Читати книгу - "Замок"

Якби вони не так швидко пролетіли, якби їх було трохи більше! Чотири дні – це замало, навіть якщо дуже стараєшся, напружуєшся до знемоги, можливо, п'яти днів уже й вистачило б, але чотири – це надто мало. За чотири дні Пепі змогла здобути чимало шанувальників та друзів. Якщо вірити всім поглядам, то вона просто пропливала по залу в морі доброзичливості, писар на ім'я Бартмаєр закохався в неї, подарував їй цей ланцюжок зі своїм портретом всередині, хоча останнє й можна було вважати зухвалістю. Трапилося чимало подій, але це були лише чотири дні, і за чотири дні люди майже, хоча й не цілком, забули про Фріду, Пепі може присягнутися, що це правда. Можливо, її забули б і швидше, якби вона заздалегідь передбачливо не привернула до себе увагу великим скандалом, завдяки цьому всі говорили про неї, вона знову стала новою й цікавою для людей, її хотіли побачити тільки з цікавості. Усе те, що їм набридло й стало огидним, отримало новий блиск завдяки К., хоча у всьому іншому його заслуги були більше ніж скромними. Ясна річ, люди не пожертвували б задля цього Пепі, якби вона постійно була поряд, у них перед очима. Але всі вони – переважно старші пани, з усталеними звичками, і їм потрібен час, щоб звикнути до нової дівчини за шинквасом, навіть якщо вона й краща за попередницю, навіть усупереч їхньому бажанню, все одно кілька днів їм таки потрібно. Можливо, п'яти вже б вистачило, але чотири – це надто мало, усі вважали Пепі тимчасовою заміною. А тоді ще й трапилося найгірше: протягом цих чотирьох днів Кламм, хоча два з них і провів у Селі, не спускався до шинку. Якби він прийшов, це було б вирішальним іспитом для Пепі, випробуванням, якого вона, зрештою, найменше боялася, якого з радістю чекала. Ясна річ, вона ніколи б не стала – таких речей краще не торкатися словами – коханкою Кламма і навіть не привласнила б собі таке високе звання обманом, але вона вміла б не гірше за Фріду мило посміхнутися, ставлячи пиво на стіл, привітатися й показати себе без Фрідиної унадливості. І якщо Кламм узагалі щось шукає в дівочих очах, то в очах Пепі він знайшов би більше ніж потрібно. Але чому він не прийшов? Випадково? Пепі теж так подумала тоді. Протягом обох перших днів вона чекала його кожної миті, навіть уночі. «Зараз прийде Кламм», – думала вона й неспокійно ходила туди-сюди, нетерпляче прагнула зустріти його першою. Це постійне розчарування дуже її виснажувало, можливо, через це вона працювала не так старанно, як могла б. Коли в неї траплялася вільна хвилина, вона вислизала в коридор, куди персоналові суворо забороняється Заходити, і ховалася там у куточку. Хоч би Кламм прийшов, хоч би я могла взяти його з кімнати і винести на руках донизу, до шинку. Я не впаду під цим тягарем, яким би важким він не був. Але він не прийшов. У тому коридорі нагорі надзвичайно тихо, цю тишу неможливо собі уявити, не побувавши там. Там настільки тихо, що довго витримати цього неможливо, тиша виганяє геть. Але знову й знову, десять разів вигнана звідти, Пепі поверталася назад. Це не мало сенсу. Якщо Кламм захоче прийти, він прийде, але якщо ні, Пепі не зможе виманити його донизу, навіть якщо в цьому куточку серце вискочить із її грудей. Це було безглуздо, але якщо він не прийде, то все інше теж не мало сенсу. А він не прийшов. Сьогодні Пепі знає, чому він не прийшов. Фріда потішилася б, побачивши Пепі в куточку коридору з обома руками, притиснутими до серця. Кламм не спустився донизу, бо Фріда цього не допустила. Зробила вона це не завдяки проханням, її прохання не доходять до Кламма. Але ця павучиха має всюди зв'язки, про які ніхто не знає. Якщо Пепі говорить щось відвідувачеві, то робить це відкрито, сусідній стіл теж може все почути. Фріда нічого не говорить, вона ставить пиво і йде геть, тільки її шовкова нижня спідниця, – єдине, на що вона не шкодує грошей, – таємниче шарудить. Якщо ж вона вирішує щось сказати, то не робить цього відкрито, а схиляється до гостя й шепоче йому на вухо, так що за сусіднім столом витягують шиї й вуха, аби щось почути. Те, що вона скаже, мабуть, якась дурниця, хоча й не завжди. У неї є зв'язки, вона зміцнює одні завдяки іншим, а якщо десь це не виходить, бо хто ж довго цікавитиметься Фрідою, то вона тримається за когось одного. Зараз вона почала використовувати свої зв'язки. К. дав їй для цього можливості, бо замість того, щоб сидіти вдома і стерегти її, він майже не бував біля неї, ходив усюди, зустрічався із людьми, в нього вистачало часу на все, крім Фріди. А щоб дати їй іще більшу свободу, він навіть погодився перебратися із заїзду до порожньої школи. Непоганий початок медового місяця. Звичайно, Пепі буде останньою, хто дорікне К. за те, що він не витримав з Фрідою, з нею неможливо витримати. Але чому він не покинув її зовсім, навіщо постійно повертався до неї, навіщо своїми походеньками створював враження, ніби старається для неї? Це виглядало так, ніби лише після зустрічі з Фрідою він усвідомив власну нікчемність, захотів стати гідним неї, вирішив якось піднятися і через це тимчасово відмовився од можливості бути поряд із нареченою, аби потім надолужити втрачене. Натомість Фріда не витрачає часу марно, вона сидить у школі, куди, напевно, сама затягла К., і стежить за «Панським двором» та за діями К. У неї під рукою чудові гінці – помічники К., яких він їй залишає, і цього неможливо збагнути, навіть якщо знаєш К. Вона посилає їх до своїх старих друзів, нагадує про себе, скаржиться на те, що вона потрапила в полон до такого чоловіка, як К., натравлює їх на Пепі, повідомляє про своє швидке повернення, просить про допомогу, присягається нічого не говорити Кламмові, робить вигляд, ніби Кламма потрібно берегти від усього цього і ні в якому разі не можна пускати донизу, до шинку. Те, що вона перед іншими видає за турботу про Кламма, перед господарем виставляється як Фрідина перемога, вона зауважує, що Кламм більше не приходить. Як може він прийти, якщо обслуговує якась там Пепі? Господар нічим не завинив, адже Пепі була найкращою заміною з усіх можливих, але вона негідна, навіть на кілька днів.