству. Лише спіймайте вбивцю.

– Зрозумів. Уже їду.

Віталік натиснув відбій і уявив, як, повільно набираючи оберти, почала працювати величезна махина правоохоронної системи. Не краще рішення в цій ситуації, але без свого начальника він був зв’язаний у виборі. До речі. «На даний момент…». Чоловік зітхнув. Отже, продовжуємо діяти експромтом. Віталік набрав ще один номер, коли перед ним хтось зупинився.

– Ви – Віталій?

– Я, – чоловік кивнув.

Невже міліція доїхала так швидко?

– Хорошо, – відповів незнайомець та швидким випадом усадив ніж у живіт Віталіка. Той спробував вирватись, однак Сєрий притиснув чоловіка до себе, запихаючи ніж глибше. – Ти, главне, не хвилюйся. Далі ми самі.

Віталік спробував щось сказати, але телефон випав із його рук. Слідом упало і тіло. Сєрий заховав ніж, злодійкувато роззирнувся і швидким кроком рушив вулицею.

10

У слідчого Львівського міського управління ГУМВС України Максима Симоненка був паскудний настрій. День із самого ранку пішов не так, розпочавшись викликом на самогубство: якась вісімнадцятирічна дівчина рознесла собі мізки з батьківської рушниці через нерозділене кохання. І псувало настрій не криваве видовище (добре, що в Симоненка був великий життєвий досвід), а те, що це була вже п’ята така жертва за місяць. Це що, депресивний циклон пригнало з Японії? У дивакуватих азіатів завжди була висока смертність через самогубства.

Максим зітхнув. Робочий день добігав до кінця, а вдома на нього чекала донька, так само схильна до драматизму, як і більшість підлітків. Чоловік замкнув кабінет, вдихнув із задоволенням свіже повітря на повні груди, сів за кермо та повернув ключ. Двигун сито загарчав, і автомобіль покинув паркінг. Може, взяти її із собою на кілька виїздів – нехай побачить, що бувають серйозніші причини для дурних рішень, ніж «він лайкає в Інстаграмі фотографії якоїсь курви»? Роздуми перебив телефонний дзвінок.

– Симоненко, слухаю, – відповів трохи стомлено.

Ну от, швидше махнути додому не вийде. Шоста жіноча смерть за цей місяць. Правда, убивство, а не самогубство, однак… Ім’я підозрюваного було до біса знайомим.

– Шуацу Антон?

Був у нього такий клієнт. Сидів за вбивство рік тому. Наче вийшов недавно. Невже в маніяки подався?

– Зрозумів. Уже їду.

Максим Симоненко знову зітхнув, виставив блималку та розвернув авто.

11

Коли гупнули вхідні двері, Катя скочила на рівні ноги. Спершу кинулась на звук, але одразу зупинилась. Що вона йому скаже? Як пояснить? Чи він її зрозуміє? Жінка прикусила губу й зробила крок назад. Ні, ні, він не любить її. Вона пішла заради нього на все, а він…

– Катю, ти тут? Катю? – почулось із коридору, й Антон заглянув у кімнату.

Блідий, задиханий, він кинувся до неї й міцно притиснув схвильовану жінку до грудей.

– Антоне…

Чоловік відступив і уважно подивився на розгублену жінку. Його погляд перебігав з однієї розширеної зіниці на іншу, а язик усе не міг дібрати слів. Що їй сказати? Як їй сказати? У нього в сумці лежить більше сотні