Читати книгу - "Під Савур-могилою"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
«Козак із прадіда» Дорошенко в універсалах брався визволяти з допомогою султана Україну до Перемишля й Самбора, Вісли й Німану, Севська, Путивля і Льгова, Дебрянська та Борисоглібська, заручившись врешті згодою митрополита Йосипа Тукальського-Нелюбовича. А «третій гетьман» по смерті сина Петра приходив до тями біля постелі хворої матері або на пасіці. Сірко і звідси бачив, що крик, зойк і волання Методія приведе до вального ворохобства уже не сіром тільки, а всієї Лівобічної Гетьманщини та Слобожанщини. Коли ж почув, що стольники Телепнєв і Болотников, прислані царем у Глухів, заборонили Брюхові воювати з Польщею і Литвою, що митрополит Йосип і єпископ Методій, в погоді із Дорошенком, закликали Брюха іти на Москву, пообіцявши навіть булаву і Правобіччя, що козаки Переяславського полку з полковником Войцею Сербином і січовим отаманом Савою підняли повстання полку і волості проти Брюха, вбили воєводу Григора Дашкова в Богушеві і зайняли Золотоношу, вигнавши звідти полк Щербатова, а Дорошенко розбив польське військо під Брацлавом і за зламання Гадяцької домови віддав орді Маховського,— і сумніву в Сірка не було, що повстання в Україні проти її адверсорів уже почалося.
Відвідавши Кіш, він дізнався, що цар збільшив гарнізон стрільців у Києві і прислав у Січ Косаґу з полком, якого січовики негайно відігнали аж під Миргород, а ханського посла, що вертався з Москви, піймали і вбили, посла Ладиженського зустріли і також після квестії скарали. Збіглі від Брюха козаки розповіли в Коші, що гетьман писав цареві: «Велика маса моєбічних сотень пішла в Запороги і там баламутить сіром, щоб відірвати все Лівобіччя і Слобожанщину від Вашого царського величества і віддати Україну Польщі, Кримові або Туреччині. Вони ж, збіглі, разом із сіромою домагаються кари через свій суд старшин, які помагали мені погнати поспольство і козаків вольних під Ваше та боярське ярмо неволі. І посполиті мої, і козаки та січовики нарікають найбільше на бояр, воєвод, полковників і на мене, гетьмана, як на Ваших прихлібців і холопів підніжних. Оте ж твердить і повшехні містечани-цеховики».
У розмові зі старшинами Рогом-Жданом, Остапом Чемерисом, Остапом Васютенком і іншими Сірко довідався про якісь крулеві й цареві таємні перетрактовки під Смоленим і домовився із Рогом-Жданом вдарити на Ханство і вернути ясир, взятий у Подолії. Смерть матері Домни затримала похід, знову кинувши Сірка до стуму, бо поховав найдорожче.
Від збіглих козаків Сірко довідався, що повстала навіть подарована Брюхові царем Шептаківська сотня в Новгороді-Сіверському, відмовилися служити йому прилуцький полковник Лазар Горленко, ніжинський — Артем Мартинович, чернігівський — Наум Лисенко, змовившись із Петром Дорошенком. Популярність Дорошенка, який геть відігнав ляхів, в той же час не пориваючи з ними, росла, як на дріжджах. Сіркове ставлення до нього було двояким: з одного боку, він тішився його успіхами у війні з ляхами, а з другого — не міг простити йому спаю з Ордою, хоч вона й була опосереднена султаном.
Подивляло Сірка й те, що король відпустив із Маріенбурга не лише Тукальського, а й Юрія Хмеля, який став архімандритом Гедеоном у Києві і тепер також підтримував дії Дорошенка, а цар, проклинаючи гетьмана Петра і паплюжачи його, звільнив полоненого під Ніжином гетьманового брата Григорія. Не розумів він також, чому це дяк Фролов і воєводи Львов та Дворецький, знаючи про ворохобства полковників проти Брюха, не сповістили його завчасу, зате повідомили через Косагу на Січі. Отак же плутно чомусь повівся і боярин Кикін у Полтаві, сповістивши полковника Григора Витязенка «о заколоті полковників» і промовчавши про те при зустрічі із Брюхом...
Тим часом минули сороковини по смерті матері, вернувся із розвідувальних промислів Гнат Турлюн зі своїми подорожниками, кобзарями та сліпцями, і Сіркові стало ясно, що хан із ордою на Лівобіччі. Те й зумовило врешті похід-залогу на Ханство, і в три доби водою й сушею запорозька армада вибралася в путь. Ріг-Ждан пішов на байдаках та стернах, а Сірко із охочекомонцями-вершниками. Сіркова путь по переправі лежала на Чорну Долину, Каланчак, Кочкар, Улу-Дениз — Гниле море. За наказом Сірка і той, і другий загони йшли спішно, але більше ночами. За тиждень флотилія і кіннота промишляли вже в Перекопі і в «зіниці Ханства» — Бахчисараї. Найбільше ясирників, а з ними й скарбів Ріг-Ждан вивільнив у Арбаутуці, а Сірко — в Кафі та в улусах Шірін-бея.
Цього разу загони часом воювали лише із капичеями-воротарями і тарчами, бо решта міщан, ташійців-стійбищан і пастухів на гірських яйлах-пасовищах, почувши про прихід Шайтана, як правовірні, падали на коліна в бік Кибли і зводили догори руки в молитві, в душі проклинаючи гяур-оглу — християнське кодло. Цим походом було звільнено понад десять тисяч ясирників і значну частину з них оконено. В зворотну путь ішли з нав'юченими кіньми, та й байдаки ледве не тонули від перевантаження. Рідкісно вдалою була ця виправа січовиків, бо не лише вони поверталися з кількома в'ючними кіньми кожний, і ясирники мали по кілька в'юків добра. Серед ясирників було багато московитів і донців, ще в путі, озброєні, вони були відпущені додому. Сірко не тішився неймовірним успіхом походу, як всі січовики, бо перед очима досі стояли корсти-домовини сина Петра і матері Домни. Він і в похід ходив із ними, і в Січі, закрившись у своєму бурдюгу, просиджував у жалобі та задумі.
Три дні писар Суховій і скарбник Лукаш Мартинович вели опис скарбів, приправлених січовиками, а четвертого навідали Сірка в бурдюгові Суховій із якимось молодиком.
— Привів тобі, пане отамане зацний, ось Яцька Гирю,— присів Суховій на пень без запросин.— Порадилися із кошовим, паном Остапом Васютенком, що, може, ти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під Савур-могилою», після закриття браузера.