Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

— Це ще чому? — ледь не зриваюся з ліжка. І вирішую встати, покурити. Дістав фінансюга. — Бо Аліса на шавці безрідній не одружиться? Ну так, ось так-то воно й виходить.

Дивиться фінансист уважно на мене.

— Кулаков, жінки заміж виходять, а не одружуються на комусь. А друге, дурниця. Це ж Аліса. Навпаки. Я думав, ти з тих, хто ніколи не одружується.

— Я з тих, хто з Алісою одружується. Мені насрати на все інше. І мене заїбало, що їй усі говорять постійно про її заміжжя. Ще й сватають з бовдурами.

— Механізм соціального тиску в справі! — піднімає палець Фрезь.

— Га? — змахую я попіл у склянку.

— Забудь, — відмахується ідіот. — Ясно-ясно. Точніше, нічого не ясно. Так, Роллс — узагалі одна з найбезпечніших марок авто. Як ти розбитися примудрився?

Дивимося одне на одного, і я киваю йому на двері.

— Так, усе полне лайно. Типу ти не зрозумів ще. Якщо не будеш говорити, що Аліса казала, іди вже на повітря.

Фрезь піднімається і складки на штанах розгладжує. Чашку з тачцею із собою забирає.

— Сказала, не знає, що їй робити далі. Аріведерчі, Василю.

Димлю біля вікна довго, від нудьги навіть за скло дивлюся. Потім у планшеті в справах копаюся, але один раз ще на внутрішній двір лікарні визираю.

Щось привертає мою увагу, рух уривчастий і змазаний, і колір ганчірки. За хвилину з-за лавки підліток показується. Хотів би сказати, що впізнаю шарпака за обличчям чи одягом, але насправді я його з півоберта запримітив просто за рухами.

І шарпак дивно оглядається. Оцінює місцевість. За дверима стежить.

Це що ще тут коїться?

Я бігу вниз метеором. Нога ватяна, звісно, але нічого. З другого виходу вилітаю, щоб зі спини до нього підібратися.

У нього хороші інстинкти, але шарпак розуміє, що ззаду проблема наближається, надто пізно.

— Ти що тут робиш?

Виривається, як недоумкуватий, і злими оченятами пуляє блискавки.

— Оглохнув чи що? Один тут?

Останнє запитую напівголосно. Тільки подумав про неї, уже тремор по потилиці.

— Відпусти! Поговорити треба!

Нічого собі. Ну раз поговорити, то тягну голодранця вбік, щоб ми з ним посеред двору не маячили. За деревом і між двох запорошених тачок відпускаю, але фіксую. Навіть ступню його в роздовбаних кросах. Що ще за взуття таке?

— Давай, навалюй.

Нещастя мнеться чомусь. Навколо поглядає. І знову здичавіло зло на мене втупляє.

— Аліса з тобою посварилася? — на одному духу видає.

Хочу потиличник дати допитливому, але замість цього дивлюся на кудлату голову. І думаю, підстригти його не завадило б, ще в минулому столітті. Теж мені матуся, пацану стрижку зробити не може.

Може, не дається шарпак? Ну я йому сам зроблю, буде її потім слухатися.

— Ага. Ну не вперше. Що, не ділиться мама з тобою секретами?

Оченята розчиняються навстіж, а потім гнівно примружуються. Гаразд, останнє було зайвим навіть для мене.

— А що питаєш?

— Ви... типу проти одне одного тепер? Чи ти допомогти можеш?

Через горло, наскрізь, крижаний кілок проходить. Усю вологу збирає, і сухість у мене в роті — наче  я всією головою в піску загруз.

— Чим допомогти? Можу, прямо зараз. Говори давай.

— Не... не нашкодиш їй?

Хапаю за майку голодранця, я сам незадоволений як виходжу з себе.

— Ти говори давай. Аліса мені дружиною буде. Яке ще нашкодити!

— Вона не повернулася вчора! Взагалі!

Пульс фігачить навіть на подушечках пальців, незважаючи на літри знеболювальної херні в крові. Відпускаю нещастя.

— Було таке колись? Дзвонив?

— Дзвонив, — вигукує він і мало не на місці підстрибує. — Не відповідає. Ніколи не було взагалі. Дивись, вона мені повідомлення ввечері надіслала.

Читаю, і вже думаю, треба зганяти нагору за речами і де б тачку швидко взяти. У мене Гелік у паркінгу, не пам'ятаю, чи на ходу він.

Аліса: Кошенятко, все добре. Затримуюся в опіковому. Завтра буду.

— Вона завжди називала тебе...

— ... козенятком, — закінчує за мене Ваня. — І вона навіть не запитала, як у мене справи!

Телефоную їй із його номера. Потім зі свого набираю, і кожен гудок студену отруту в мізки впорскує.

— Стій тут. Зараз повернуся. Ти мені тільки сказав?

Інтенсивно киває.

Три кроки роблю, а потім повертаюся.

— Так, зі мною краще йди. Іди за мною, я сказав!