Читати книгу - "Поліція"

Літній чоловік повільно обернувся. Обличчя його зблідло. Блідий, як труп, подумав Мікаель Бельман. І справді, цей колір найбільше підходить небіжчикам. Губи літнього чоловіка заворушилися.

— Ти хочеш запитати, — сказав Мікаель Бельман, — що це таке? Відповідь така: це начальник поліції, що пішов у відставку, чинить тиск на слідство з метою завадити тому, щоб його син потрапив під слідство і зазнав законного переслідування, як усі інші громадяни цієї країни.

Голос літнього чоловіка прозвучав, як вітер у пустелі:

— Його там навіть не було! Я поговорив із Сондре. Його машина з травня знаходиться в автомайстерні, бо згорів двигун. Він не міг бути там!

— Шкода… — сказав Мікаель. — Преса і міська рада дізнаються, як ти намагався вплинути на поліцейського. Адже це навіть не було потрібно для того, щоб урятувати твого сина.

— Не існує ніякої фотографії цього автомобіля і тієї повії, хіба ні?

— Більше не існує. Ти ж велів її знищити. І хто знає, може, вона була зроблена раніше травня? — Мікаель посміхнувся. Не хотів цього робити, але не зміг утриматися.

На щоки літнього чоловіка повернулися барви, а разом з ними повернувся і низький голос.

— Ти ж не думаєш, що це зійде тобі з рук, Бельмане?

— Ну, не знаю. Я тільки знаю, що голова міської ради не захоче, щоб обов’язки начальника поліції виконувала корумпована людина, провину якої легко довести.

— Чого ти хочеш, Бельмане?

— Краще поцікався у себе самого, чого хочеш ти. Спокійного мирного життя з репутацією хорошого чесного поліцейського? Так? І ти зрозумієш, що ми не такі вже й різні, бо я хочу того ж таки. Я хочу робити свою роботу начальника поліції спокійно і мирно, я хочу розкрити справи про вбивство поліцейських без перешкод з боку члена міської ради, а потім я хочу заробити репутацію хорошого поліцейського. І як же нам обом досягти своїх цілей?

Бельман почекав трохи, щоб переконатися, що його співрозмовник зібрався і знову був у змозі стежити за його думкою.

— Я хочу, щоб ти сказав міській раді, що уважно вивчив справу, і професіоналізм тих, хто працював над нею, справив на тебе таке сприятливе враження, що ти не бачиш жодного сенсу втручатися в хід слідства і брати на себе керівництво ним. Бо ти, навпаки, вважаєш, що це зменшить перспективи розкриття справи. Що ти повинен порушити питання, наскільки правильно член міської ради, що відповідає за соціальну політику, оцінила ситуацію. Адже вона зобов’язана знати, що поліцейську роботу слід вести методично і з прицілом на далеку перспективу. І що тобі здається, вона запанікувала, бо, звичайно, усі ми знаходимося під тиском через цю справу, але вимоги слід пред’являти як до політичних, так і до професійних керівників, і не варто втрачати голову в ситуації, коли вона потрібна як ніколи. Голова тобто. Отже, ти наполягаєш на тому, щоб діючий начальник поліції продовжував свою роботу без жодного втручання, оскільки саме це принесе найкращі результати, і ти, таким чином, береш самовідвід.

Бельман вийняв із внутрішньої кишені конверт і кинув його через стіл.

— Це був короткий виклад того, що написано в листі, адресованому особисто голові міської ради. Можеш просто підписати й відправити. Як бачиш, на нього вже навіть марка наклеєна. До речі, ти отримаєш у своє повне розпорядження цей МРЗ-плеєр після того, як я отримаю задовільну відповідь від голови міської ради про прийняте рішення. — Бельман кивнув на чайник: — Ну як, кава буде?

Харрі сьорбнув кави і подивився на своє місто.

Їдальня Поліцейського управління знаходилася на останньому поверсі й виходила вікнами на район Екеберг, фіорд і новий міський квартал, що зводився у Бйорвіку. Але Харрі дивився передусім на старі пам’ятки. Скільки разів він сидів тут в обідню перерву і намагався поглянути на свої справи під іншим кутом, іншими очима, побачити їх в іншій перспективі, тоді як усередині нього наростало бажання покурити і випити, і він говорив сам собі, що не вийде покурити на терасу доти, аж поки не придумає хоч би одну пристойну гіпотезу.

Йому здалося, що він сумує за тими днями.

Одна гіпотеза. Не просто химерна думка, а прив’язана до того, що можна перевірити, випробувати на практиці.

Він підняв чашку з кавою і знову опустив її на стіл. Чергового ковтка не буде, поки мозок за що-небудь не зачепиться. Мотив. Вони так давно б’ються головою об стіну, що, напевно, вже пора пошукати інший мотив. Пошукати там, де є світло.

Хтось відсунув стілець. Харрі підвів голову. Бйорн Гольм. Він поставив чашку з кавою на стіл, не розплескавши ні краплі, зняв із себе свою шапочку і наїжачив руде волосся. Харрі відчужено дивився на його рухи. Він що, хоче відкрити доступ повітря до шкіри голови? Чи це щоб не ходити з волоссям, що приклеїлося до голови, чого так боялося його покоління, але що, судячи з усього, подобалося Олегу? Декілька волосинок з чуприни прилипли до спітнілого лоба над окулярами в роговій оправі. Начитаний книжковий черв’як, мережевий онаніст, самовпевнений урбаніст, що приміряв на себе імідж невдахи, роль фальшивого лузера. Невже він виглядає саме так, ота людина, яку вони шукають? Чи він рожевощокий сільський здоров’як, що живе в місті, ходить у блакитних джинсах і практичному взутті, стрижеться в найближчій перукарні, миє сходи, коли настає його черга, завжди готовий допомогти, і ніхто не скаже про нього поганого слова? Порожні гіпотези. Ковтка кави не буде.

— Ну? — запитав Бйорн, щедро глитнувши гарячого напою.

— Бачиш… — почав Харрі. Він ніколи не запитував Бйорна, чому сільський житель носить растаманську шапочку, а не ковбойський капелюх. — Гадаю, нам потрібно уважніше вивчити вбивство Рене Калснеса. І слід забути про мотив і звернути увагу виключно на технічні факти. У нас є куля, якою його добили. Дев’ять міліметрів. Найпоширеніший калібр у світі. Хто ним користується?

— Усі. Абсолютно всі. Навіть ми.

— М-м-м. Ти знав, що в мирний час поліцейські здійснюють чотири відсотки вбивств у всьому світі? А в країнах третього світу — дев’ять відсотків. Отже, люди нашої професії вбивають більше, ніж люди будь-якої іншої професії у світі.

— Отакої, — вимовив здивовано Бйорн.

— Він дурниці каже, — втрутилася Катрина. Вона підсунула стілець до їхнього столу і поставила на нього велику чашку чаю, що парувала. — В сімдесяти двох відсотках випадків, коли люди наводять статистичні дані, вони беруть їх зі стелі.

Харрі зареготав.

— Це смішно? — запитав Бйорн.

— Це жарт, — відповів Харрі.

— І в чому тут сіль? — поцікавився Бйорн.

— Запитай у неї.

Бйорн