Читати книгу - "За вуаллю брехні, Юлія Ковалевська"

– Я думав ти спиш. Знову кошмари?

– Звідки ти знаєш? – а потім вона зрозуміла. – Вчора те саме було? Тому ти ліг до мене?

– Так. Мені лягти?

Дівчина вагалась.

– Так, – ледь чутно промовила вона.

Чоловік трохи посунув її до іншого краю, бо минулої ночі він ледь тримався, аби не впасти з ліжка. Ліг поруч так само, як тоді. Знову взяв Ессі за руку, від чого її тілом пройшло приємне тепло.

– Розповіси про той сон? – тихо запитав він. Ессі мовчала. – Я розумію. Давай краще спати. Тобі треба відпочити.

– Тобі не сняться вони? – раптом усе ж запитала білявка.

– Хто?

– Ті кого ти вбив. Вони не приходять вночі?

– Я не бачу снів, – Естеса розуміюче кивнула. – Він тобі сниться?

– Так... – навіть у цілковитій тиші її голос було важко розчути.

– Ти захищалась. У цьому немає нічого поганого. Подумай про те, що їх би не мучила совість за те, що б вони зробили з тобою, якби не з’явився я. Можливо, комусь уже пощастило менше, ніж тобі. А тепер вони більше нікого не скривдять.

– Можливо ти маєш рацію, – задумливо протягнула ерцгерцогиня.

– А тепер спробуй заснути. На добраніч, Ессі.

– На добраніч...