Читати книгу - "Емма"

досить швидко. Містер Вестон і місіс Елтон мали бути першими, а за ними — містер Френк Черчілль і міс Вудхаус. Емма мусила змиритись і стояти другою за місіс Елтон, хоча вона завжди вважала, що цей бал був улаштований спеціально для неї. І як тут їй було не задуматися про заміжжя!

Наразі місіс Елтон безперечно перемогла в тому, що марнославство її отримало цілковите задоволення, бо хоча вона і мала намір розпочати бал з Френком Черчіллем, від цієї переміни вона нічого не втратила. Могло бути, що містер Вестон виявиться кращим партнером, ніж його син. Емма ж, незважаючи на цю несподівану неприємність, щасливо усміхалася, радісно спостерігаючи за утворенням довгенької низки пар, і наперед тішачись тими численними годинами небачених веселощів, що чекали на неї. Найбільше її турбувало те, що містер Найтлі не збирався танцювати. Він стояв серед глядачів, хоча негоже йому було так чинити — він мусив танцювати, а не ставити себе в один ряд з одруженими чоловіками, батьками і гравцями у віст, котрі тільки робили вигляд, що цікавляться танцями, а самі чекали, доки набереться необхідна для партії кількість гравців. А він же такий моложавий! Ніде б він не контрастував так разюче з оточуючими, ніж там, де стояв. Емма відчувала, що його висока, струнка і підтягнута фігура, що вивищувалася серед незграбних форм і похилих плечей літніх людей, неминуче притягувала численні погляди; а, крім її партнера, серед цілої низки молодих людей не було жодного, хто міг би з ним зрівнятися. Він наблизився на декілька кроків, і цих декількох кроків було достатньо, щоб уявити, з якою витонченою шляхетністю, з якою граціозністю він мусив танцювати, якби тільки захотів. Щоразу, коли вона ловила його погляд, він силувано посміхався, але загалом вигляд у нього був невеселий і задумливий. Їй хотілося, щоб йому більше подобалось оточення, більше подобався Френк Черчілль. Їй здавалося, що він часто за нею спостерігає. Емма не тішила себе думкою, що містер Найтлі замислився саме над тим, добре чи погано вона танцює; але якщо він засуджував її поведінку, то це її не лякало. Між нею та її партнером нічого, крім флірту, не було. Вони більше скидалися на веселих, добрих приятелів, аніж на закоханих. Те, що Френк Черчілль уже думав про неї менше, ніж раніше, сумнівів не викликало.

Бал проходив просто прекрасно. Турботи і безустанні клопоти місіс Вестон не пропали надаремне. Усі виглядали щасливими; і висновок про пречудовий бал, до якого зазвичай приходять під його кінець, було зроблено ще тоді, коли він тільки-но почався. Цей бал не був багатшим на якісь важливі, варті особливої згадки події, ніж зазвичай бувають бали. Однак одну з них Емма все ж таки підмітила. Через два танці мала початися вечеря, а в Гаррієт не було партнера — вона лишалася єдиною незайнятою дівчиною, що сиділа і не танцювала; а досі пари підбиралися таким чином, що важко було уявити, як можна було розбити хоча б одну з них. Але трохи згодом така думка в Емми все ж таки з'явилася, коли вона побачила, як містер Елтон почав наближатися до них неквапливою і невимушеною ходою. Він не запросив би Гаррієт танцювати, якби цього можна було уникнути, — щодо цього вона була певною; і тому очікувала, що він кожної миті може шаснути у картярську кімнату.

Однак втеча не входила до його планів. Він забрів у ту частину кімнати, де сиділи глядачі, заговорив до когось із них, а потім почав походжати попереду, наче хизуючись своєю незаангажованістю і своєю рішучістю її зберегти. Він навіть декілька разів підходив дуже близько до міс Сміт або розмовляв з тими, хто перебував поруч із нею. Емма все це бачила. Новий танець іще не почався; вона якраз пробиралася вперед, завдяки чому мала час озирнутись і, трохи повернувши голову, змогла побачити все, що відбувалося. Коли Емма дійшла до середини низки танцюючих, уся група глядачів лишилася якраз позаду неї, але містер Елтон був так близько, що вона чула кожні півслова діалогу, який відбувався саме тоді між ним і місіс Вестон; а крім того Емма помітила, що його дружина, котра стояла відразу перед нею, не тільки прислухається, а ще й заохочує його промовистими поглядами. Добросерда і лагідна місіс Вестон полишила своє місце, підійшла до нього й запитала: «А ви що, не танцюєте, містере Елтон?»

На що він хутенько відповів:

— Ну чому ж — танцюю, місіс Вестон. Якщо ви підете зі мною танцювати.

— Хто, я? — та ні, що ви, я знайду вам кращу партнерку. Яка з мене танцюристка!

— Якщо місіс Гілберт бажає танцювати, — сказав він, — то я певен, що це зробить мені велику приємність, бо хоч я і почуваюся як статечний одружений чоловік, котрому вже не до танців, мені завжди було б дуже приємно стати обіруч з такою доброю знайомою, як місіс Гілберт.

— Місіс Гілберт не хоче танцювати, але тут є незайнята дівчина, і я дуже б хотіла, щоб вона потанцювала, — це міс Сміт.

— О, міс Сміт! А я й не помітив… Ви такі люб'язні… коли б я не був статечним одруженим чоловіком… Але мені вже не до танців, місіс Вестон. Прошу вашого вибачення. Я готовий виконати будь-яке інше ваше прохання, але мені вже не до танців.

Місіс Вестон не сказала нічого більше; й Еммі лишилося тільки здогадуватися, з яким, напевне, спантеличенням і приниженням поверталася вона до свого стільця. Оце так містер Елтон! Такий приязний, люб'язний і добрий містер Елтон! На якусь мить вона озирнулася довкола — і побачила, як він приєднався віддалік до містера Найтлі й саме вмощувався, щоб почати якусь солідну розмову, обмінюючись при цьому зі своєю дружиною тріумфуючими поглядами.

Більше вона на них не дивилася. Серце її палало гнівом, і вона боялася, що й обличчя — також.

І тут в око їй упала приємніша картина — містер Найтлі вів Гаррієт до групи танцюючих! Ніколи вона не була такою здивованою й майже ніколи — такою задоволеною, як у цей момент. Вона відчувала і вдячність, і радість — як за Гаррієт, так і за себе, їй дуже хотілося подякувати йому; і хоча до них було надто далеко, щоб розмовляти, вираз її обличчя сказав дуже багато, коли їй вдалося знову спіймати його погляд.

Танцював містер Найтлі так, як Емма і сподівалася, — винятково гарно; можна було б вважати, що Гаррієт надзвичайно поталанило, якби не те жорстоке приниження, якого вона недавно зазнала,