read-books.club » Пригодницькі книги » Велике плавання 📚 - Українською

Читати книгу - "Велике плавання"

133
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Велике плавання" автора Зінаїда Костянтинівна Шишова. Жанр книги: Пригодницькі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 96 97 98 ... 111
Перейти на сторінку:

— Це сам касик Каонабо, — прошепотів мені на вухо Гуатукас.

Ми заховані від очей вождя густою стіною зарослів, але він підводить голову і втягує повітря. Я бачу, як його груди здимаються, наче ковальський міх.

Я повертаюсь до Гуатукаса, щоб його про щось спитати, але юнак, подавши мені знак мовчати, тягне мене за руку угору. Тут, у скелі, є маленька печера, а довгі пагінці рослин, звисаючи зверху, майже закривають вхід.

Каонабо вимовляє кілька слів, і одразу мені починає здаватися, що довколишні кущі оживають. Я бачу, як темні руки розсувають віття, миготить пір'я на головах. Гуатукас міцно стискає мені руку, і ми затамовуємо подих, боячись привернути увагу індіанців.

— Що вони шукають? — питаю я.

— Вони шукають нас, — шепоче він мені на вухо, коли воїни віддаляються од нашої печери. — Каонабо відчув запах білого. Краще вийти йому назустріч.

Я не знаю, що нам діяти, але мені не хочеться, щоб Гуатукас запідозрив мене у боягузтві, та й воїни Каонабо вже знову наближаються до нашої печери.

Рачки вибравшись з неї, ми збігаємо вниз із пагорба. Опинившись у кущах, розсуваємо гілки і зупиняємось на дорозі перед великим касиком.

Гуатукас, шанобливо нахилившись, вітає вождя, і той спокійно відповідає на його привітання.

Я також вклоняюсь йому, і він повертає до мене своє страшне обличчя.

— Здрастуй, великий вождьі — кажу я мовою народу Гуаканагарі. — Я щасливий вітати тебе на своєму шляху.

— Чому індіанець племені Карагви іде поруч з білим вбивцею? — каже Каонабо, повертаючись до Гуатукаса. — Чи люди Веєчіо, як і люди народу марієн, уже стали рабами білих собак?

— Ти помиляєшся, — сказав я, — лихі люди бувають і серед білих, і серед червоношкірих, І їх називають розбійниками і вбивцями. Я щойно повернувся з Куби; спитай тамтешніх жителів, вони нічого, крім ласкавих слів, не чули від моїх білих братів.

Каонабо дав знак — з лав індіанців вийшов один. Я здригнувся від жаху, коли побачив його обличчя; воно було кругле, як куля, — ніс і вуха були відрубані.

— Цей воїн хотів відібрати у білих своє ж майно, — сказав Каонабо, — і ось що вони йому заподіяли.

— Так чинять лихі білі люди, — сказав я, — і їх потрібно карати.

Розмовляючи з вождем, я дивувався сам, як од самого вигляду цієї страшної людини язик від жаху не прилипнув до горла. Обличчя Каонабо було розмальоване білою і червоною фарбою. Довгі ікла, штучно загострені, лежали на нижній губі, надаючи йому звірячого вигляду. На зріст він був у півтора раза вищий від мене, і, розмовляючи з ним, я змушений був задирати голову. Волосся його було пучком зібране на тім'ї і прикрашене пір'ям болотної чаплі; страшні м'язи, перев'язані ременями, буграми здимались на його руках і ногах.

— Ти добре знаєш мову мого народу, але тобі не довго доведеться розмовляти нею.

Він дав знак рукою — два індіанці схопили мене за руки, і вмить я був весь оперезаний ременями. Після цього загін вирушив далі. Мене потягли вперед, і, оглянувшись, я побачив, як Гуатукас, стоячи перед Каонабо, у чомусь переконував його, вказуючи на мене.

Ми дійшли до повороту стежки. Оглянувшись ще раз, я побачив, як Гуатукас перелякано підняв руки до обличчя. У цю мить я відчув, як ноги мої відірвалися від землі, скелі і кущі ринули мені назустріч, а страшний біль немов перерізав мене навпіл. Я знепритомнів.

— Це я, брате мій, — почувся наді мною голос Гуатукаса.

Я розплющив очі. Юнак стояв, звільняючи мої руки і ноги від ременів. Останнім моїм відчуттям було те, що я лечу вниз, у безодню, тому я здивовано поворухнув руками і ногами — вони були цілі й неушкоджені, але біль, як і раніше, опоясував мене. І, навіть коли Гуатукас розв'язав мене, він не вщухав.

— Мені здалося, що мене кинули у прірву, — сказав я. — Я явно бачив каміння і кущі, які летіли мені назустріч.

Гуатукас старанно обмацав мої ребра.

— У тебе міцні кості, брате мій, — сказав він. — Тебе скинули в безодню, і ти бачив все, що бачить людина, розлучаючись з життям.

Але вождь перед цим звелів прив'язати тебе ременем до скелі, і ти повис на цьому ремені. У тебе міцні кості і м'язи. Багато людей вмирало, не долетівши навіть до дна прірви. Каонабо залишив тебе живим для того, щоб ти, повернувшись до свого пана, розповів йому про могутність індіанців. З півночі, з півдня, зі сходу і заходу повстали численні індіанські племена. І буде краще, якщо білі сядуть на кораблі і попливуть у свою країну.

— Гуатукасе, — спитав я, — а Орніччо? Невже я вже ніколи його не побачу?

— Я не знаю, — відповів юнак сумно. — Але зараз ти повинен повернутися в Ізабеллу. Я обіцяв це касику.


Розділ XII
БИТВА У КОРОЛІВСЬКІЙ ДОЛИНІ

Попереджений про виступ індіанців, адмірал перший кинув на них невелике військо, яке він встиг підготувати за такий короткий час.

Не доходячи до Ізабелли, ми побачили з висоти, як невелика змійка, виблискуючи лускою обладунків, рухалася назустріч безмежним полчищам індіанців. Іспанці йшли по четверо у ряд. Усіх рядів було вісімдесят, а військо Каонабо досягло кількох тисяч чоловік.

— Вони повбивають їх, — сказав я, стискаючи Гуатукасові руки, — вони знищать загін білих! Боже мій, і я не можу навіть добратися туди, щоб зупинити їх або загинути разом з ними!

Ніби у відповідь на мої слова, від солдатських лав відокремився верхівець, чвалом наближаючись до індіанців. Вершник тримав у руці білий прапор парламентера

1 ... 96 97 98 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Велике плавання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Велике плавання"