Читати книгу - "Учта для гайвороння"

Росбі згідливо затрусив головою, запобігливо кивнув і додав:

— Сила на морі — справа першочергова!

— Чи не скористатися нам залізняками? — запитав Ортон Добромир. — Ворогом нашого ворога? Як гадаєте, чого забажає від нас Морекамінний Престол за дружбу та союз?

— Вони хочуть північ, — відповів великий маестер Пицель, — яку ясновельможний батечко нашої королеви водночас пообіцяли домові Болтон.

— Як незручно виходить, — зауважив Добромир. — Але ж північ величенька. Її землі можна поділити — і навіть не навіки. Болтон, імовірно, погодиться, коли ми запевнимо його, що наша потуга перейде до нього, щойно Станіса буде знищено.

— Я чув, Балона Грейджоя більше немає? — перепитав пан Гарис Звихт. — Нам відомо, хто нині править островами? Чи мав князь Балон синів?

— Лео? — кахикнув князь Гиліс. — Тео?

— Теона Грейджоя виростили у Зимосічі вихованцем Едарда Старка, — мовив Кайбурн. — Він навряд чи дружньо налаштований до нас.

— Я чув, його вбили, — додав Добромир.

— Хіба там з родичів лишався тільки син? — Пан Гарис Звихт знову смикнув за борідку. — Брати! Були ж іще брати. Хіба ні?

«Варис би знав» — роздратовано подумала Серсея.

— Я не палаю бажанням лізти в одне ліжко з тією бридкою зграєю каракатиць. Їхня черга ще настане, коли ми дамо ради Станісові. Нам потрібен наш власний флот.

— Пропоную збудувати власні дромони, — подав голос Ауран Бурун. — Для початку хоча б десяток.

— А звідки узяти на них грошей? — запитав Пицель.

Князь Гиліс сприйняв його запитання як запрошення до нового кашлю, вихаркнув іще рожевої слини і витер її клаптем червоного шовку.

— У скарбниці… — спромігся він вичавити з себе, поки кашель не проковтнув слова, — немає… ми не можемо…

Пан Гарис усе-таки зумів виловити зміст з його слів між нападами кашлю.

— Але доходи корони ніколи не були вищими! — заперечив він. — Це мені сам пан Кеван казав!

Князь Гиліс знову закашлявся.

— …видатки… золоті киреї…

Та Серсея вже досить чула цих заперечень.

— Наш шановний скарбничий намагається нам сказати, що ми маємо забагато золотих кирей і замало золота. — Кахикання Росбі дратувало її вже до краю. «Гарт — хоч і Гидкий, та може, був би здоровіший.» — Так, доходи корони нині високі, але не досить, щоб змагатися з боргами Роберта, через що я вирішила затримати виплати нашого боргу Святій Вірі та Залізному Банкові Браавосу до скінчення війни.

Звісно, новий верховний септон ламатиме руки, святі та божі, а браавосці скрекотітимуть гірше за сорок… але що з того?

— Збережені гроші ми використаємо на будівництво наших нових кораблів.

— Ваша милість кажуть мудро, — зауважив князь Добромир, — і заходів уживають доречних. Навіть необхідних, зважаючи на війну. Я їх усіляко підтримую.

— Я теж, — додав пан Гарис.

— Ваша милосте, — закрякав Пицель тремтливим голосом, — з цього, боюся, ми матимемо більше біди, ніж вам здається. Адже Залізний Банк…

— …стоїть у Браавосі далеко за морем. Вони, маестре, матимуть своє золото. Ланістери завжди платять борги.

— У Браавосі є інше прислів’я. — Пицелів ланцюг тихенько дзеленькнув. — «Залізний Банк отримує своє», кажуть там.

— Залізний Банк отримає своє, коли я дозволю. А до того часу Залізний Банк шанобливо почекає. Князю Буруне, розпочинайте будівництво ваших дромонів.

— Слухаю волю вашої милості.

Пан Гарис зашурхотів якимись паперами.

— Наступна справа… ми отримали від князя Фрея листа, де він висуває деякі додаткові умови…

— Скільки йому ще земель та шани?! — скинулася королева. — Чи не мала його мати, часом, три цицьки?

— Панове радники можуть і не знати, — зауважив Кайбурн, — але шинками та харчівнями цього міста гуляють плітки, що корона може мати стосунок до злочину, скоєного князем Вальдером.

Інші радники витріщилися на нього непевними очима.

— Ви кажете про так зване Червоне Весілля? — запитав Ауран Бурун.

— Злочину?! — перепитав пан Гарис.

Пицель голосно прочистив горло. Князь Гиліс закашлявся.

— Особливо нестримані на язик ці так звані «горобці», — продовжив Кайбурн. — Кажуть, що Червоне Весілля спаплюжило всі закони божі та людські, і що всіх причетних до нього проклято навіки.

Серсея швидко вхопила, що він хотів сказати.

— Князь Вальдер у вельми похилих літах і скоро постане перед судом Вишнього Батька. Нехай «горобці» плюють на його ім’я, а ми тут геть ні до чого.

— Авжеж ні до чого, — закивав пан Гарис.

— Аніскілечки, — додав князь Добромир.

— Кому лишень на думку спало! — обурився Пицель.

Князь Гиліс закашлявся.

— Гарненький плювок на могилу князя Вальдера нікому не зашкодить, навіть могильних червів не налякає, — погодився Кайбурн, — але все-таки корисно покарати когось за це Червоне Весілля. Кілька фреївських голів добре прислужилися б справі замирення півночі.

— Князь Вальдер ніколи не віддасть у жертву жодного зі своїх, — мовив Пицель.

— Не віддасть, — поміркувала вголос Серсея, — та можливо, його спадкоємці не так зворушливо вірні родині. Сподіваймося, князь Вальдер скоро зробить нам люб’язність врізати дуба. Чи матиме новий князь на Переїзді кращу нагоду позбавитися свавільних зведенюків, незгідливих братів у перших, підступних сестричок? Варто лишень покласти на них провину і прилюдно засудити за злочин.

— Чекаючи на смерть князя Вальдера, тим часом варто розглянути іншу важливу справу, — мовив Ауран Бурун. — «Золота Дружина» розірвала угоду з Миром. Я чув коло порту балачки, що князь Станіс винайняв їх і везе через море до Вестеросу.

— Чим він їм платитиме? — запитав Добромир. — Снігом? Ті сердюки відомі як «Золота Дружина», не «Жебрацька». Скільки золота має Станіс?

— Небагато, — відповіла Серсея упевнено. — Князь Кайбурн розмовляв із жеглярами тієї мирійської галери в затоці. Вони твердять, що «Золота Дружина» рухається до Волантису. Якщо вони мають намір перепливти морем до Вестеросу, то обрали хибний напрямок.

— Можливо, їх стомили роки битв на боці, який весь час програє, — припустив князь Добромир.

— Може, й так, — погодилася королева. — Лише сліпий не побачить, що нашу війну майже виграно. Князь Тирел обсідає Штормолам. Водоплин обложено Фреями та моїм братом у перших Давеном — нашим новим Оборонцем Заходу. Кораблі князя Рожвина вже подолали Тарфійську протоку і