Читати книгу - "Талiсман"

Хлопчик пішов до приятеля. Вовк не рухався, однак його постать якимось чином збільшилася, стала напруженішою і мудрішою.

Наступний крок вимагав від Джека ще більше мужності, ніж перший. За двадцять ярдів він бачив, що Вовк і далі змінюється. Його волосся стало густішим і розкішнішим, ніби він помив його і висушив феном. Здавалося, ніби Вовкова борода справді починалася саме під очима. Він продовжував сидіти на місці, але все юнакове тіло стало більшим і сильнішим. Очі, наповнені рідкісним вогнем, блимали помаранчевим гелловінським полум’ям.

Джек змусив себе підійти ближче. Він мало не спинився, коли побачив, що у Вовка тепер замість рук лапи, але наступної миті збагнув, що це руки, просто пальці вкриті грубим чорним волоссям. Вовк і далі дивився на нього своїми полум’яними очима. Джек знову скоротив наполовину відстань між ними, а тоді спинився. Вперше з миті зустрічі з Вовком біля річки на Територіях хлопчик не міг прочитати виразу приятелевого обличчя. Можливо, Вовк уже став надто чужим, а може, волосся вкривало надто велику частину його обличчя. Та він був певен, що Вовк переживає якісь сильні емоції.

За дюжину футів від Вовка Джек зупинився і змусив себе зазирнути в очі перевертню.

— Вже скоро, Джекі, — сказав Вовк, і його губи роззявилися в жахливій подобі усмішки.

— Я подумав, що ти втік, — сказав Джек.

— Сидів тут, очікуючи на твоє повернення. Вовк!

Джек не знав, як інтерпретувати цю заяву. Вона невиразно нагадала хлопчику про Червону Шапочку. Вовкові зуби виглядали особливо чисельними, гострими і сильними.

— Я приніс замок, — сказав він. — Чи з’явилися в тебе якісь ідеї, доки мене не було?

Вовкове обличчя — очі, зуби та й усі інші частини тіла — піднялися до Джека.

— Тепер ти стадо, Джекі, — сказав Вовк. Він підвів голову і видав довге, протяжне виття.

8

Якби Джек Сойєр не був таким наляканим, то сказав би: «Ти маєш до цього хист, ага?», — або: «Якщо ти й далі так продовжуватимеш, то всі собаки в óкрузі будуть нашими», — але обидві фрази так і згинули невимовленими. Він надто боявся сказати хоч слово. Вовк знову подарував йому першокласну посмішку, придатну для телереклами ножів «Ґінсу», а тоді легко скочив на ноги. Окуляри Джона Леннона, здавалося, зникли в колючій щетині над бородою і в густому волоссі на скронях. Джек подумав, що зріст вовкулаки зараз сягає семи футів, а завтовшки він, як пивні барила з комірчини «Пивниці Оутлі».

— У цьому світі є хороші запахи, Джекі, — сказав Вовк.

І Джек нарешті розкусив його настрій. Вовк почувався захопленим. Він нагадував людину, котра виграла особливо важкий конкурс, не маючи жодних шансів на перемогу. А з-під його тріумфу просочувалося щось радісне й дике, уже бачене Джеком раніше.

— Хороші запахи! Вовк! Вовк!

Джек обережно відступив крок назад, запитуючи себе, чи стоїть він з навітряного боку від Вовка.

— Ти ніколи не казав нічого хорошого про це місце раніше, — сказав він трохи незграбно.

— Раніше, то раніше, а тепер — це тепер, — відповів Вовк. — Хороше. Багато хорошого навколо. Вовк знайде все хороше, не сумнівайся.

Так стало ще гірше. Джек бачив — мало не фізично відчував — відверту, впевнену пожадливість, аморальний голод, що сяяли в червонястих очах.

«Я з’їм усе, що впіймаю і вб’ю», — казали вони.

Впіймаю і вб’ю.

— Вовку, сподіваюся, до цього всього хорошого не належать люди, — спокійно сказав Джек.

Вовк підвів підборіддя, і з його горла вирвалося булькання на межі виття і сміху.

— Вовки мають їсти, — сказав він, і голос його був веселим. — О, Джекі, як же Вовки мають їсти. ЇСТИ! Вовк!

— Я збираюся зачинити тебе в тому хліві, — сказав Джек. — Пам’ятаєш, Вовку? Я приніс замок. Будемо сподіватися, що він тебе стримає. І пропоную починати вже, Вовку. Ти лякаєш мене до всирачки.

Тепер з Вовкових грудей вирвався булькотливий сміх.

— Боїшся! Вовк знає! Вовк знає, Джекі! Від тебе пахне страхом.

— Не дивно, — відповів Джек. — Ходімо зараз до хліва, гаразд?

— О, я не піду до хліва, — відповів Вовк, і довгий гострий язик вислизнув із щелеп. — Ні, не я, Джекі. Не Вовк. Вовк не може піти у хлів. — Щелепи розтулилися і сяйнули гострі зуби. — Вовк згадав, Джекі! Вовк! Просто тут і просто зараз!

Вовк згадав!

Джек відступив назад.

— Ще сильніший запах страху. Навіть на твоїх черевиках. Черевиках, Джекі! Вовк!

Вочевидь, черевики, які пахли страхом, мали бути дуже смішними.

— Ти маєш піти у хлів, ось що тобі треба пам’ятати.

— Неправильно! Вовк! Ти підеш у хлів, Джекі. Джекі йде у хлів! Я пригадав! Вовк!

Очі вовкулаки змінилися з палаюче-помаранчевих на м’який, затишний відтінок пурпурового.

— З «Книги Доброго Господаря», Джекі. Історія про Вовка, Який Не Шкодить Своєму Стаду. Пам’ятаєш, Джекі? Стадо йде в хлів, і замок вішається на двері. Коли Вовк відчує, що до нього наближається Перевтілення, стадо йде в хлів і замок вішається на двері. Він не Нашкодить Своєму Стаду. — Щелепи знову розчахнулися, і кінчик темного довгого язика закрутився догори, демонструючи абсолютне задоволення. — Ні! Ні! Не Шкодити Своєму Стаду! Вовк! Просто тут і просто зараз!

— Ти хочеш зачинити мене в хліві на три дні?

— Мені треба їсти, Джекі, — просто сказав Вовк, і хлопчик побачив, як щось темне і похмуре швидко промайнуло в його очах. — Коли Місяць забере мене з собою, треба їсти. Тут хороші запахи, Джекі. Багато їжі для Вовка. Коли Місяць відпустить мене, Джекі вийде з хліва.

— А що, як я не хочу сидіти зачинений три дні?

— Тоді Вовк вб’є Джекі. І Вовка буде проклято.

— Це все є в «Книзі Доброго Господаря», так?

Вовк кивнув головою.

— Я згадав. Я вчасно згадав, Джекі. Доки чекав на тебе.

Джек намагався прийняти Вовкову ідею. Йому доведеться просидіти три дні без їжі. Вовк гулятиме, де заманеться. Він сидітиме у в’язниці, а перед Вовком — увесь світ. І все ж таки, це, певно, єдиний спосіб пережити Вовкове Перевтілення. Якщо вибирати між триденною дієтою і смертю, Джек, звісно, обрав би порожній живіт. І тоді хлопчику враз здалося, що ця