Читати книгу - "Червоне і чорне, Стендаль"

Уривки розмов, випадкові зустрічі перетворюються в найочевидніші докази в очах людини, обдарованої уявою, якщо в серці її є хоч іскра вогню.

Шіллер

Наступного дня він знову почув, що Норбер говорив про нього з сестрою, і при його появі знову запанувала мовчанка, як і напередодні. Тепер його підозріння не мали меж. «Очевидно, ця чарівна молодь змовилася знущатися з мене. Треба визнати, що це далеко ймовірніше, далеко природніше, ніж гадана пристрасть мадемуазель де Ла-Моль до бідолахи секретаря. Та й чи здатні ці люди до пристрасних почуттів. Робити каверзи - це вони вміють! Вони заздрять мені за мої скромні переваги в розмові. Заздрість - це одне з їхніх дошкульних місць. Тепер усе ясно. Мадемуазель де Ла-Моль хоче мене переконати, що не байдужа до мене, тільки для того, щоб зробити з мене посміховисько в очах свого нареченого».

Це жахливе підозріння змінило моральний стан Жюльєна і легко знищило в його серці зародок кохання. Адже це кохання було породжене тільки винятковою вродою Матильди, або, вірніше, її шляхетною поставою й чарівними туалетами. Жюльєн все ж таки був щодо цього вискочнем. Недарма кажуть, що великосвітська красуня найбільш вражає простолюдина, який пробився своїм розумом до вершин суспільства. Адже ж не про душевні переваги Матильди мріяв Жюльєн всі ці дні. У нього вистачало здорового глузду, і він розумів, що зовсім не знав її душі. Все те, що він бачив, могло виявитись облудою.

Наприклад, Матильда ні за що в світі не згодилася б пропустити обідню в неділю і супроводила свою матір до церкви майже щодня. Коли траплялось, що в вітальні палацу де Ла-Моль якийсь необачний гість забувався й дозволяв собі хоч найменший натяк на жарт, що зачіпав справжні чи гадані інтереси трону або церкви, Матильда тієї ж миті прибирала холодної серйозності. Її грайливий погляд раптом набував безстрасної гордовитості старовинного фамільного портрета.

Проте Жюльєн добре знав, що в її кімнаті завжди лежать один-два томи найбільш філософічних творів Вольтера. Він і сам подеколи крадькома брав для себе по кілька томів цього прекрасного видання в розкішній оправі. Щоб приховати їх відсутність на полиці, він трохи розсував ті, що залишались. Але незабаром він помітив, що не тільки він читає Вольтера. Він удався до семінарських хитрощів і зв'язав волосинками ті томи, що, на його думку, могли цікавити мадемуазель де Ла-Моль. І справді, вони зникали на цілі тижні.

Пан де Ла-Моль, якого вивів з терпіння книгар, що надсилав йому тільки фальшиві мемуари, доручив Жюльєнові купувати всі більш-менш цікаві новинки. Але щоб отрута не поширювалась на домашніх, секретар одержав розпорядження ставити ці книги в окрему шафу в спальні маркізи. Незабаром Жюльєн переконався, що, як тільки серед цих новинок з'являлись книги, хоч трохи ворожі інтересам трону й церкви, вони негайно зникали. Зрозуміла річ, їх читав не Норбер.

Жюльєн перебільшував значення цього відкриття і приписував мадемуазель де Ла-Моль ледве не макіавеллівську двоєдушність. Це гадане лукавство в його очах було чарівним і становило мало не єдину моральну її перевагу - так набридли йому лицемірство і доброчесні розмови.

Він більше розпалював свою уяву, ніж віддавався чарам кохання.

Коли він, поринаючи в мрії, уявляв собі чарівну постать мадемуазель де Ла-Моль, її вишукані вбрання, білосніжну ручку, незрівнянну красу плечей і невимушеність усіх її рухів - лише тоді він почував себе закоханим у неї. І для довершення чарів він уявляв її собі Катериною Медічі. Він приписував її вдачі неймовірну глибину й підступність. Це був ідеал Малонів, де Фрілерів і Кастанедів, якими він захоплювався в юнацтві,- одне слово, для нього це був ідеал Парижа.

Та чи є щось дивніше в світі, ніж припустити глибину й підступність вдачі парижанки?

«Невже це тріо знущається з мене?» - думав Жюльєн. Хто хоч трохи знає вдачу Жюльєна, може собі уявити, яким холодним і похмурим ставав його зір, зустрічаючись із поглядом Матильди. З гіркою іронією відхиляв він вислови приязні, з якими вражена мадемуазель де Ла-Моль наважувалася звернутись до нього двічі чи тричі.

Ображене цією несподіваною зміною серце молодої дівчини, що звичайно було холодне, байдуже, чутливе тільки до розуму, пройнялося пристрасним почуттям, на яке тільки було здатне. Але у вдачі Матильди було разом з тим надто багато гордощів, і тому зародження почуття, яке ставило її щастя в залежність від іншого, завдало їй глибокого смутку.

Жюльєн вже дечого навчився з того часу, як приїхав у Париж, і добре бачив, що це не була одноманітна байдужа нудьга. Замість того, щоб жадібно шукати всіляких розваг, роз'їжджати по театрах і вечорах, як це було раніше, Матильда тепер уникала всього цього.

Матильда терпіти не могла французького співу, він нагонив на неї страшенну нудоту, а проте Жюльєн, який вважав своїм обов’язком бути присутнім на роз'їзді в опері, помітив, що вона стала часто бувати там. Йому здавалося, що вона втратила частину того бездоганного самовладання, яким так блискуче відзначалася її поведінка. Інколи вона відповідала своїм приятелям образливими, занадто дошкульними жартами. Особливо переслідувала вона маркіза де Круазнуа. «Мабуть, він занадто любить гроші, коли не кидає цієї дівчини, разом з її багатством»,- думав Жюльєн. Обурений тим, що вона так ображає чоловічу гідність, він поводився з нею ще холодніше, іноді дозволяючи собі навіть не зовсім чемно відповідати їй.

Та хоч як твердо він вирішив не зважати на знаки уваги, які робила йому Матильда, однак вони часом були такі очевидні і здивованого Жюльєна так чарувала краса Матильди, що іноді його охоплювало неабияке збентеження.

«Спритність і впертість цієї великосвітської молоді кінець кінцем переможуть мою недосвідченість,- казав він сам собі подумки.- Треба мені виїхати і покласти край усьому цьому». Маркіз тільки що доручив йому управління кількома невеликими маєтками й будинками в Нижньому Лангедоку. Треба було туди поїхати; пан де Ла-Моль неохоче дав свою згоду на це: Жюльєн зробився для нього другим «я» в усіх справах, за винятком тих, що стосувалися його високих політичних мрій.

«Зрештою, їм не вдалося мене перехитрити,- казав собі Жюльєн, готуючись до від'їзду.- Чи справді глузувала мадемуазель де Ла-Моль з цих юнаків, чи ці жарти призначались тільки для того, щоб викликати мою довіру,- однак вони мене розважили.

Якщо в них не було змови проти сина тесляра, то поведінка мадемуазель де