Читати книгу - "Пітьма вогнища не розпалює... Том 1, Олександр Павлович Бердник"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Що? Знайшлася інша небезпека? — тривожно запитав Радан.
— Так. Енергія зла, ненависті не могла саморозрядитися в результаті міжнародних угод. Адже вона тліє в кожній душі... а сукупно — створює в психополі драконів... Це стало відомо тоді, коли винайшли апаратуру для вивчення ноосферного поля. Ти, учителю, один з дослідників невидимого океану духу...
— Дивно і страшно, — похитав головою Радан. — Маючи такі можливості... відкриваючи безмірні континенти навіть духовних терра інкогніта... чого ж іще жадають люди, що їх затримує, що бентежить, що бунтує?
— Той же торжествуючий звір. Хіба він сконав? Або хіба він захоче віддати місце духові? Звірина нора... або інферно, в’язниця нашій внутрішній тварині ближча. У всякому разі, кожен крок у свободу дається тяжко. Тим більше — розуміння напрямку такого кроку буває цілком протилежне. Ось ми з тобою... Ти весь час прагнеш у безмірність, як і твій двійник Джордано... а я, хай і учениця твоя, шукаю тієї безмірності в найпростішому, в тому, що оточує нас... Може, навіть у кожній квіточці є отвір... так-так, отвір у нескінченність...
— Прекрасна думка, — задумливо кивнув учитель. — Я б щасливий був, зустрівши таку, як ти, ученицю, на дорогах Європи... тоді, в ті примарні віки. Може, доля повернулася б для мене іншим боком...
— Тоді? — з притиском запитала дівчина. Він глянув на неї з подивом, а Гейя, ніби раптово засоромившись, почала підкидати у багаття нову порцію хмизу. — Що ж далі? На чому я зупинилася?
— На тому, що в кожній квіточці є отвір у безмірність...
— Ні, то я ухилилася... Про енергію зла... Війна зупинилася тому, що всі жахнулися — люди й звірі. Всі хочуть жити. Ядерна довбня перелякала світ. Протистояння нагніталося в сфері економіки, соціології, релігії, ідеології. Людям належало втямити, що ноосферна війна ще страшніша, бо в полі розуму втаємничено корені космогенезу та антропогенезу. Загорілися вогнища нових поєдинків, які дали метастази на різні ділянки земного організму. Прокинулися навіть найменші народи, почали вимагати достойного прикладення своїх правічних сил і прав. Переосмислювалося значення духовності й прагматизму, потреб тіла і душі. Першість духу владно стукала в серце нових поколінь. Відроджувалися прадавні школи аскетизму, вилущувалися з архаїчного містичного лахміття, ставали потребою нової космічної людини.
Планету потрясли інформаційні бурі. Біологічна основа людини опиралася наступу технологічних новацій, бо розум збагнув абсурдність безконтрольного розвою інформаційної потужності, орієнтованої на зовнішній світ, на тримірність. Ми ледве не потрапили у страшний колапс автоматичних пристроїв. Власне, люди й не опиралися потоку зручних речей, пристроїв, можливостей, що обплутували їх своєю гіпнотичною привабливістю, доступністю, псевдонеобхідністю. Але допоміг випадок. У надрах інформаційних комплексів зародилася своєрідна хвороба, епідемією прокотилася по Планеті і в космічному просторі. Виходили з ладу навіть найменші прилади, пов’язані з використанням інформаційних пристроїв. Зупинялися машини, кораблі, падали з неба літаки, пропадали в просторі ракети, задихалися в закритих приміщеннях люди, гинули в шахтах, під водою. За кілька тижнів технологічна катастрофа знищила кілька мільярдів жителів Землі. Жодна війна минулого не мала таких наслідків. Ми зрозуміли, що вузький шлях відчуженого пізнання, відчуженої технології — руйнівний, неприродний.
— І що ж ви зробили, Гейє?
— Почали вивчати інші напрямки — біологічний, психологічний, заходилися шукати вартості в архаїчних системах. Деякі успіхи є, проте торжествуючий звір не здається. А разом з тим... відкриваються нові факти, які показують, що ми й досі блукаємо між трьома деревами, що колапс не подоланий...
— У чому ж нині той колапс? З чого мурується стіна космічного інферно?
— Мені тяжко пояснити тобі все... тим більше що саме ти, мій учитель Радан, один з шукачів нової стежки пізнання. Зрозумій, як мені тяжко знаходити слова, щоб відтворити символ небезпеки, про яку ми розмовляємо... Наприклад, таке... Ми посилаємо кораблі до далеких зірок...
— Чудово! — загорівся Радан. — Лише п’ятсот літ минуло, а ви вже простягаєте руки до далеких братів!
— Зажди! До контакту ще далеко. Річ в тім, що й досі зоряний світ мовчить. Або ми не знаємо його мови, або маємо справу з таємничим світоглядним феноменом. Кораблі, про які я сказала, не можуть пройти певну ділянку простору. Навігаційні прилади спрямовують їх до певної мети, скажімо, до зірки Сиріус... але згодом невідома сила повертає корабель крутою дугою назад... Як це відбувається, неможливо проаналізувати. Ми ніби в титанічній часово-просторовій спіралі. Масштаби її величезні, але тюрма є тюрма... Де причина, в чому справа? Є кілька думок. Одна така: ми падаємо в Чорну Діру. Ти не знаєш, що це таке? Розумію — Джордано про це не міг знати. Це — зірка, котра погасла, спресувалася так щільно, що її не видно, навіть промені світла не покидають тієї пастки. Своєрідна часово-просторова прірва, в яку ллється субстанція Космосу. Дехто стверджує, що ми вже у надрах Чорної Діри, що сам час і простір є породженням такої ситуації. Уявляєш, перед якою дилемою стоїть цивілізація? Прадавня ідея рятунку, про яку твердили мудреці, набуває далеко не містичного значення. Дехто замислюється над можливістю виходу з космічної пастки по духовних каналах світобудови, через інші простори й часи. Але для цього треба міняти тіло, душу, напрямок пізнання. Ти, мій учитель, якраз прихильник відчайдушних дій і проектів...
— А церква, релігія? — задумливо запитав Радан. — Куди кличе вона? Чи віднайшлися містки між заповітами релігій і науковим пізнанням?
— Може, краще тобі самому порозмовляти з лідерами релігій? — сказала дівчина. — Наприклад, з Папою Римським?
— Хіба це можливо? — вражено озвався Радан.
— Атож. Тепер ієрархи інакші, аніж в минулі страшні часи. Все міняється, все шукає спільності. Планета перед Новим Народженням, хіба можна в таку пору не мінятися? Звір гарчить, але ж і безодня все ближче й ближче. Знаєш що, учителю! Поки що
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пітьма вогнища не розпалює... Том 1, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.