Читати книгу - "Все буде добре"

– Як ти ставишся до Гоа? – запитала нарешті.

– До чого?

– До Гоа, – обернулась жінка. – Це в Індії. Там гарно, тепло. А ще Тибет неподалік. Тобі подобається Тибет?

– Я не розумію, про що ти.

– Як ти ставишся, щоб ми поїхали в Індію? – Марія підійшла ближче й узяла Антона за руки. Її дотик був теплим, а очі блищали, наче від сліз.

– Ти що, уже п’яна? – припустив чоловік, однак Марія засміялась у відповідь.

– Ти мене недооцінюєш. Я твереза, Антончику, і мій розум ясніший, аніж будь-коли. Зачекай, – вона вибігла з кімнати й повернулась із темно-синьою дорожньою сумкою. – Дивись, – гарячково розстібнула. – Тут – сто двадцять тисяч доларів. Сума, якої вистачить, щоб почати нове життя. У Гоа, у Тибеті – де забажаєш. Нове життя лише на нас двох – на тебе і на мене. Що скажеш?

Чоловік заціпенів. Ще зранку він думав, що цей день уже виконав річну порцію одкровень. Але він помилявся. Жінка підійшла ближче.

– Я люблю тебе, – прошепотіла Марія, притуляючись до нього. – І завжди любила. І хоча життя склалось проти нашого кохання, зараз ми можемо зробити все правильно, – її рука повільно ковзнула до його шиї, ніжно погладила пульсуючу жилку. Пальці торкнулись чола, розгладжуючи зморшки. – Давай полетимо звідси. Я про все потурбувалась. В аеропорту вже чекає чартерний літак, записаний на твоє ім’я. Він доставить нас, куди скажеш. Лише нас двох. Я навіть підготувала фальшиві документи, щоб ніхто не зміг нас знайти. Утечімо в місце, де все буде добре.

Ранковий сон знову дав про себе знати. Крига, одного разу вже поламавшись, почала знову скреготіти. Вона готувалась опустити Антона ще нижче, на саме дно, чи, може, раптом, хотіла затвердіти, щоб його ноги нарешті мали від чого відштовхнутись? Може, ось він – шанс покінчити з цією брехнею, із цим фарсом, покинути все й полетіти зі своїм коханням назустріч сонцю? Антон облизав губи. Перед очима з’явилося заплакане обличчя Катерини. Жінки, яка пройшла з ним усе життя, до якої він не відчував абсолютно нічого, яка пішла на злочин заради «кохання». І, що найгірше, яка носила під серцем його дитину. І цей факт Антон не міг проігнорувати.

– Важко наважитись, я знаю. Мені самій на це пішов добрий десяток років. – Марія підійшла назад до шафи та витягнула з неї тарілку з фруктами. – Однак чому б не спробувати? Чому завжди потрібно робити те, що від тебе вимагає суспільство, родина чи начальник? Життя коротке, тож треба робити те, що подобається. Ніколи не знаєш, скільки тобі залишилось, – жінка лукаво підморгнула й кинула собі виноградину до рота.

Антон заплющив очі. Вибір ніколи не був його сильною стороною. Він звичайний виконавець, йому потрібна чіткість, а ця невизначеність лише злила його. Чому все не може просто взяти й вирішитись саме собою? Чому обов’язково потрібно вибирати? Колишня пристрасть, від якої залишились вуглинки спогадів, чи сімейний вогонь, який не приносив тепла. І хто скаже, який вибір кращий?

Щось із гуркотом упало. Антон розплющив очі та застиг. Марія стояла, конвульсивно здригаючись, наче її вдарило струмом. Тарілка з фруктами розлетілась на дорогому килимі. Жінка відкривала й закривала рот, наче риба, викинута на берег, і це було б смішно, якби не її перелякане обличчя, яке синіло на очах. Чоловіку знадобилося кілька секунд, щоб зрозуміти: Марія вдавилась виноградиною.

Антон зробив крок до неї, але дика думка зупинила його. Це знак. Він же хотів визначеності, от життя йому це й дало. Усі ці роки він картав себе за те, що не був гідним цієї жінки. Усі ці роки він порівнював Катерину з Марією – і скреготів зубами від роздратування. Скільки разів Антон ловив себе на думці, що краще б Марії взагалі не було в його житті! Звісно, не так…

Час спливав, а чоловік ніяк не міг зрушити з місця. Він дивився в перелякані сині очі, що вилазили з орбіт, і розумів: це помирала чужа людина. Його Марічка пішла від нього ще десять років тому. З того часу він знайшов собі нову сім’ю, а ця незнайомка хотіла зруйнувати його життя. Але він більше цього не дозволить. Нікому не дозволить скривдити свою родину. Саме в цьому й полягає дорослість – узяти відповідальність і зробити вибір. І цей вибір – не на користь фальшивої любові.

Ноги підкосились – і Марія зламаною лялькою впала на підлогу. Сіпнулась і завмерла. Антон зробив крок до непорушного тіла, але передумав. Крім них, у номері нікого не було. Нікого, хто б сказав, як поводитись далі. Не до кінця розуміючи, що він робить, чоловік закинув сумку з грошима на плече та побіг до виходу.

Віталік зустрів Антона в холі готелю. Здивовано провів поглядом схвильованого чоловіка. Він добре знав такий вираз обличчя: або ти вже щось зробив, або збираєшся зробити. І це щось явно виходить за межі нормальної поведінки законослухняного громадянина. Чоловік ще мить повагався, але вирішив не йти слідом. Спершу йому потрібно було поговорити з Марією про справи. А потім, можливо, дійде час до справ любовних. Він викликав ліфт і піднявся на останній поверх. Кілька хвилин постояв у коридорі, заспокоюючи дихання, а потім рушив до номера.

– Маріє? – обережно постукав у двері. Ніхто не відповідав. Віталік витягнув із кишені запасний ключ і відчинив ним двері. – Маріє? Ви тут? – покликав ще раз і зайшов усередину.

Марія була там. Вона лежала посеред кімнати, серед розкиданих фруктів, з неприродно закинутою головою та скривленим виразом обличчя. Знаючи, що буде далі, Віталік усе ж підійшов та перевірив пульс. Мертва. Чоловік швидко оглянув номер. Нікого. Нічого не розкидано,