Читати книгу - "Хрещений батько"

за ним у той чи інший спосіб, а потім зробилося соромно від своїх підозр. Тепер він мав певність, що в складному й гнучкому розумі Хрещеного вже визрів далекосяжний план і що всі події сьогоднішнього дня були не чим іншим, як тактичним відступом. І все ж таки залишалося одне темне місце, одна нез’ясована обставина, якої ніхто не згадав, про яку він сам не наважився запитати і про яку змовчав дон Корлеоне. Усе вказувало на день розплати в майбутньому. Розділ XXI

Але минув ще майже рік, перше ніж донові Корлеоне пощастило потайки привезти свого сина назад до Сполучених Штатів. А протягом цього часу вся «родина» сушила собі голову, шукаючи підходящого плану. Тепер, коли Карло Ріцці жив разом із Конні в маєтку дона, вислуховували навіть його пропозиції (за цей час у них народилася ще одна дитина – хлопчик). Але дон не схвалив жодної з численних пропозицій.

Нарешті, одне нещастя в «родині» Боккікйо допомогло вирішити цю проблему. Був усе ж таки один Боккікйо, молодий родич не більше як двадцяти п’яти років, на ім’я Фелікс, народжений уже в Америці, що мав більше розуму, ніж будь-хто за всю історію їхнього клану. Він відмовився встрявати у сміттєвий бізнес родини, одружився на гарній американочці англійського походження, щоб ще більше відмежуватися від свого клану. Ходив вечорами до коледжу, намагаючись вибитися в юристи, а вдень працював клерком на пошті. За цей час у нього з’явилося троє дітей, але його дружина була вправною господаркою, і вони перебивалися на його платню, аж поки Фелікс не здобув диплом юриста.

Так от, Фелікс Боккікйо, як більшість молодих людей, вважав, що, досягнувши з такими труднощами освіти й оволодівши фахом, він одразу ж отримає винагороду за свої чесноти й матиме нарешті пристойний заробіток. Але сталося не так. Гордий Фелікс і надалі відмовлявся від допомоги свого клану. А один його товариш – юрист із добрими зв’язками й перспективами на кар’єру у великій юридичній фірмі – умовив Фелікса зробити невелику послугу. Це була дуже заплутана, ніби законна справа, що якось стосувалася банкрутства. Існував один шанс із мільйона, що можна її розв’язати. Фелікс Боккікйо вирішив скористатися шансом. Оскільки в цій фальсифікації від нього вимагалися лише юридичні послуги, його вміння, набуте у коледжі, то зовні здавалося, що тут нема нічого непорядного і, як не дивно, навіть нічого карного.

Але – якщо не розводитися довго про цю безглузду історію – фальсифікацію викрили. Його друг-правник відмовився помогти йому бодай чим-небудь, не схотів навіть розмовляти з ним по телефону. Дві провідні дійові особи в цій махінації, тямущі бізнесмени середнього віку, обурено звалили невдачу на юридичну невправність Фелікса Боккікйо, визнали себе винними, виявили бажання допомогти суду, назвавши Фелікса Боккікйо ініціатором усієї афери, і заявили, що Фелікс погрозами взяв під свій контроль їхній бізнес і примусив їх співпрацювати з ним у здійсненні його шахрайських задумів. Знайшлися свідки, які довели зв’язок Фелікса з дядьками й двоюрідними братами з клану Боккікйо, яких уже притягали до суду, і ці свідчення стали вирішальними. Обидва бізнесмени були засуджені умовно. Фелікс Боккікйо дістав п’ять років і відсидів три. Клан не просив допомоги в «родин», не звертався й до дона Корлеоне, бо Фелікс відмовився просити їх по допомогу і тепер мав пересвідчитися на власному досвіді, що годі сподіватися на ласку від суспільства. Поміч реально отримати лише від «родини», вона вірніша, їй можна більше довірятися, ніж суспільству.

Та хай там як, але після трьох років Фелікса Боккікйо випустили з тюрми, він повернувся додому, поцілував жінку, трійко діточок і тихо-мирно прожив рік, а потім показав, що він таки теж із клану Боккікйо. Не намагаючись навіть приховати сліди злочину, він добув пістолет і застрелив свого друга-юриста. А потім розшукав обох бізнесменів і спокійно прострелив обом голови, коли вони виходили з кав’ярні. Залишив трупи на вулиці, а сам зайшов у кав’ярню, замовив чашку кави й дочекався там прибуття поліції, що заарештувала його.

Суд був швидкий і невблаганний. Член злочинного світу холоднокровно вбив свідків, що раніше засадили його в тюрму, якої він, безперечно, заслуговував. Це був кричущий виклик суспільству і, якщо хочете, громадськості, пресі, всьому соціальному устрою. Навіть незлостиві й м’якосерді гуманісти, і ті виявили одностайність у бажанні побачити Фелікса Боккікйо на електричному стільці. Як заявив один із найближчих політичних помічників губернатора, у Фелікса було не більше надій на пом’якшення присуду, ніж у скаженої собаки. Звичайно, клан тепер був готовий витратити які завгодно гроші на апеляції до вищих судових інстанцій, тепер Боккікйо пишалися Феліксом, але вирок був ясний для всіх. Після всіх можливих юридичних зволікань Фелікс Боккікйо мав сконати на електричному стільці.

На прохання одного з Боккікйо, що сподівався ще якось допомогти Феліксові, Хейген доповів про цю справу донові. Дон Корлеоне одразу ж відмовив. Він же не чародій. Люди вже хочуть від нього неможливого. Але другого дня дон покликав до себе в кабінет Хейгена й наказав йому переглянути цю справу в усіх подробицях. Коли Хейген упорався, дон наказав йому запросити до себе на зустріч главу клану Боккікйо.

Те, що відбулося далі, вражало своєю геніальною простотою. Дон Корлеоне гарантував главі клану Боккікйо, що дружина й діти Фелікса отримають гарненьку пенсію. Гроші на її виплату негайно передають клану Боккікйо. А за це Фелікс мусить зізнатися в убивстві Солоццо й капітана поліції Маккласкі.

Треба було погодити багато деталей. Фелікс мусив свідчити переконливо, отже, він мав знати деякі справжні подробиці цієї події. Крім того, йому також треба було вказати на причетність капітана до розповсюдження наркотиків. Потім потребувалося переконати офіціанта ресторану «Луна», щоб він упізнав у Феліксі Боккікйо вбивцю. Останнє вимагало деякої сміливості, бо прикмети були зовсім не ті, Фелікс Боккікйо набагато нижчий і кремезніший. Але це брав на себе дон Корлеоне. А оскільки засуджений дуже вірив у вищу освіту й диплом коледжу, йому захотілося, щоб діти також закінчили коледж. Отже, дон Корлеоне мав оплатити додатково вищу освіту тих дітей. Потім треба було запевнити клан Боккікйо, що на зміну смертного вироку по першій справі нема ані найменших шансів. Нові зізнання, безумовно, ставили крапку в долі й без того майже приреченого Фелікса Боккікйо.

Зробили все, заплатили гроші, встановили необхідний зв’язок із засудженим, щоб його проінструктувати і дати поради. Нарешті план почали реалізовувати. Зізнання були передруковані в газетах під великими заголовками. Усе чудово вдалося. Але дон Корлеоне, як завжди, дуже обережний, вичекав, поки Фелікса Боккікйо через чотири місяці