Читати книгу - "Поетичні твори, літературно-критичні статті, Андрій Самойлович Малишко"

1956

# *

*

Радуюсь вам, молоді, тонкоброві,

Наче з бронзи відлиті, дзвінкі у розмові, Радуюсь очам, налитим блакитом, Радуюсь усмішкам,

палким і відкритим.

ПІСНІ

Там, де зір сім’я, неба течія,

Ходить садом вечоровим молодість моя. Оглядає цвіт, обриває цвіт,

Подає своїй любові вісточку ■— привіт.

Чи й тепер вона жде мене одна?

Чи заплетена тернами синя далина?

Ще шуміть вітрам, молодим літам Там, де квітку дарувала на кохання нам,

Там, де зір сім’я, неба течія,

Ходить садом вечоровим молодість моя. Виглядає ластівку в гаю,

Не послався дикий терен на любов твою.

1956 р.

ВЕЧІРНІ ВОГНІ

З тобою, кохана, ми підем у парі,

У щасті зустрінемо дні,

Де линуть^на хвилі І сяють у хмарі Вечірні далекі огні.

Зелені тополі на київській кручі, Дніпра голуба далина,

І хвилі ревучі,

Й бажання жагучі,

І з ними ти в серці — одна.

Одна — у цвітінні, в весняному чарі, Ти будь як надія мені,

Де линуть на хвилях ї сяють у хмарі Вечірні далекі огні.

1960 р.

СТУДЕНТСЬКА ЗАСТОЛЬНА

За синіми вікнами тліє імла, Лежить за гуртожитком міч. Збираймося, друзі, в польоти орла, Тривогам і долі навстріч.

А завтра доріженьки всіх розведуть,— Заграй нам, гітаро, заграй!

Одному на Волгу прослалася путь,

А двом аж на тихий Дунай.

Хай по колу піде кружка За життя, як май,—

Синьоокая подружко,

Нам заграй, заграй.

Хай негоди, злі хвилини Підуть в забуття.

Всі ми друзі, побратими На шляхах життя.

Наснились нам зорі вночі над Дніпром, Капітанів розцвічений дим,

І сивий професор за тихим столом Із спогадом давнім своїм;

І київські парки, подібні до мар,

Колись їх побачимо знов,

Згадаєм дискусій затаєний жар І першу юнацьку любов.

Згадаємо друзів І першу юнацьку любов.

1965 р.

СТАНЬ ЗОРЕЮ МЕНІ

Стань зорею мені на тривожній путі, На тривожнім крилі космодрому,

Я крізь неї побачу нитки золоті,

Що снуються до отчого дому.

Синім променем стань і сяйни біля віч, Стань диханням весни на світанні, Полиневою гілкою, айстрою вніч,

Хоч росою в розлуці й коханні.

Сняться очі твої, в голубім пломені, Стежка юності, хусточка біла.

Не ставай лиш' риданням на серці мені, Щоб душа, як ріка, не зміліла.

Простели своє сонечко в срібних ключах, На мою полонину гарячу;

Та не стань лиш сльозою мені на очах, Бо від неї шляху не побачу.

1966 р.

ВКРАЇНО МОЯ

Зорями з неба і квітами з гаю Сяє в літах дніпрова течія,

Слава тобі, великий рідний краю, Як я люблю тебе, Вкраїно моя.

В чисте і ясне В небо прекрасне Рідна Вітчизна чоло підвела. Розуму слава!

Леніну слава!

Стягам червоним хвала!

Сійся, родися, народная ниво, Друзі твої — братів одна сім’я, Будь же навік могутня і щаслива, Як я люблю тебе, о мати моя!

В чисте і ясне В небо прекрасне Рідна Вітчизна чоло підвела. Розуму слава,

Леніну слава!

Стягам червоним хвала!

Бурі здолаєм, зрівняємо хащі,

Долю твою проміння осія,

Добра, ясна, молода, і,роботяща,

Як я люблю тебе, Вкраїно моя.

Січень, 1968 р.

* * ж

Де літо зелене, мороз та сніги,

Де хвиля дніпровська летить в береги, Там зводиться греблі Залізна стіна

І сяє вогнями моя сторона.

Полтавські лужечки, дніпровська лоза, Пшеничного літа висока гроза,

І в далечі лине Моторів луна,

І сяє вогнями моя сторона.

Там станція наша в ранковій, порі З Дніпра привітання несе Ангарі,

Там зводиться греблі Залізна стіна

І сяє вогнями моя сторона.

Полтавська калина, дніпровська вода 1 дівчина мила, краса молода,

І труд, і'кохання, й вечірні вогні,

Де жив, де любив я в своїй стороні.

/

1968 р.

* *

Не

На калині цвіт Розквіта сто літ,

Так моя любов Розквітає знов.

Вірю, ти прийдеш І мене знайдеш,

Хоч одна, одна,

Як зоря ясна.

Світлим зором ти Душу освіти,

І засяю я,

Як любов твоя.

В теплий вітровій Чую голос твій.

Вже зима, зима,

А тебе нема.

Вірю, ти прийдеш І мене знайдеш,

Буде знов весна,

Як зоря ясна.

Милий, ти прийшов,

Я з тобою знов.

Обгорни мене,

Поцілуй мене.

Горя вже нема,

Не страшна зима,

Бо прийшла весна,

Як зоря ясна.

КЛЕНОВА ПІСНЯ

Платону Майбороді

Прийдіть до мене, кароокі дні,

Де білий світ стелився при мені, Дитинство билось, літо йшло на мене, Мій кучерявий, мій русявий .клене.

Кого я ждав, кого забуть не міг,

Ти був за свідка — листям на поріг, Благослови ж мої діла й понині,

Мій незабутній клене при долині.

Бо сивина не осягла чола,

Бо коло друзів лине до стола,

І сонце йде, і в’яне зло шалене,

Мій вірний брате, мій полтавський клене.

Снується дивом літечко зелене,

Мій український вересневий клене, Де біля тебе посмішки з облич,

І серця крик, і твій вечірній клич!

14. VII 1968 р.

ПІСНЯ

Серце б’ється, як згадаю Теплі ночі, тихі зорі,

Краю мій, донецький краю, ІТа Вкраїні, на просторі.

Де димки пливуть імлисті, Пахне сутінь вечорова,

На шахтарськім передмісті Бродить молодість кленова.

В душу проситься віднині Дзвін гармошки опівночі, Над копрами далі сині,

Біля серця сині очі.

За Дінцем моя дорога Шахтарів веде до кліті, Мати жде біля порога, Рідна мати в цілім світі.

Все на мене жде, я знаю,

В теплі ночі, тихі зорі.

Краю мій, донецький краю На Вкраїні, па просторі.

ПІСНЯ ДРУЖБИ

Здрастуй, земле доброї людини, Труд і пісня, зерно і трава,

Хай гарячий вітер України Нашу буйну волю обвіва.

Нам гаряче сонце щастям сіє, Даль-дорога сповнена чудес,

Здрастуй, земле вольная Росіє, Шир полів і синь твоїх небес.

Нам іти з тобою дні і ночі,

Нам разом віки долать круті, Мудрі, зорні Ленінові очі Нас ведуть незборених в путі.

ПІСНЯ ПРО УКРАЇНУ

Україно, рідний краю, Стороно моя жива,

Хай повік тебе минає, Даль твою не облягає Чорна хмара- грозова.

Ти, як мати, в час негоди Виглядаєш вдалині.

Цвіт, і спів, і тихі води, Молодої повні вроди, Увижаються мені.

Жита твої колосяться, Стежки широкі росяться, Земле моя, красо моя, Вкраїно дорога/.

Побраталась, подружила Із народами в труді, Зорева, радянська, мила, Буйноквітна і стосила, Йди в століття молоді.

Шляхи твої просторяться, , Вишневі зорі зоряться, Земле моя, красо моя, Вкраїно дорога.

ПОЕМИ

ПОСЛАННЯ ОЛЕКСАНДРУ ТВАРДОВСЬКОМУ

Де дні і ночі під ударом,

В огні, з села і до села,

Вітчизна, збурена пожаром,

Нас