read-books.club » Наука, Освіта » Україна у революційну добу. Рік 1918 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна у революційну добу. Рік 1918"

237
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Україна у революційну добу. Рік 1918" автора Валерій Федорович Солдатенко. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 96 97 98 ... 143
Перейти на сторінку:
самостійних рішучих кроків. В цей же переломний історичний момент важливу роль у розгортанні подальших подій відіграли українські офіцери. Ще у кінці вересня 1918 р. вони створили таємну організацію, яка згодом стала називатися "Центральний військовий комітет" (ЦВК). Останній встановив зв'язки між військовими частинами краю, здійснив облік потенційних українських та ворожих польських сил, налагодив розвідувальну службу, створив окружні військові комітети тощо. Однак його діяльність стримувалася обмеженістю людського й матеріального потенціалу та іншими чинниками. На зборах 20 жовтня 1918 р. за наполяганням УСС ЦВК очолив Дмитро Вітовський{26}.

Деякі дослідники і мемуаристи стверджують, що свої підготовчі заходи військові здійснювали без порозуміння з політичним проводом, ним не контролювалися. Це не зовсім так. Інша справа, що сама підготовка до можливого збройного виступу потребувала більших людських і технічних ресурсів. Українські військові та політичні діячі не були обізнані з тактикою революційних повстань, а такого роду досвід інших народів ними ніколи не вивчався. Більшість українського вояцтва перебувала на італійському, сербському та інших фронтах світової війни, тому в містах Східної Галичини військові частини, де українці становили більшість, були переважно не бойовими, а допоміжними чи запасними. Таким чином, згідно з підрахунками ЦВК, на 25 жовтня у Львові перебувало всього 2400 українських вояків (з них третина у віці 45–50 років) та 60 офіцерів[764].

Слід згадати й про те, що мобілізаційна робота серед українського населення не принесла очікуваних наслідків. Прибулий лише пополудні З0 жовтня 1918 р. до Львова Д. Вітовський, звісно, не досконало володів ситуацією. Однак на засіданні львівської делегації УНРади відразу, на "подив" багатьох присутніх, рішуче заявив про свою готовність очолити командування українськими військами. Він запевняв про достатність людських сил і зброї, щоб захопити і втримати владу у Львові[765]. Проте не було вжито належних заходів для переїзду УСС до галицької столиці, що мало фатальні наслідки для всієї акції.

Коли стало зрозумілим, що Австро-Угорська імперія остаточно розвалилася, а відтак, будь-які рішення віденського уряду стосовно Галичини втрачали юридичну силу, підготовка до військового перевороту вступила у вирішальну стадію.

Зважаючи на небезпеку, пов’язану з діями Польської ліквідаційної комісії, на засіданні львівської делегації УНРади, що відбулося пополудні 31 жовтня, "однодушно постановили" "виконати акт перевороту заняттям міста Львова зі всіма державними установами" удосвіта 1 листопада[766]. Вагомий вплив на прийняття цього історичного рішення мали заяви Д. Вітовського. Проте, коли після засідання УНРади зібрався ВЦК (перейменований на "Українську генеральну військову команду" (УГВК) для остаточного узгодження деталей операції, з'ясувалося, що реально можна розраховувати лише на 1400 вояків та 60 офіцерів. В основу виступу поклали план, який у загальних рисах передбачав захоплення та утримання Львова у разі непередбачених подій. Однак він не був детально відпрацьований, тому не міг повною мірою задовольняти потреби повсталих.

Загальний виступ розпочався о четвертій годині ранку 1 листопада 1918 р. Перед цим вдалося досягнути домовленостей про нейтралітет з німецькими та мадярьськими частинами, які перебували у Львові. На сьому годину українці роззброїли окремі польські підрозділи та ліквідували спроби міської поліції захопити головні об'єкти міста, над якими встановили свій контроль. Над Львівською ратушею замайорів жовто-блакитний прапор. Операція пройшла без кровопролиття.

Заступник австрійського намісника змушений був формально передати владу Українській Національній Раді, яка ввечері видала відозву до українського населення м. Львова і краю. „Український Народе! — говорилося у документі, - Голосимо Тобі вість про Твоє визволення з віковічної неволі. Від нині Ти господар своєї землі, вільний горожанин Української Держави. Дня 19 жовтня Твоєю волею утворилася на українських землях бувшої Австро-Угорської монархії Українська Держава і її найвища власть Українська Національна Рада. З нинішнім днем Українська Національна Рада обняла власть в столичнім місті Львові і на цілій території Української Держави.

Український Народе! Доля Української Держави в Твоїх руках. Ти станеш, як непобідний мур при Українській Національній Раді і відіпреш усі ворожі замахи на Українську Державу”[767]. Населення краю закликалось до зміцнення власної державності.

За підтримки українських вояків австрійських частин та мобілізованого селянства українська влада майже без опору встановилася у більшості міст Східної Галичини. Лише у Самборі, Дрогобичі, Бориславі й ще деяких небагатьох пунктах мали місце гострі сутички з польськими легіонерами. Польсько-українська етнічна територія з містами Новий Сянч, Ярослав, Березів, Сянч, Ліско залишилися в польських руках.

Військовий переворот у Львові знаменував початок національно-демократичної революції на західноукраїнських землях. Він був підготовлений і здійснений військовими колами під керівництвом національного політичного проводу.

Лише повний розвал Габсбурзької монархії остаточно позбавив галицько-український політичний провід австрофільських ілюзій. Однак їхнє місце поступово заповнювала віра у справедливість Антанти, яка згідно із задекларованим принципом самовизначення націй мала забезпечити існування західноукраїнської державності. Така орієнтація на зовнішні чинники давалася взнаки протягом усього періоду національно-визвольної боротьби, що негативно позначилося на реалізації власного внутрішнього потенціалу, зокрема розбудові українських збройних сил та мобілізації мас на боротьбу з ворогами.

Відразу після Листопадового перевороту розпочалися тижневі бої у Львові, які переросли у масштабну польсько-українську війну, що охопила значну частину Галичини. її характер і наслідки були зумовлені загальними людськими й матеріальними ресурсами ворогуючих сторін, а також впливом міжнародно-політичних чинників. У складних військово-політичних умовах розгорталося державне будівництво західноукраїнської держави, яка для реалізації своїх планів щодо суспільних перетворень не мала жодного мирного дня. Це повною мірою стосується і формування її збройних сил, які спочатку ввійшли в українську історію під назвою "Галицька армія".

Після львівського перевороту українська сторона відразу не змогла використати своєї переваги, військово-стратегічна ініціатива поступово перейшла до противника. Це зумовлювалося низкою причин, серед яких головна полягала у неспроможності українського військового керівництва організувати ефективну боротьбу за галицьку столицю. Згідно зі свідченнями мемуаристів, в Українській генеральній команді панував справжній хаос. Через фахову непідготовленість та вразливий характер Д. Вітовський не зміг опанувати ситуацію, а тому, усвідомивши свою безпорадність, уже 2 листопада подав у відставку, чим немало приголомшив уряд[768].

Слід, мабуть, погодитися і з поширеним поглядом, що українські вояки, які не мали фронтового досвіду, елементарно розгубилися у великому місті. Зокрема, польські автори як "щось нечуване" відзначають факт, коли розклеєні по місту листівки "окупанти [українці] не наважувалися здерти"[769]. Водночас, зауважимо, що понад половина жовнірів відразу покинула бойові лави. Вже 3 листопада в них залишилося всього 650 осіб[770].

Після запізнілого приїзду 3 листопада УСС до Львова ця ударна сила, що могла переломити хід подій, не була використана ефективно. Наслідком цього стала втрата залізничного вокзалу, інших стратегічно важливих пунктів. Застосовуючи фронтову тактику лобових атак

1 ... 96 97 98 ... 143
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна у революційну добу. Рік 1918», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна у революційну добу. Рік 1918"