Читати книгу - "Синi етюди"

- Можливо, я про неї й чув. Вона комунiстка?

- Одразу видно, що ви не тутешнiй,- усмiхнулась Брук.- Але як ви про неї чули?

Криленко розказав про зустрiч з професором, про розмову в посольствi i, нарештi, про портрет.

- I що ж: подобалась вона вам? - спитала Брук i в перший раз iз зацiкавленням змiряла Криленка.

- Я її не знаю,- заперечив той.- Я тiльки бачив її портрет.

- Хiба вам не досить цього? - ядовито сказала жiнка.- Це ж ще з самого Адама ведеться: женщину судять по фiзiї. Це, так би мовити, формула… партiйна… Ви, здається, теж партiйний?

- Так.

- Дуже приємно. Я завжди почуваю себе страшенно зворушеною, коли зустрiчаюся з партiйним. Так i хочеться кинутись в обiйми: як же, такi близькi родичi - я теж належу до тiєї ж партiї - i така безодня в нас спiльних iнтересiв… Але я ухиляюсь. Добре, я вас можу познайомити з Iраїдою. Завiтайте до професора.

- Можливо, завiтаю,- сказав Криленко.- Передайте, будь ласка, професоровi мiй щирий привiт.

Тема Брук ще раз подивилась на свого спiвбесiдника й кинула:

- Як же! Не сумнiвайтесь. Найщирiший! Я завжди люблю прислужитися там, де спостерiгаю зворушливе єднання комунара з безпартiйним вченим.

Потяг пiдходив до перону, i жiнка, не слухаючи Криленка й не дивлячись на Сердюка, вискочила за дверi. Через хвилину вбiг журналiст. За той час, коли Криленко збирав свої речi, вiн встиг наговорити йому щеодну книгу сенсацiй. Розлучились вони добрими знайомими з надiєю (так говорив Шарко) зустрiтися в городi. Сердюк пiсля розмови з жiнкою не сказав жодного слова i, тiльки виходячи з купе, несподiвано повернувся до Криленка й кинув:

- Ну, а я з вами зустрiнусь обов'язково.

МАТИ

Приїхали до матерi та три сини:

Три сини вояки, да не 'днакi,

Що 'дин за бiдних,

Другий за багатих…

П. ТИЧИНА

Батько цих бойових хлопцiв помер дуже давно - так давно, що й не скажеш. Поховали його на осiнньому кладовищi в тому ж таки дореволюцiйному мiстечку i саме тодi, коли Остап та Андрiй тiльки-но розпочинали свою життєву путь. Як пам'ятають старожили, з батька був звичайний собi кравець i - можна сказати - надзвичайна людина. Ну, хто б, скажiмо, наважився назвати його Тарасом Бульбою? Хто б ризикнув з цього сморчка зробити хоч би поганенького вояку? А от глядiть же: тiльки й думок у нього було, що про тую неспокiйну козацьку старовину. Зiгнувшись над якимись штанцями, скажiмо, та перегортаючи сторiнки молодого Гоголя, кравець (розповiдають старожили) завжди тяжко зiдхав i з такими словами звертався до своєї молодої дружини:

- А чи не думаєш ти, що з мене вийшов би непоганий кошовий отаман?

З iсторiї мiстечка вiдомо, що коли Остап (старший кравцiв син) скiнчив т. зв. "приходську школу", кравець цiле лiто бiгав по сусiдських дворах i розпитував у мешканцiв, як йому добитися iз своїм перваком до кадетського корпусу. За всяку цiну хотiв кравець зробити зi свого любого сина (як i з другого сина) вiйськову людину, й за всяку цiну хотiв вiн бачити своїх синiв на вороних кониках. З його бiганини, звичайно, нiчого не вийшло (не допомiг навiть пан "справник"), i кравець примушений був, продавши своє майно (козу й курку з пiвнем), повести свого первака до мiсцевої гiмназiї. I привiв кравець свого первака до мiсцевої гiмназiї й благословив його приблизно такими словами:

- Так от що, дорогий мiй сину! Не забувай батькiвського заповiту: як виростеш, синку, то, просю я тебе, пiди ще ти до вiйськової школи i причепи собi там блискучу шаблюку… щоб був ти менi, значить, як Остап для Тараса Бульби.

Остап уважно вислухав батька й побiг на iспити. I поступив вiн, значить, в тую гiмназiю, й саме тiєї осенi, коли чудакуватий кравець навiки розпрощався з нашим бiлим i без кiнця загадковим свiтом.

Кравець був типовий мiстечковий кравець, i не наважився вiн порушити вiкову традицiю: як i всi мiстечковi кравцi, вiн був страшенно бiдний. Не залишив вiн пiсля себе буквально нiчого, крiм двох пар стареньких ножиць та поганенької швацької машинки. Так що мусiла, значить, його дружина перебиватися з хлiба на сiль та жити в неможливих злиднях. I вже не могла вона вiддати свого другого сина в гiмназiю й вiддала його до простенької ремiсної школи.

Таким чином, сама судьба повела двох братiв по рiзних дорогах, i сталося так, як у сентиментальних народнiх казках: один завжди носив чистенький костюмчик та вже з дитинства мав тенденцiю зробитись негативним типом, а другий i не знiмав засмальцьованої сорочки. Одного мати мусiла годувати пахучими сосiсками ("На двi копiйки на снiданок, щоб не глузували паничi!"), а другий їв чорний хлiб з олiєю. I тому Остаповi, як i треба було чекати, завжди грала на обличчi весела усмiшка, а Андрiй нiколи й не посмiхався: вiн завжди дивився на свiт суворим поглядом незадоволеної людини.

Мати розумiла другого сина, i великим болем стискало їй серце. Як їй хотiлось тодi, щоб i Андрiй ходив у чистенькiй сорочцi i ходив учитись у чистеньку гiмназiю. Хiба вiн не такий близький i рiдний їй, як Остап? Чи, може, й справдi вона не на рiвнi частини подiлила свою матерню любов? Нi, вона однаково любить своїх дорогих синiв, i вона зовсiм невинна, що має мiзерний заробiток i нездiбна виховати обох їх так, як хотiлось би… Чи, може, вона мусить взяти Остапа з гiмназiї i одвести до ремiсної школи?

В таких болях iшли днi, мiсяцi i, нарештi, роки. Над мiстечком пролiтали весни, перелiтнi птицi та ще якiсь невiдомi вiтри з невiдомих країн. Над мiстечком брели й осiннi невеселi дощi, та йшов, нарештi, пiвнiчний мороз. Улiтку в мiстечку збирали вишнi, сливи та яблука, i тодi пахло на базарах забутою старовиною. Мiстечкове життя не виходило з дореволюцiйного кола своїх буденних iнтересiв i нiчим не вiдрiзнялося вiд того життя, що його намальовано в тисячах новел та оповiдань.

Мати починала свiй день на вранiшньому базарi, де купувала вона найдешевшi продукти, й кiнчала його коло машинки. З десятої приблизно години до неї починали стiкатись люди, й вона приймала вiд них роботу. Цiлий день вона йшла сорочки та костюмчики i зовсiм не мала часу розмовляти з своїми любими синами. Тiльки за обiдом чи то вже вночi вона пiдходила до якогось iз них i ласкала його своїми тихими сiрими очима.

- Ну, як твоє, синку, вчення?