Читати книгу - "Стежка навколо вогню, Лариса Лешкевич"

– Так! Але він не знає, хто я така. Коли ми зустрілися, я виглядала набагато старшою через ваш магічний обряд, а тепер стала сама собою... Ви зробили величезну помилку, викравши мене. Я – дочка північних чаклунів, а він, Кадмас –  мій наречений і спадкоємець магів Променистих Берегів! – неголосно вимовила Оейде і мимоволі з гордістю  підняла голову.

– То ти чаклунка, – проскрипіла Гла, звиваючись змією, підповзаючи ближче до Оейде, – Тому Рамхеб не зміг із тобою впоратися! Але ж я ворожила на листі полину...

– І ти допоможеш мені?

– Допоможу! Але присягнись своїм древнім родом, що не станеш мститися! – зажадала Гла, піднімаючись на ноги.

– Тобі не стану, а ось решті...

– До решти мені тепер діла немає, кожен сам по собі, – з несподіваною злістю пробурчала карлиця.

– Присягаюсь!

– Я бачила в долині вершників, що зупинилися на привал...

– Це, напевно, з Лянсіди! Вони приїхали на підмогу Кадмасу! – скрикнула Оейде, в страшному хвилюванні притискаючи до грудей долоню.

– Тоді вони ось-ось зустрінуться! Ходімо, я знаю, що робити! 

Оейде прислухалася.  У сутінках  знову чулося нескінченне кукування зозулі. І тієї ж миті над головою дівчини, важко ляскаючи крилами, пролетів пугач.  Ухнув і зник у темряві. 

Серце Оейде затремтіло від радісного томління.  Може, сама вона,  Господиня Опівнічного Сонця поставила на її шляху цю карлицю, щоб вказати вірну дорогу?

– Йдемо, йдемо! – Гла махнула рукою і швидко побігла вперед на своїх коротких кривеньких ніжках.