Читати книгу - "Гола економіка. Викриття нудної науки"

й менше стимулів для інших інвестувати в здобуття нових умінь. Ті, хто вже став кваліфікованим, виявляють, що їхні таланти більше цінуються в регіоні чи країні з більшою часткою кваліфікованих працівників, що веде до відомого «відтоку мізків». Як писав економіст Світового банку Вільям Істерлі, в результаті може утворитися порочне коло: «Якщо нація починає ставати освіченішою, вона буде освіченішою. Якщо не дбає про освіту, буде неосвіченою»[284].

Треба зазначити, що це явище стосується і сільської Америки. Не так давно я писав статтю для журналу The Economist, яку ми для себе назвали «Неймовірне скорочення Айови»[285]. Як показує ця робоча назва, окремі райони штату Айова й інші землі сільської частини Середнього Заходу втрачають населення порівняно з рештою країни. Прик­метно, що сорок чотири округи Айови з дев’яноста дев’яти мали населення у 2000 році менше, ніж у 1900. Частково ця депопуляція зумовлена зростанням продуктивності ферм: фермери Айови в буквальному сенсі переросли свою роботу. Однак тут відбувається ще дещо. Економісти виявили, що індивіди з подібними вміннями й досвідом можуть значно більше заробляти в містах, ніж деінде. Чому? Одне з імовірних пояснень полягає в тому, що спеціалізовані вміння більше цінуються у великих містах, де є скупчення інших працівників з уміннями в споріднених сферах. (Згадайте про Кремнієву долину чи про Центр кардіохірургії на Мангеттені.) Сільська Америка проявляє в помірних масштабах ті проблеми, які серйозно турбують країни, що розвиваються. На відміну від технологій, інфраструктури чи ліків, ми не можемо експортувати великі обсяги людського капіталу до бідних країн. Ми не можемо перевести десять тисяч випускників університетів до малої африканської країни. А оскільки індивіди в бідних країнах мають обмежені можливості, у них буде менше стимулів для інвестування в людський капітал.

Як країна виплутується з пастки? Ми розглядали це питання, коли йшлося про важливість торгівлі.

Географія. Цікава цифра: лише дві з тридцяти країн, що визначені Світовим банком як багаті, — Гонконг і Сінгапур — лежать між Тропіком Рака (що проходить через Мексику, Північну Африку та Індію) і Тропіком Козерога (простягається через Бразилію, північну частину Південної Африки й Австралію). Географія може бути щасливим подарунком, який ми в розвиненому світі сприймаємо як належне. Експерт з розвитку Джефрі Сакс писав відому працю, у якій стверджував, що клімат може пояснити значною мірою розподіл доходів у світі. Він писав: «Враховуючи різне політичне, економічне й соціальне минуле регіонів по всьому світу, слід вважати більше, ніж збігом, те, що майже всі тропічні країни залишаються малорозвиненими на початку ХХІ століття»[286]. Сполучені Штати і вся Європа лежать за ме­жами тропічної зони, а більша частина Центральної й Південної Америки, Африки й Південно-Східної Азії — в її межах. Тропічна погода чудова для відпустки, але чому ж вона така погана для всього іншого? Відповідь, згідно з містером Саксом, полягає в тому, що високі температури й сильні дощі несприятливі для виробництва продуктів і сприятливі для поширення хвороб. У результаті дві з основних переваг багатих країн — краще виробництво продуктів і краще здоров’я — не можуть бути відтворені в тропіках. Чому жителі Чикаго не страждають від малярії? Бо холодні зими контролюють розмноження комах, а не тому, що вчені подолали цю хворобу. А в тропіках ми виявляємо ще одну пастку бідності — більшість населення займається малопродуктивним сільським господарством. Їхні врожаї — а отже, і їхнє життя — навряд чи стануть кращими, враховуючи бідні ґрунти, непередбачувані дощі та хронічні напади шкідників.

Зрозуміло, що країни не можуть піднятися й переїхати кудись, де є сприятливіший клімат. Містер Сакс пропонує два рішення. По-перше, ми повинні заохочувати до більших технологічних інновацій, спрямованих на унікальну екологію тропіків. На жаль, учені, як і грабіжники банків, ідуть туди, де є гроші. Фармацевтичні компанії отримують прибуток, розробляючи популярні ліки для споживачів у розвиненому світі. З 1233 нових ліків, що отримали патенти в період з 1975 по 1997 рік, лише тринадцять стосувалися тропічних хвороб[287]. Однак навіть ця цифра перебільшує увагу до регіону: дев’ять із цих ліків були розроблені американськими військовими для В’єтнамської війни або для домашніх тварин і худоби. Як ми можемо примусити приватні компанії піклуватися про летаргічний енцефаліт (який жодна компанія не досліджує) так само сильно, як про хворобу Альцгеймера у собак (для якої Pfizer вже має ліки)? Змініть стимули. 2005 року британський прем’єр-міністр Ґордон Браун підтримав ідею, висунуту економістами досить давно: визначити хвороби, що в першу чергу впливають на бідну частину світу, і запропонувати велику грошову премію першій фірмі, яка розробить вакцину за заздалегідь визначеними критеріями (наприклад, ефективність, безпечність для вживання дітьми, не потрібен холодильник тощо). Фактично план Брауна був складнішим: він запропонував, щоб багаті уряди попередньо висловили свою згоду придбати певну кількість доз вакцини-«переможця» за встановленою ціною. Бідні отримали б ліки, що рятують життя. Фармацевтична компанія отримала б те, що їй потрібно для забезпечення розробки вакцини: прибуток на інвестиції, подібно до того, як це відбувається при розробці ліків, які купуватимуть споживачі в багатих країнах. (Британський уряд думав над цим досить довго. 1714 року, після того, як дві тисячі моряків потонули, коли флот розбився на прибережних скелях і затонув, британський уряд запропонував 20 тисяч фунтів кожному, хто розробить інструмент для вимірювання географічної довготи на морі. Цей приз привів до винаходу хронометра[288].)

Інша надія для бідних країн у тропіках, каже містер Сакс, полягає в тому, щоб вийти з пастки натурального господарства, відкриваючи свою економіку для решти світу. Він зазначає: «Якби ця країна змогла вийти на вищі доходи через неаграрні сектори (наприклад, через суттєве розширення експорту промислової продукції), можна було б позбутися тягаря тропіків»[289]. І це знову веде нас до нашої старої знайомої — торгівлі.

Відкритість для торгівлі. Ми цілий розділ обговорювали теоретичні вигоди від торгівлі. Варто сказати, що ці уроки за останні десятиліття були втрачені урядами багатьох бідних країн. Хибна логіка протекціонізму приваблює — ідея, що заборона іноземних товарів зробить країну багатшою. Стратегії на кшталт «самодостатності» й «державного лідерства» були ознаками постколоніальних режимів, зокрема, в Індії та значній частині Африки. Торговельні бар’єри мали би «виплекати» вітчизняну промисловість, щоб вона змогла стати достатньо сильною перед лицем міжнародної конкуренції. Економічна наука каже нам, що