Читати книгу - "Сніговик"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Пізніше поліцейські дійдуть висновку, що аварія сталася через слизьку дорогу. Травми на голові жінки, що втопилася, пояснять зіткненням автомобіля з масою води, а шок буде єдиним поясненням того, що хлопчик заперечно хитав головою у відповідь на питання, чи був ще хтось у машині, а потім нарешті промовив: «Нікого. Тільки я».
– Нікого. Тільки я, – сказав Матіас.
– Дякую, – відповів хлопчина й сів поруч.
Відбувалося це шість років по тому після аварії, в університетській їдальні. За вікном сильний дощ відбивав свій звичний марш, яким вітав студентів Бергенського університету. Швидкий марш, який скінчиться тільки навесні.
– Теж новенький на медичному? – запитав хлопець, відрізаючи шматок жирної віденської сосиски.
Матіас кивнув.
– У тебе естланнський акцент, – зазначив хлопець. – До Осло поїдеш?
– Не хочу до Осло.
– Чому?
– Нікого там не знаю.
– А тут?
– Теж нікого.
– І я тут нікого не знаю. Як тебе звати?
– Матіас. Матіас Лунн-Хельгесен. А тебе?
– Ідар Ветлесен. Ти вже був на горі Ульрікен?
– Ні.
Матіас, звісно, там був. І на горі Ульрікен, і на горі Фльойєн, і на горі Саннвіксф’єллет. Побував на Рибному ринку і на площі Торгалменнінг, дивився на пінгвінів та морських левів в Акваріумі, пив пиво у Весселстюені, був на концерті нової групи в «Гаражі», на стадіоні бачив, як «Бранн» програли у себе на полі. Словом, скрізь, де зазвичай бувають компанії бергенських студентів, Матіас устиг побувати. Сам.
Разом з Ідаром він здійснив усі екскурсії по другому колу, удаючи, що він тут уперше.
Матіас швидко зрозумів, що Ідар – типовий причепа. І щоб він причепився до нього міцніше, Матіас удав, що радий знайомству.
– Чому ти вступив на медичний? – Ідар запитав для годиться, викликаючи Матіаса на бесіду, призначену виключно для чужих вух.
Це було під час весняного студентського балу, куди Ідар прихопив двох місцевих дівчат – чорні спідниці, високі зачіски, – які тепер сиділи поруч і, нахилившись, намагалися розібрати, про що розмовляють ці двоє.
– Хочу зробити світ трохи кращим, – відповів Матіас і допив пиво. – А ти?
– Нагребти грошенят, звісно, – сказав Ідар і підморгнув одній із дівчат.
Друга пересіла ближче до Матіаса.
– У тебе значок донора, – сказала вона. – А яка група крові?
– Друга негативна. А що?
– Та нічого… Друга негативна – це ж дуже рідкісна група?
– Атож. А звідки ти знаєш?
– Та неважливо, – відповіла вона, поклавши теплу руку йому на стегно.
Ці самі слова вона повторила, коли через кілька годин лежала гола на його ліжку, а він зізнався:
– Знаєш, у мене цього ще ніколи не було.
Вона посміхнулася і провела долонею по його щоці:
– Неважливо. Не я, так інша, хіба ні?
– Що? – обурився він. – Ні!
Вона засміялася:
– Ти симпатичний. Милий і замислений. А з ними що сталося? – Вона помацала його груди.
Матіас відчув у душі щось чорне. Потворне, чорне і захоплююче.
– Я такий народився, – відповів він.
– Це хвороба така?
– Зазвичай зустрічається разом із феноменом Рейно та склеродермією.
– А що таке склеродермія?
– Спадковий синдром, при якому тканини тіла перероджуються у сполучну.
– Це небезпечно? – Вона обережно провела пальцем по його грудині.
Матіас посміхнувся і відчув збудження, що наростало:
– Феномен Рейно означає тільки, що пальці рук та ніг стають білими й холодними. Склеродермія гірше…
– Он як?
– Сполучні тканини розтягують шкіру, вона розгладжується, зморшки зникають.
– Так це ж чудово, хіба ні?
Її рука поповзла вниз.
– Натягнута шкіра приховує міміку, й обличчя перетворюється на застиглу маску.
Маленька гаряча долонька ухопилася за його прутень.
– Кисті, а потім і руки зсудомлюються, і тобі не вдається їх розпрямити. Під кінець ти можеш тільки лежати, не в змозі поворушитися, і чекати, коли тебе задушить власна шкіра.
Вона прошепотіла:
– Яка жахлива смерть…
– Найкращий вихід – убити себе до того, як це зробить хвороба. Ти не могла б лягти на край ліжка? Я хочу зробити це стоячи.
– Так ось чому ти пішов на медичний, так? – запитала вона. – Щоб знайти вихід. Вилікуватися.
– Єдине, чого я хочу, – відповів він і став напроти ліжка у всій своїй ерегованій красі, – так це зрозуміти, коли настане час помирати.
Новоспечений лікар Матіас Лунн-Хельгесен був дуже популярною фігурою у неврологічному відділенні Хьоукеланнської лікарні Бергена. І лікарі, і пацієнти вважали його за вдумливу, розумну й уважну людину. Остання якість особливо стала у нагоді, коли він почав приймати невиліковних хворих. Таким людям медицина може запропонувати не зцілення, а тільки полегшення. Лікарі, до яких потрапляли пацієнти з важкими формами склеродермії, завжди направляли їх до молодого привітного колеги, який уже почав замислюватися про докторський ступінь з імунології. Якось пізньої осені Лайла Осен прийшла до нього разом із чоловіком та їхньою маленькою дочкою. У дівчинки зводило ручки та ніжки, вона так страждала від болю, що Матіас спочатку діагностував хворобу Бехтерева. Подружжя заявило, що у їхніх родинах зустрічалися випадки ревматизму, тому Матіас узяв у них кров на аналіз та додав до аналізів дівчинки.
Коли прийшли результати, Матіас, сидячи за столом, перечитав їх тричі й відчув, як у душі знову здіймається знайоме чорне, потворне й захоплююче відчуття. Результати були негативні. І в медичному розумінні, бо Бехтерев виявився ні до чого, і в розумінні благополуччя сім’ї, адже пан Осен також виявився ні при чому: він не був біологічним батьком дівчинки. Матіас був упевнений, що він про це не здогадується, а Лайла Осен не тільки здогадується – знає напевне: її обличчя трохи смикнулося, коли він попросив усіх трьох здати кров. Чи зустрічається вона так само з тим, іншим? Який він із себе? Може, він живе в будинку з газоном біля ґанку? Які таємні вади приховує його одяг? І як і коли його дочка дізнається, що її все життя водила за ніс ця брехлива сука?
Матіас поглянув униз і зрозумів, що він зачепив ненароком склянку з водою. Велика мокра пляма розповзлася по штанях, і він відчув, як холод підіймається від живота все вище, до самої голови.
Він зателефонував Лайлі Осен і повідомив їй про результат. Медичний. Вона, не приховуючи полегшення, подякувала йому і повісила слухавку. Матіас довго дивився на телефон. Боже, як він її ненавидів! Усю ніч він пролежав без сну на вузькому ліжку у кімнатці, яку винаймав з часів отримання диплома. Матіас спробував сісти за книгу, але букви скакали перед очима. Спробував мастурбувати: зазвичай це так вимотувало фізично, що він миттєво засинав, але тієї ночі так і не зміг зосередитися.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сніговик», після закриття браузера.