Читати книгу - "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Мартін Ванґер хвилину похитався на підборах.

— Ясно. Ви гадаєте, що я хочу вас позбутися? — Він зробив паузу. — Мікаелю, ми поговоримо про це пізніше. У мене й справді немає часу на сторонні захоплення на зразок «Міленіуму», і я шкодую, що погодився на пропозицію Хенріка увійти до правління. Але вірте мені — я зроблю для виживання журналу все, що зможу.

— Я в цьому ніколи не сумнівався, — ввічливо відповів Мікаель.

— Якщо ми домовимося про час наступного тижня, то зможемо розглянути фінансовий бік питання і я розкажу про свою позицію. Але головне полягає ось у чому: я вважаю, що «Міленіум» не може собі дозволити, щоб один з найбільш важливих його співробітників сидів у Хедебю і нічим не займався. Я опинився перед моральним вибором: або йти за побажаннями Хенріка, або серйозно виконувати обов’язки в правлінні «Міленіуму».

Мікаель переодягнувся в спортивний костюм і пробігся по пересіченій місцевості до Укріплення й будиночка Готфріда, а потім, у повільнішому темпі, повернувся назад понад берегом. За садовим столиком сидів Дірк Фруде. Він терпляче почекав, доки Мікаель випив пляшку води і витер піт з лоба.

— Навряд чи корисно бігати у таку спеку.

— Е-е, — відгукнувся Мікаель.

— Я помилився. Найбільше на Мартіна тисне не Сесілія. Це Ізабелла мобілізує весь клан, щоб умочити вас головою в смолу і пір’я,[51] а може, ще й спалити на вогнищі. Її підтримує Бірґер.

— Ізабелла?

— Вона злостива й дріб’язкова людина і за великим рахунком нікого не любить. Зараз їй, схоже, особливо ненависні ви. Вона пускає поголос про те, що ви дурисвіт і спочатку вмовили Хенріка найняти вас на роботу, а потім розхвилювали його так, що в нього стався інфаркт.

— Хтось у це вірить?

— Завжди знаходяться люди, які охоче вірять лихослівникам.

— Я намагаюся розібратися в тому, що сталося з її дочкою, а вона мене ненавидить. Якби це стосувалося моєї доньки, я б реагував по-іншому.

Близько другої години в Мікаеля задзвонив мобільний телефон.

— Доброго дня, мене звуть Конні Турссон, і я працюю в «Хедестадс-курірен». У вас знайдеться час відповісти на мої запитання? До нас дійшла звістка, що ви живете в Хедебю.

— У такому разі звістки до вас доходять повільно. Я живу тут уже з Нового року.

— Я не знав. Що ви робите в Хедестаді?

— Пишу. Я взяв щось на кшталт творчої відпустки на рік.

— Над чим ви працюєте?

— Вибачте, але про це ви дізнаєтеся, коли вийде публікація.

— Вас щойно випустили з в’язниці…

— Невже?

— Як ви ставитеся до журналістів, котрі фальсифікують матеріал?

— Журналісти, котрі фальсифікують матеріал, ідіоти.

— Ви хочете сказати, що ви ідіот?

— При чому тут я? Я не займаюсь фальсифікацією матеріалу.

— Але вас засудили за наклеп.

— І що з цього?

Репортер Конні Турссон задумався так надовго, що Мікаелю довелося прийти йому на поміч:

— Мене засудили за наклеп, а не за фальсифікацію матеріалу.

— Але ж ви опублікували той матеріал.

— Якщо ви телефонуєте, щоб обговорювати зі мною вирок, то ніяких коментарів не буде.

— Я хотів би приїхати і взяти у вас інтерв’ю.

— Шкодую, але мені нема чого сказати із цього приводу.

— Отже, ви не хочете обговорювати судовий процес?

— Цілком вірно, — відповів Мікаель і припинив розмову.

Він досить довго сидів у роздумах, а потім повернувся до комп’ютера.

Дотримуючи даних їй інструкцій, Лісбет Саландер спрямувала свого «кавасакі» через міст, до острівної частини Хедебю, і зупинилася біля першого маленького будиночка лівобіч. Тут була справжня глухомань, але поки працедавець платить, вона не відмовилася б поїхати хоч на Північний полюс. Крім того, було приємно з вітерцем мчатися вдалину дорогою Е-4. Вона припаркувала мотоцикл і відстебнула з багажника сумку з речами для ночівлі. Мікаель Блумквіст відчинив двері і помахав їй рукою. Потім він вийшов і став з неприхованим подивом вивчати її мотоцикл.

— Круто. Значить, водиш мотоцикл.

Лісбет Саландер нічого не відповіла, але пильно стежила за тим, як він оглядає кермо і пробує регулятор газу. Їй не подобалося, коли хтось торкався до її речей. Потім вона побачила його наївну, хлоп’ячу посмішку і вирішила, що за цю посмішку йому можна вибачити все. Більшість байкерів зазвичай лише пирхали, побачивши її стодвадцятип’ятикубовий «кавасакі».

— У мене був мотоцикл, коли мені було дев’ятнадцять, — сказав він, обертаючись до неї. — Дякую, що приїхала. Заходь, і будемо влаштовуватись.

У Нільссонів, що жили через дорогу, Мікаель випросив розкладачку і постелив Лісбет у кабінеті. Вона з підозрінням пройшлася по будинку, але не виявила ніяких очевидних ознак підступної пастки і начебто розслабилась. Мікаель показав, де ванна кімната.

— Якщо хочеш, можеш прийняти душ і освіжитися.

— Мені треба перевдягнутись. Я не збираюся розгулювати в шкіряному комбінезоні.

— Приводь себе до ладу, а я займуся вечерею.

Мікаель приготував баранячі відбивні у винному соусі і, поки Лісбет Саландер приймала душ і перевдягалася, накрив стіл на вулиці, під променями вечірнього сонця. Вона вийшла босоніж, у чорній майці і короткій потертій джинсовій спідничці. Їжа пахтіла дивовижно, і вона проковтнула дві великі порції. Мікаель нишком косував на татуювання в неї на спині.

— П’ять плюс три, — сказала Лісбет Саландер. — П’ять випадків із списку твоєї Харієт і три, яким, по-моєму, слід було б там бути.

— Розповідай.

— Я працювала над цим тільки одинадцять днів і просто не встигла розкопати матеріали всіх справ. У декількох випадках справи вже здані до архіву, а в декількох — як і раніш у поліцейському окрузі. Я три дні їздила поліцейськими округами, але все об’їхати не встигла. Проте п’ять потрібних випадків ідентифіковано.

Лісбет Саландер виклала на кухонний стіл чималу пачку паперів, близько п’ятисот аркушів формату А-4, і швидко розсортувала матеріал по різних купках.

— Давай підемо в хронологічному порядку. — Вона простягнула Мікаелю список.

1949 — Ребека (Ревека) Якобссон, Хедестад (30112)

1954 — Марі (Марія) Хольмберґ, Кальмар (32018)

1957 — Ракель (Рахіль) Лунде, Ландскруна (32027)

1960 — (Магда) Лувіса Шьоберґ, Карлстад (32016)

1960 — Лів Ґуставссон, Стокгольм (32016)

1962 — Леа (Лія) Персон, Уддевалла (31208)

1964 — Сара Вітт, Роннебю (32109)

1966 — Лена Андерссон, Уппсала (30112)

— Першою в цій серії, схоже, йде Ребека Якобссон, про яку тобі вже все детально відомо, сорок дев’ятий рік. Наступною я знайшла Марі Хольмберґ, тридцятидволітню повію з Кальмара, убиту в себе вдома в жовтні п’ятдесят четвертого. Точна дата її смерті невідома, бо вона якийсь час