Читати книгу - "Я обираю бути твоєю, Ольга Островська"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
− У вас не було проблем через мене, сьєре? − цікавлюся рівним тоном. І чого він так дивиться? У мене на голові роги не виросли, я у дзеркало заглядала.
− Ні, сьєро. Адамір не побачив у моїх діях нічого... зайвого. Дякую за занепокоєння.
Фух. Киваю задоволено, не приховуючи свого полегшення. Не подобається мені давати Року приводи для власницьких ревнощів. І не хочеться, щоб хтось через мене постраждав.
– Як Жозелін почувається насправді? Мені вона точно скаже, що все добре.
− Вже набагато краще, але пару днів сильно болітиме голова. Можливі інші не дуже приємні наслідки. В неї не вистачає власного ресурсу на швидке відновлення. Але Жозі вперто прагне виконувати свої обов'язки. Я заручився підтримкою вашого чоловіка і наполіг на більш ретельному лікуванні. І вас прошу не піддаватися на її вмовляння і запевнення. Компанію вона може скласти, а працювати поки що точно ні.
– Не піддамся. Не хвилюйтеся, − запевняю я куарда, кинувши на нього зацікавлений погляд. Він, судячи з усього, Жозелін дуже добре знає. І щиро турбується про неї, щоб вона там собі не думала. Може, не все так безнадійно?
Розмовляючи, до лазарету ми дістаємося досить швидко. Проминувши вартових, потрапляємо в довгий коридор. І тут з крайньої палати, повз яку якраз йдемо, з'являється незнайомець, лікар, судячи з усього. Він відкриває двері досить широко, і я встигаю вихопити поглядом, що там, на лікарняному ліжку, із закритими очима лежить… блідий як мрець Ескаєр Лаяре.
А цей як тут опинився?
За інерцією роблю ще кілька кроків, а потім все ж таки зупиняюся, з подивом обертаючись до свого супутника.
− Сьєре Фалькар, а ви не знаєте, як тут опинився Ескаєр Лаяре? Він покинув палац учора ще в першій половині дня, хіба ні?
− Я думаю, вам краще запитати про це у вашого чоловіка, сьєро, − ухиляється від прямої відповіді есбешник Рока. – Я не володію всією інформацією з цього питання.
Ага-ага, читай: "Не знаю, що вам можна знати, а що не можна". Ну гаразд. Справді запитаю Рока… Якось… Обережно.
− Добре, так і вчиню, − погоджуюсь я вголос.
І ще майже хвилину стою, борючись з ірраціональним бажанням піти й все-таки зазирнути в палату до біологічного батька моєї дитини, щоб дізнатися, що з ним трапилося. Але здоровий глузд зрештою перемагає. Допомогти я йому навряд чи чимось зможу, а от викликати невдоволення чоловіка – це запросто. Хтозна, а раптом Лаяре навіть причетний до вчорашньої диверсії? Раптом він небезпечний? Ні, не піду – це буде безглуздо.
Розібравшись у собі та прийнявши, як мені здається, правильне рішення, я під схвальний смішок Фалькара продовжую свій шлях. І все вони помічають, ці куарди.
Втім, йти доводиться недалеко. Фалькар трохи обганяє мене і відчиняє двері, треті, рахуючи від тих, за якими я побачила Ескаєра.
Мою компаньйонку ми знаходимо в компанії незнайомого лікаря. Бліда дівчина лежить на ліжку, а місцевий ескулап, присівши поруч, проводить обстеження, поклавши долоні їй на лоб і на сонячне сплетіння. На нашу появу він ледве реагує, кинувши розсіяний погляд і знову зосередившись на своїй пацієнтці.
− Добрий ранок, ми не завадимо? − тихо цікавлюся я.
− Анітрохи, шановна сьєро, − бурмоче лікар. − Проходьте, звичайно. Я скоро закінчу.
– Сьєро Соломія? − також тихо відгукується Жозелін, скосивши очі в мій бік. Наскільки це у неї виходить під чужою долонею. − З вами все гаразд?
– А що мені станеться? − хмикаю з трохи перебільшеною іронією і підходжу ближче, вдивляючись у її обличчя. Здається, виглядає бідолашна куарда дійсно трохи краще, ніж учора. – Це питання тобі треба ставити. Як твоє самопочуття?
− Я в порядку. Дякую, – на блідих губах Жозелін з'являється вдячна посмішка, і вона навіть чесно уточнює: – Майже. Але я дуже хотіла б повернутися до своїх обов'язків, якнайшвидше...
Позаду мене лунає роздратоване зітхання Фалькара. Добре він її все-таки прорахував. І спрацював на випередження, попередивши мене. Не те щоб я сама не зрозуміла, але все ж таки.
− Вибач, Жозелін. Але в цьому питанні я солідарна з думкою сьєра Фалькара. Тобі треба відновлюватися і лікуватися, − вимовляю якомога твердіше, з цікавістю спостерігаючи за тим, як лікар спантеличено хмуриться, а потім раптово зсуває свою руку дівчині на живіт.
І тут же я вловлюю дуже відчутну хвилю агресії від присутнього в палаті небайдужого до моєї компаньйонки куарда. Ще один ревнивець. І чому я не здивована? Куарди, щоб їм.
− Нічого не розумію, − бурмоче ескулап.
− Що відбувається? − Фалькар рішуче оминає мене, щоб теж підійти до ліжка. Нависає грізно над лікарем.
– Не впевнений… але, здається, я відчуваю енергію поділу заплідненої яйцеклітини, – зовсім уже розгублено вимовляє той, здивовано витріщаючись на білу, як крейда, Жозелін. – Але я зовсім не можу зрозуміти, як це можливо за вашого стану енергетичних каналів.
– Що… що ви маєте на увазі? Яку енергію? Що це означає? – запинаючись белькоче моя компаньйонка.
Лікар ще кілька секунд прислухається до своїх відчуттів і вже набагато впевненіше повідомляє.
− Це означає, що ви вже кілька годин, як вагітні, шановна сьєро. Вітаю.
− Але... але цього не може бути. Я пуста. І навіть не мала близькості з чоловіком цієї ночі, – голос Жозелін звучить розгублено і навіть злякано. – Якщо це жарт, то дуже жорстокий…
− Які жарти?! – обурено вигукує лікар, підводячись. – Я зараз організую вам повне обстеження. І раджу терміново повідомити батька дитини. Щоб цей плід отримав шанс вижити, злиття необхідно здійснити негайно. А що стосується часу статевого акту, то у вашому віці час знати, що чоловічі сперматозоїди живуть не одну добу.
Жозелін кидає безпорадний погляд на Фалькара. І в її величезних приголомшених очах стільки несміливої надії, що в мене серце стискається. Лікар, окинувши цих двох повним розуміння поглядом, робить крок у бік дверей.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я обираю бути твоєю, Ольга Островська», після закриття браузера.