Читати книгу - "Мiстер Мерседес"

Двері замкнені. Він показує рукою на них. Якусь мить Холлі так і стоїть там, наче робот із мертвим акумулятором. Потім вона відвертає засув. Коли Джером відчиняє двері, починає лунати пронизливе пищання, і Холлі, прикриваючи собі рота обома долонями, робить кілька кроків назад.

— Не дайте мені потрапити у неприємності! Я не хочу потрапити у неприємності!

Вона вдвічі дужче нервується, ніж він, і це вивільняє Джерому мозок. Він набирає код на охоронній сигналізації і натискає кнопку ВСЕ ПІД КОНТРОЛЕМ. Пищання припиняється.

Холлі падає у примхливо вирізьблене крісло, ціни якого на вигляд вистачило б, щоб сплатити за рік навчання у доброму коледжі (хоча, можливо, не в Гарварді), волосся звисає обабіч її обличчя злиплими крильми.

— Ох, це був найгірший день у моєму житті, — мовить вона. — Бідна Джейні, бідна, бідна Джейні.

— Мені жаль.

— Але це принаймні не моя вина. — Вона дивиться на нього з крихким і жалюгідним викликом. — Ніхто не може цього сказати. Я нічого не зробила.

— Звичайно, ви не зробили, — каже Джером.

Це в нього виходить дещо манірно, але вона трохи посміхається, тож, мабуть, усе гаразд.

— А з містером Ходжесом все гаразд? Він дуже, дуже, дуже гарний чоловік. Навіть попри те, що він не подобається моїй матері. — Вона здвигає плечима. — Але хто їй насправді подобається?

— Він у порядку, — каже Джером, хоча сам сумнівається, що так і є насправді.

— Ви ж чорний, — каже вона, дивлячись на нього широко розчахнутими очима.

Джером дивиться вниз, собі на руки.

— Так і є. Хіба ні?

Вона розсипається дріб’язком пронизливого хихотіння.

— Пробачте мені. Це було так грубо. Усе гаразд з тим, що ви чорний.

— Чорний-потворний, — промовляє Джером.

— Звісно, це так. Абсолютно потворний. — Вона підводиться, кусаючи собі нижню губу, а потім різко, з явним зусиллям волі, викидає вперед руку. — Давайте знайомитися, Джероме.

Він потискає її долоню. Вона в неї волога. Це як ручкатися за лапку з якимсь маленьким, зляканим звірком.

— Нам треба поспішати. Якщо повернуться моя мати з дядьком Генрі й застануть вас тут, у мене будуть неприємності.

«У вас, — думає Джером. — А як щодо одного чорного хлопця?»

— Жінка, яка тут жила, також була вашою кузиною, так?

— Так. Олівія Трелоні. Я її востаннє бачила, коли ще навчалася в коледжі. Вони з моєю матір’ю ніколи не були в злагоді. — Вона дивиться на нього зі значливістю. — Я змушена була кинути коледж. У мене були певні проблеми.

Джером і не сумнівається, що були. І є. А проте є в ній щось, що йому подобається. Хтозна, що це таке. Напевне ж, це не її сміх як залізом по склу.

— Ви знаєте, де її комп’ютер?

— Так. Я вам покажу. Ви зможете все швиденько зробити?

«Я мушу», — думає Джером.

— 29 —

Комп’ютер покійної Олівії Трелоні захищено паролем, але по-дурненькому, бо коли Джером перевертає клавіатуру, він знаходить на дні зроблений «Шарпі»[292] напис ОТРЕЛО.

Холлі, яка стоїть у дверях, смикаючи вгору-вниз комір свого халата, бурмоче щось, чого він не може розібрати.

— Га?

— Я спитала, що ви шукаєте?

— Ви дізнаєтеся, якщо я те знайду.

Він відкриває пошуковик і друкує в полі для запитів: ПЛАЧУЧЕ НЕМОВЛЯ. Нема результату. Він пробує: РИДАЮЧА ДИТИНА. Нічого. Він пробує: ЛЕМЕНТУЮЧА ЖІНКА. Нічого.

— Воно може бути прихованим. — Цього разу він чує її слова ясно, бо її голос звучить просто йому біля вуха. Він аж злегка здригається, але Холлі цього не помічає. Вона нагнулася, впершись руками собі в прикриті домашнім халатом коліна, і дивиться на монітор Олівії. — Спробуйте АУДІОФАЙЛ.

Ідея цілком слушна, тож він її втілює. Але й тепер нема нічого.

— Окей, — каже вона, — перейдіть до СИСТЕМНИХ НАЛАШТУВАНЬ і подивіться в ЗВУКАХ.

— Холлі, все що там є, це контроль вихідного й вхідного сигналів. Отаке всяке.

— Ну, шонеясно. Все одно спробуйте.

Вона вже перестала кусати собі губи.

Джером робить. Під меню «виходу» бачить список: ЗОВНІШНЯ АКУСТИКА, НАВУШНИКИ та ОНОВИТИ ЗВУКОВІ ДРАЙВЕРИ. Під «входом» є ВБУДОВАНИЙ МІКРОФОН і ЛІНІЙНИЙ ВХІД. Нічого такого, чого б він не очкував.

— Є інші ідеї? — питає він у неї.

— Відкрийте ЗВУКОВІ ЕФЕКТИ. Он там, зліва.

Він повертається до неї.

— Агов, а ви знаєтеся на цих речах, хіба не так?

— Я проходила комп’ютерний курс. Удома. По «Скайпу». Мені було цікаво. Нумо, подивіться в ЗВУКОВИХ ЕФЕКТАХ.

Джером слухняно це робить і моргає від того, що побачив. На додаток до ЖАБКИ, СКЛА, ДЗИЖЧАННЯ, КЛАЦАННЯ і МУРЧАННЯ — звичайних підозрюваних — там мається щось під назвою ПРИВИДИ.

— Ніколи такого раніше не бачив.

— Я теж, — вона так само не дивиться йому просто в обличчя, але в іншому її поводження разюче змінилося. Вона підтягує стілець і сідає поруч із Джеромом, заправляючи ріденьке волосся собі за вуха. — А я ж знаю програми «Мака» вздовж і впоперек.

— Це круто, ні в чому собі не відмовляйте, — каже Джером і задирає долоню.

Не відриваючи очей від екрана, Холлі ляскає по ній своєю п’ятірнею.

— Зіграй ту, Семе[293].

Він вишкіряється:

— «Касабланка».

— Так. Я дивилася цей фільм сімдесят три рази, У мене є Книга Фільмів, я записую до неї все, що дивлюся. Моя мати каже, що це ОКР[294].

— Життя — це ОКР, — каже Джером.

Без посмішки, Холлі відповідає:

— Круто, ні в чому собі не відмовляйте.

Джером висвітлює ПРИВИДИ і б’є по клавіші вводу. З аудіобоксів, що стоять обабіч комп’ютера, починає голосити немовля. Холлі воно не торкає; вона не хапається за плече Джерома, аж поки не ридає жінка: «Чому ти дозволила йому вбити мою дитинку?»

— Хуйло! — кричить Джером і хапає Холлі за руку. Він сам цього навіть не усвідомлює, а вона не забирає від нього свою руку. Вони дивляться на комп’ютер так, ніби в того раптом виросли зуби й він їх покусав.

Мить тиші, а потім знову починає плакати немовля. Знову ридає жінка. Програма відпрацьовує три цикли й тоді вже зупиняється.

Холлі нарешті дивиться йому прямо в очі, її власні такі вибалушені, що